Вчені підтвердили страшну легенду про двох левів, які вважалися людожерами. Ці леви 1898 року місяцями тероризували робітників, які будували залізничний міст через річку Цаво, повідомляє Science Alert. За мотивами цієї історії було знято фільм "Привид і Темрява".
У ході нового дослідження вчені зі США та Кенії вивчили шерсть тварин, яка застрягла у зубах цих левів. Для цього вони використали останні досягнення в методах секвенування та аналізу старої та деградуючої ДНК.
Перші повідомлення про напади левів з'явилися в березні 1898 року, невдовзі після прибуття підполковника Джона Генрі Паттерсона, британського офіцера та інженера, який займався проектом з'єднання внутрішніх районів Кенії та Уганди залізницею.
Паттерсон писав про те, що британці привезли з собою тисячі робітників, здебільшого з Індії, які розташувалися в таборах, що розповсюджувалися на кілька кілометрів. Спочатку Паттерсон сумнівався в повідомленнях про двох робітників, викрадених левами, але переконався в цьому через кілька тижнів, коли Унган Сінгх, індійський військовий офіцер, який супроводжував його, так само зник.
Паттерсон провів ніч на дереві, обіцяючи вбити лева, якщо той повернеться. Офіцер чув «зловісний рев», а потім довгу тишу, за якою послідували «гучний шум і шалені крики, що долинали з іншого табору приблизно за півмилі». Наступного ранку він дізнався, що лев напав на іншу частину табору.
Так розпочалася кампанія Паттерсона та інших людей, які хотіли вбити двох левів без грив. Самці без грив частіше зустрічаються в деяких регіонах, включаючи Цаво, можливо, через місцевий клімат чи рослинність. Паттерсон зазначає, що напади одного разу раптово припинилися на кілька місяців, хоча «іноді ми чули про їхні безчинства в інших місцях».
Коли леви нарешті повернулися, вони здавались ще сміливішими: замість того, щоб нападати поодинці, як раніше, вони часто входили до таборів разом. Зрештою Паттерсон убив обох левів.
Точно невідомо, скільки людей убили леви. Деякі оцінки називають число до 132, але, ймовірно, ця кількість ближче до 30. Хоча це значно менше, не можна сказати, що загиблих мало.
Паттерсон зберіг останки левів, зрештою продавши їх у Музей природної історії ім. Філда в Чикаго в 1925 році. Через десятки років, коли еколог Томас Гноске, менеджер з колекцій музею, знайшов черепи левів у сховищі, він помітив фрагменти волосся, що застрягло у відкритих порожнинах зубів.
Деякі дослідники вважають, що леви полювали на людей саме через пошкодження зубів, що не дозволяло їм утихомирити більшу здобич. Але що відомо точно, їхні зуби зберегли вказівки на їхній раціон. Гноске та його колеги провели поглиблене дослідження волосся, включаючи мікроскопічний та геномний аналіз.
Аналіз шерсті показав, що частина волосся належала самим левам. Інша ж шерсть належала місцевим копитним.
«Аналіз ДНК волосся ідентифікував жирафа, людину, орикса, водяного цапа, гну і зебру як здобич, а також ідентифікував волосся, яке походить від левів», — заявили вчені.
Мітохондріальна ДНК левів показала, що вони були братами, як і вважалося. Аналіз виявив, що він з'їли щонайменше двох жирафів і зебру. Несподіваним було виявлення ДНК гну, оскільки найближчі представники цього виду мешкали на відстані 80 кілометрів від табору. Разом з тим, затишшя в нападах на людей, про яке писав Паттерсон, може вказувати на те, що на той час леви пішли полювати на гну.
Примітно й те, що було знайдено лише одне волосся буйвола, і не було слідів їхньої ДНК. Хоча у сучасних левів буйволи є основною здобиччю. Ймовірно це може пояснити, чому леви нападали на людей.
«Паттерсон вів рукописний польовий журнал під час свого перебування у Цаво. Але він ніколи не записував у своєму журналі, що бачив буйволів чи місцеву худобу», — каже палеоантрополог Джуліан Кербіс Петерханс з Університету Рузвельта та Музею польових досліджень.
Чума великої рогатої худоби, вірусне захворювання копитних, було завезено з Індії до Африки кількома роками раніше. Вона знищила буйволів і велику рогату худобу по всьому регіону в 1890-х роках, можливо, змусивши деяких левів шукати нову здобич.