Два місяці Євромайдану поруч із протестувальниками завжди перебувала одна досить скромна й переважно аполітична категорія людей - медики. Тихо й непомітно для сторонніх очей лікарі, медсестри та волонтери виконували свою роботу. 19 січня, коли мирний протест замінився на радикальний, різко змінилася і їхня роль: на допомогу молодим (переважно) терапевтам прийшли досвідчені військові хірурги, реаніматологи, анестезіологи. На базі медпунктів стали розгортатися операційні й польові госпіталі. Полювання міліції на людей із пораненнями в лікарнях привело до того, що поранених перестали передавати в міські лікарні (крім випадків загрози життю): на Євромайдані завершили створення паралельної структури надання медичної допомоги, при якій практично немає необхідності звертатися у медзаклади Києва. Лікарі виявилися не тільки найбільш скромними й аполітичними, а й найорганізованішими жителями держави Євромайдан.
Медики Євромайдану з'явилися у перші ж дні протестної акції наприкінці листопада. Перші медпункти виконували роль по суті сімейної медицини - вітамінки та лимончик для профілактики, лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій та психологічна стабілізація (умовити протестувальника відпочити або поспати). Переважно медиками Майдану були тоді молоді люди, здебільшого студенти й інтерни. З наплічниками (аптечкою першої невідкладної допомоги) вони незмінно з'являлися в місцях найбільшого скупчення людей. Саме медикам-волонтерам довелося прийняти на себе удар розгону Майдану
30 листопада, перев'язувати закривавлених і ховати поранених у Михайлівському соборі. Але тоді міліція ще не викрадала потерпілих прямо з лікарняних ліжок, ще не було небезпечно викликати "швидку"…
Друге серйозне випробування очікувало на медиків 1 грудня - багато крові на Банковій. Декого з них побив під час зачистки "Беркут", незважаючи на очевидні розпізнавальні знаки. Після цього в Адміністрацію президента й МВС навіть було передано листи від медичної спільноти про неприпустимість насильства щодо людей, які надають медичну допомогу, але відповідь надійшла тільки недавно: під час протистояння на Грушевського 19–22 січня від дій силовиків постраждали вже десятки лікарів і медволонтерів…
"…Я бачив, як жінка в спину була нашпигована шрапнеллю, я бачив тих двох голих будівельників, яких обстріляли і викинули на вулицю, я бачив ушкоджені очі дідуся й ампутовану руку хлопця. Оскільки що п'ять хвилин в опорний пункт приносили напівнепритомне тіло, яке було нашпиговане картеччю, я сам відчув дію перцевого газу на своєму обличчі і проблювався, стоячи навколішки з печінням обличчя.
Я бачив журналіста, якому прострелили голову.
Я бачив крові більше, ніж за свої попередні 30 років!
Те, що показують по телевізору, то все херня, у житті там усе інакше, більш криваво і безнадійно. Ми не можемо відправляти потерпілих у лікарні - їх відразу ж здають ментам. Але всі ми були дуже раді й голосно ржали, коли отримали смс: "Шановний абоненте, ви зареєстровані як учасник масових заворушень!". Це тільки додало нам позитиву і приводів для жартів. Ми тримаємося, ми стаємо більш організованими і злагоджено працюємо. Для нас отруєння газом - уже як дезодорант для рота.
Ми говоримо "спасибі" всім людям, які підносять нам матеріал для перев'язок, виносять сміття, прибирають і напувають гарячим чаєм… Я все сказав, я спати - і знову на чергування".
Цей пост написав у своєму Живому журналі волонтер-медик Євромайдану, що допомагав людям в епіцентрі сутичок на вулиці Грушевського 19-20 січня. Потім він поспав і вийшов на чергування туди ж - у День Соборності, 22 січня, де йому довелося пережити смерть двох активістів із вогнепальними пораненнями, яких лікарі, незважаючи на всі зусилля, не змогли реанімувати, розгром опорного медпункту "Беркутом" і необхідність надавати допомогу закривавленим травмованим людям прямо на вулиці… Але недовго: замість розгромленого медпункту в Інституті історії створили потужніший у Національній парламентській бібліотеці - з чотирма операційними столами. Кияни за півдня ущерть наповнили його всім необхідним: хірургічним інструментом, видатковими матеріалами, медикаментами (зокрема й тими, що продаються тільки за рецептами, - для анестезії та реанімації). Більше того - купили два дорогих електрокардіографи і дефібрилятор (застосовується при зупинці серця). Всі медпункти Євромайдану - в Будинку профспілок, Жовтневому палаці, таборі афганців, КМДА, і два найтривожніші - на Грушевського (у Парламентській бібліотеці та відновлений - в Інституті історії) - є взірцями фантастичного для України медичного достатку, - і при цьому щохвилини заходять люди із запитаннями: "Що потрібно? Чим допомогти?".
