Два астронавти застрягли у космосі. Це може звучати як початок гостросюжетного голлівудського фільму, але для астронавтів NASA це стало реальністю. Рут Огден з університету Ліверпуля Джона Мурса і Деніел Едвард Віго з Папського католицького університету Аргентини в статті для The Conversation розповіли, як тривале перебування в космосі може вплинути на їх відчуття часу.
Командир Баррі Вілмор та пілот Суніта Вільямс прибули на Міжнародну космічну станцію (МКС) на борту корабля Boeing Starliner. Це був перший пілотований випробувальний політ космічного корабля. Вілмор і Вільямс мали пробути на МКС близько восьми днів і повернутися на тому ж апараті. Але на ньому виник витік гелію та проблеми з двигунами, через що виникли сумніви щодо безпеки використання Boeing Starliner для повернення астронавтів додому.
Досі існує можливість, що NASA вирішить, що повернення Вільямс та Вілмора на Землю на Starliner безпечно, і вони не пробудуть на станції дуже довго. Але якщо рішення буде не таким, вони залишаться на станції ще півроку.
Як же астронавти зможуть впоратися із потенційним шестимісячним очікуванням відправки додому.
Однією з причин, чому людям так важко дається очікування, полягає в тому, що воно спотворює наше відчуття часу. Для більшості людей час очікування повзе зі швидкістю равлика.
Очікування змінює наше сприйняття часу, оскільки змінює кількість часу, яку ми витрачаємо на роздуми про нього. У повсякденному житті ми часто ігноруємо час, просто не думаємо про нього, що дозволяє йому пройти швидше.
Коли ми чогось чекаємо, наше бажання дізнатися, коли очікування закінчиться, збільшує кількість наших думок про час. Саме це "спостереження за годинником" може змусити час тягтися так довго. Стрес, дискомфорт і біль посилюють цей ефект, а це означає, що очікування у складних ситуаціях може здаватися ще довшим.
Очікування також уповільнює сприйняття часу через те, що впливає на те, що ми робимо і як почуваємося. Повсякденне життя сповнене турбот і взаємодій. Коли ж ми чогось чекаємо, ми залишаємося без діла, рівень нудьги зростає.
Для астронавтів, які застрягли на МКС, занепокоєння про те, коли вони повернуться, обмежені можливості для діяльності та менше можливостей зв'язатися з друзями та сім'єю разом змушують їх очікування повернення додому здаватися значно тривалішим, ніж шість місяців — якщо до цього дійде.
Але вчені проводять дослідження за участю експедицій в Антарктиду, які показують, чи очікування в екстремальних умовах відрізняється від звичайного.
Під час полярної зими з березня до жовтня команди проводять шість місяців практично у темряві, а з травня по серпень — у повній темряві. Температура опускається до -60 градусів за Цельсієм, а вітер може дмути на швидкості до 160 кілометрів на годину. Бурі виключають практично будь-яку діяльність на свіжому повітрі. А обмежене покриття інтернетом обмежує зв'язок із зовнішнім світом.
Упродовж останнього року вчені вивчали, як життя в Антарктиді впливає на сприйняття часу. Вони питали членів команди, як, за їхніми відчуттями, минув час порівняно з тим, що було до їхньої місії. Здавалося б, час для них має тягтися. Але все було навпаки.
У 80% відповідей членів команди постійна зайнятість складними завданнями допомагала часу летіти швидше. Тільки 3% відповідей вказали, що час насправді тягнувся, і ці повідомлення були отримані, коли ночі були довгими, а зайнятися особливо не було чим.
І ці відповіді дають надію астронавтам, які застрягли на МКС. Екіпаж станції постійно зайнятий складними завданнями, які потребують розумових зусиль. Це може сприяти тому, що час летітиме швидко.
Але сповільнити його течію може невизначеність, оскільки Вілмор і Вільямс не знають, коли вони повернуться на Землю.
Нагадаємо, розробка корабля Boeing зупинилася через проблеми з управлінням та інженерні проблеми. З 2016 року компанія витратила на розробку Starliner 1,6 мільярда доларів, включаючи 125 мільйонів, які пішли на випробувальну місію.
Перша пробна пілотована місія Starliner із самого початку була проблемною. Корабель із двома астронавтами на борту стартував із мису Канаверал 5 червня. Спочатку планувалося, що місія буде короткою і займе приблизно тиждень. Вона мала завершити сертифікацію Starliner для регулярних перевезень вантажів та екіпажу на МКС і назад. Але витік гелію, через який запуск перенесли, обернувся п'ятьма витоками та чотирма несправними двигунами вже на орбіті.
Хоча капсулі вдалося пристикуватися до МКС під ручним управлінням, вона, як зазначають у NASA, "не застрягла" біля причалу.