UA / RU
Підтримати ZN.ua

Комунікації, війна і ми

Найуразливішим став інформаційний простір

Автор: Георгій Почепцов

Сучасна війна має безліч форм. Кіновійна, яку ми всі бачили на радянських екранах, показує лише малу частину можливих варіантів. Тим більше  такий кінодосвід може призвести  й до негативних наслідків через невідповідність сучасним реаліям, коли війна стала іншою, вийшовши з суто  фізичного простору.

Гібридна війна, а саме вона вийшла сьогодні на перше місце, часто спрямована на масову свідомість, а не на збройні сили, оскільки без підтримки населення воєн не виграють, а тільки програють. Гібридна війна моделює потрібні реакції в об'єкта впливу, головні з яких — страх перед противником і прийняття неминучості  поразки. А той, хто боїться ворога, перемогти його не зможе.

Наближення війни, хоч і не є  війною у фізичному вимірі, все-таки примушує і масову свідомість, і владу реагувати на все навколо як на справжню війну. Розповіді про бомбосховища, як один із прикладів,  дають інформацію, котра працює на активацію уявлень про війну, а не про мир. Людину, навіть цивільну, починає цікавити те, що в мирній нормі неістотне. Все це є результатом приходу нового типу страху, якого немає в мирному житті. У нормі, людина боїться всього нового, тому їй потрібна допомога.

У принципі, війна, по суті, — теж комунікація, тільки в просторі фізичному, коли за повідомлення функціонують об'єкти фізичного порядку. Та й новини змінюють своє наповнення. Коли  повідомляється  про евакуацію посольств і громадян інших держав — навіть якщо це розповіді не про «нас самих», то  про наші змінені контексти, в яких починають жити всі.

Хутко  прийняти правильне рішення може тільки той, хто підготовлений до  виникнення нових ситуацій. Ми живемо емоціями, і деякі емоції елементарно блокують прийняття правильних  рішень, на що й спрямований психологічний вплив із боку противника.

unsplash/anniespratt

Керування емоціями людини у воєнний час бере до своїх рук  держава. Вона краще за будь-якого індивіда знає, що таке добре і що таке зле. Але й населення неоднорідне. Те, що вплине на одного, розсмішить або розчарує  іншого. З цієї причини зростає роль фахівців.

Війна — це завжди час патріотичного дискурсу. Вона тиражує розповіді про свою силу та слабкості противника. Всілякі відхилення  ретельно цензоруються вже навіть за відсутності офіційної цензури. Те, що можна говорити й чути в мирний час, стає неможливим під час війни або навіть у період її наближення. Наші мізки легко входять у те, чого ще немає, трансформуючи нашу поведінку під майбутні реалії.

Держава починає дедалі жорсткіше керувати  поведінкою громадян. Обов'язковість підпорядкування автоматично переходить із армійських контекстів у цивільне життя. Хочеш ти чи ні — поступово стає твоєю особистою справою, це нікого особливо не хвилюватиме.

Два типи поведінки стають новою нормою, оскільки армія та її стандарти виходять уперед. Це обов'язковість виконання наказів влади і героїзм як норма поведінки. Вони ніби відбивають два полюси одного й того самого, оскільки героїзм у цьому випадку є не порушенням, а лише доведеним до межі наказом. Герой — це той, хто віддає своє біологічне життя задля виживання життя соціального. Він рятує всіх, гинучи сам. У радянські часи підносилася навіть роль піонерів-героїв.

Професія солдата виявилася неохопленою у віртуальному просторі. Радянський Союз створював безліч таких фільмів, які описували героїзм, паралельно  вводячи нові правила поведінки в масову свідомість. Союз, узагалі, жив під гаслом «якщо завтра війна», що виводило на перше місце й такий тип поведінки.

Війна — це щось більше, ніж те, що може охопити окремий громадянин, оскільки він у цій ситуації нічим уже не володіє. Він стає невеликою частиною керованої маси, де за нього все вирішують інші. Індивідуальна поведінка в цьому випадку має замінитися на колективну.