23 січня. На Грушевського оголошено перемир'я. Незважаючи на це, у медпункті Парламентської бібліотеки багатолюдно. Скрізь чути скрегіт скотчу - на халати, куртки, футболки й каски наносять червоною липкою стрічкою хрести, обов'язково по кілька. Зі зсунутих докупи письмових столів зробили операційні, накриті одноразовими простирадлами, в узголів'ях - приготовлені крапельниці. Лікарі в халатах і з налобними ліхтариками. Заходить жінка середніх років, шукає начмеда: "Мене до вас із Будинку профспілок послали, я медсестра. Працювала в хірургії". - "Добре, реєструйтеся, перевдягайтеся, працюватимете за другим столом". Уже хвилин через п'ять жінка з'являється в білому халаті й діловито йде сортувати медикаменти біля другого стола. Їй ніхто нічого не пояснює. "Розумієте, всі дивуються, які медики організовані, - всміхається начмед пункту Ігор Петрович Ільків. - Але ми всі - офіцери запасу. На все, що тут відбувається, є протоколи дій. Кожен знає, що йому робити".
За сусіднім столом просять їх не фотографувати хлопець і дівчина трохи за двадцять: їхні батьки знають, що вони в Києві, але не знають, що вони на Грушевського. Обоє - анестезіологи, Тетяна - з Тернополя, Юліан - зі Львова. Приїхали, почувши про звірства "Беркута" на Європейській, Тетяна - автобусом, який віз на Майдан медикаменти, Юліан - поїздом, відразу після чергування.
Хірург Юрій Мусін - із Донецька, на Майдані - з другого грудня. На обличчі й руках у нього численні подряпини - привіт від беркутівських гранат. Він був на Грушевського з першої хвилини протистояння 19 січня. Спочатку медики перебували на лінії протистояння, але коли стало зрозуміло, що просто на вулиці такій кількості людей допомогу не надаси, попросилися у фойє Інституту історії. Там відразу ж розгорнули операційні, працювали три бригади по чотири людини, але поранених було так багато, що ледве встигали міняти підстилки і підвозити перев'язочний матеріал. Багатьом була потрібна допомога реаніматолога. "Найбільше було отруєних газом і поранених світлошумовими гранатами, - розповідає Юрій. - Силовики кидали гранати прямо в натовп, що заборонено. Тому більшість поранень - осколкові - голови, обличчя та очей". - "Але якби просто гранати, - до розмови приєднується військовий хірург Сергій Горбенко з Полтави. - Беркутівці скотчем прив'язували до гранат то керамічну плитку, то якусь повсть: від осколків плитки у декого було до десятка додаткових ран, інколи до кістки, а волокна цієї повсті дуже важко видаляти з рани. Якщо залишиш - чекай сепсису. Як же їм на думку така жорстокість спадає?".
Найскладнішим було 22 січня. Спочатку в медпункт принесли двох поранених із вогнепальним - з інтервалом одна година. Реанімаційні заходи не допомогли. Викликали міліцію. Але тут почався наступ "Беркуту". Спершу медиків від розгрому врятувала присутність слідчої групи. Але з другого заходу "Беркут" таки розгромив медпункт світлошумовими гранатами і вибив вікна. Лікарі ледве встигли зникнути через чорний хід, хоча тоді вони надавали допомогу…
Фельдшер Микола з Хмельницького приїхав на Майдан на початку грудня як медик. А тепер, після чергування, він знімає каску з червоним хрестом і йде на барикаду: 19 грудня люди в цивільному попросили його надати допомогу нібито пораненому силовику, але в результаті надавали по нирках самому Миколі…
За час протистояння на вул. Грушевського по допомогу до медиків звернулася тисяча людей. Чотирьом довелося видалити око, одному хлопцю відірвало кисть руки. Четверо протестувальників загинули від вогнепальних поранень, стверджує начальник медичної служби Майдану Олег Мусій. Офіційно визнано, що застрелено дві людини, але медики кажуть, що бачили чотири тіла.
Лікарі неохоче говорять про свої подвиги, вважаючи їх звичайною роботою. Так само вони намагаються не лаяти своїх колег із київських лікарень через випадки викрадення поранених міліцією прямо з приймальних відділень. Згідно із законом, лікар стаціонару зобов'язаний повідомляти в міліцію про пацієнта з такими пораненнями, інакше - кримінальна відповідальність, пояснює координатор швидкої медичної допомоги Майдану Ольга Богомолець. Вона додає, що, доки був виключно мирний протест, вони чудово співпрацювали і з київською "швидкою", і з лікарнями. Тепер, коли відправляти поранених у стаціонар стало небезпечно, людям надають допомогу на Майдані або навіть пропонують волонтерську допомогу з перевезення в інше місто. Для простуджених, які відмовляються їхати додому, створили ізолятор. Богомолець підтверджує, що медикаментами і видатковими матеріалами медики Майдану на цей час чудово забезпечені і дуже всім дякують. Зараз вона готує лист у Всесвітню організацію охорони здоров'я, - останні події з "полюванням" міліції на поранених після сутичок на Грушевського є порушенням конституційного права громадян на своєчасну медичну допомогу.
За два місяці Майдану через нього пройшло кілька мільйонів людей. При цьому не було спалахів інфекційних захворювань, хоча влада неодноразово намагалася запустити відповідні жахаючі чутки.
Чорний від кіптяви сніг зійде. Рани заживуть. Місто відновлять. Але в пам'яті залишиться все. Дуже хочеться все зло забути, тому що воно буде покаране. А все добро зберегти, щоб воно було таким же безумовним і в мирному житті. Щоб такою ж безумовною залишалася наша турбота одне про одного. І наша вдячність людям, котрим не було часу перев'язувати власні рани, тому що вони рятували інших.