В нових умовах виникає потреба  і в нових типах інформації. Масова свідомість хоче отримувати докази неминучості «нашої» перемоги і будь-яких провалів «ворога». Тепер «не та» інформація легко може бути спростована не аргументами, а тим, що це інформація «ворога».

Завтрашня війна вимагає інших знань і вмінь, ніж ті, що існують у нормі. Якщо у військових усе розписано, то цивільні мають більше запитань, ніж відповідей. Наприклад, елементарне: як працюватиме метро на випадок війни  або де найближче бомбосховище...

Дедалі типовішими  стають моменти  кризи, коли держава не може «витягнути» ситуацію, оскільки і для неї все це нове. Звідси потреба у волонтерах та будь-якій іншій допомозі. З цієї  причини виникають нові герої, причому навіть інші типажі героїв, наприклад  програміст із Маріуполя, що  «врятував» вакцинування від ковіду в місті, створивши електронну чергу. Тимчасом  «вал» негативної інформації примушує масову свідомість закриватися від неї взагалі. Люди просто перестають обговорювати цю тему. Розповіді про «тривожну валізу», розкриваючи потрібну інформацію, водночас  ще більше активують страхи.

Війна у фізичному просторі — це вже завершення ситуації війни. Доти  на людину падає вал інформації, сприймати яку  вона не готова, але через її новий характер мусить  реагувати на неї. Людина потребує підказок, як їй слід поводитися в новій ситуації.

Гібридна війна має безліч «щупалець», які намагаються пробратися в масову свідомість. Війни на вулиці немає, але вона вже прийшла в безлічі інших просторів, насамперед в інформаційному та віртуальному.

unsplash|visuals

Сьогодні найуразливішим став інформаційний простір. І це не тільки чужі наративи, які починають широко там «гуляти», а й прямі атаки. Причому різні відомства не можуть домовитися про єдине розуміння того, що відбувається: в одному  кабінеті вартість такої  інфоатаки оцінюють у  мільйони доларів, а в іншому  —  лише в тисячі. Вже навіть українська Вікіпедія створила окрему статтю про кібератаки на українські державні сайти 2022 року.

У кожному разі, в інформаційному просторі на повну силу  працюють не тільки фейки та чужі наративи, а й кібератаки, яких стає дедалі більше.   «Промацується» вся  система: 14 січня атакували міністерства, 15 лютого — Приватбанк і Ощадбанк, а також Міноборони та сайт ЗСУ. Причому в січні хакери розмістили свої повідомлення українською, російською та польською мовами;  правда, як виявилося, польською — з помилками, що свідчить про непричетність  поляків.

Психологічно вторгнення, якого не було, все одно можна вважати таким, що відбулося. Якщо про нього говорять, то в головах воно вже було. Тим більше в інформаційному просторі це відбулося  навіть фізично. На активізацію чужого впливу готуються  дії у відповідь. Швеція, наприклад, відновила свою структуру з протидії психологічним операціям зі штатом  45 осіб, яка має знаходити й протидіяти чужим впливам. Інші країни, наприклад Австралія, замислюються про це саме (Garman L. Sweden launches Psychological Defence Agency, is it time for Australia to follow suit?). Тобто це відображення того, що весь світ робить рух у рамках нової холодної війни.

Згідно з британськими даними,  Росія аналізує, хто в органах самоврядування України активно чинитиме опір вторгненню, а хто його підтримає. Тобто це робота проти наступного кроку: не самого вторгнення, а тих, хтовиступить проти, коли воно відбудеться (Watling J., Reynolds N. The plot to destroy Ukraine; «План знищення України»: доповідь британського інституту оборонних досліджень; Одінцова А. Вкрали базу даних автостраховиків. ФСБ складає списки лояльних та ворожих до РФ політиків і активістів на випадок окупації — RUSI). До речі, розкрилася й інформація про переворот, куди буцім намагалися втягнути й Ахметова.

Війна, вже навіть лише в головах, породжує нові ситуації з іншою поведінкою, до яких ми в принципі не готові. Те, чого ніколи не було, завжди викликатиме психологічний опір. І розумні комунікації мають допомогти масовій свідомості подолати нову невизначеність.

Більше статей Георгія Почепцова читайте за посиланням.