UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чи стане Україна перспективною космічною державою?

Доля Олега Машкова нерозривно пов’язана з українською космонавтикою — ця людина пройшла разом з нею весь свій шлях — від студентської лави до звання віце-президента Аерокосмічної академії України. Творець вітчизняної школи в галузі побудови функціонально-стійких інформаційно-управляючих комплексів складних систем, полковник запасу, автор 300 наукових праць, 19 монографій і 30 підручників добре відомий не тільки в Україні, а й у США, Німеччині та Росії.

Автор: Наталя Вареник

Доля Олега Машкова нерозривно пов’язана з українською космонавтикою - ця людина пройшла разом з нею весь свій шлях - від студентської лави до звання віце-президента Аерокосмічної академії України.

Творець вітчизняної школи в галузі побудови функціонально-стійких інформаційно-управляючих комплексів складних систем, полковник запасу, автор 300 наукових праць, 19 монографій і 30 підручників добре відомий не тільки в Україні, а й у США, Німеччині та Росії...

- Олеже Альбертовичу, за радянських часів головні «космічні» події відбувалися в російському Зоряному містечку і в казахському Байконурі. Чи це так?

- Україна ніколи не була відсталою в космічній галузі. Але «лавровий вінок» діставався не нам, а нашим сусідам. Сьогодні вже відомо, що більшість радянських космонавтів були підготовлені у військових льотних училищах, розташованих в Україні (Чернігів і Харків). Кузнею військового інженерного потенціалу для Центру підготовки космонавтів імені Ю.Гагаріна слугувало в основному Київське вище військове авіаційне інженерне училище, яке я закінчив 1974 року із золотою медаллю.

Сьогоднішні українці навіть не уявляють - скільки наших видатних співвітчизників пов’язано з підкоренням космосу! Згадаймо хоча б першого порохового ракетного генерала О.Засядька, основоположника науки про створення балістичних ракет К.Константинова, теоретика космонавтики Ю.Кондратюка (Шаргея), автора філософського вчення про ноосферу, першого президента Української академії наук В.Вернадського...

Нашими земляками були керівник харківської реактивної групи, засновник Харківського авіаційного інституту академік Г.Просвіра, Головний конструктор ракетно-космічної техніки С.Корольов, «бог вогню», основоположник ракетного двигунобудування В.Глушко, головний конструктор ОКБ (нині КБ «Південне») М.Янгель, перший головний конструктор заводу №586 (нині Південмашзавод) академік АН України В.Будник, академіки АН СРСР В.Челомей і В.Уткін...

У Дніпропетровську, Харкові та Києві ракетно-космічні системи створювали академіки НАН України С.Конюхов і О.Макаров, академік АН УРСР В.Сергєєв, Д.Топчій, С.Парняков, В.Куликов, Ю.Алексєєв...

На жаль, незважаючи на це сузір’я талантів в Україні була відсутня державна концепція застосування космічних засобів в інтересах національної безпеки. Наявна організаційна структура управління космічними системами та засобами їх забезпечення не відповідала особливостям їх застосування в інтересах держави.

Не були визначені роль і місце космічних систем за напрямами комплексного застосування: дистанційного зондування землі, навігації, управління, зв’язку, топогеодезичного, метеорологічного, інформаційного забезпечення. Нового підходу потребували ідеї, інновації та космічні технології…

- І все-таки свої успіхи теж були?

- 31 серпня 1995 року Україна запустила перший вітчизняний космічний апарат (КА) «Січ-1». Управління КА здійснювалося з Національного центру управління та випробувань космічних засобів (м. Євпаторія) з безпосередньою видачею командно-програмної інформації з Центру контролю космічного простору (с. Шкільне). Уперше у світі було застосовано однопунктний варіант управління космічною системою, який упродовж останніх років довів свою надійність. КА «Січ-1» був призначений для вирішення господарських і наукових завдань природокористування, дослідження природних ресурсів, ведення екологічного моніторингу земної поверхні.

Отримані та опрацьовані в євпаторійському центрі дані дистанційного зондування передавалися вітчизняним і закордонним споживачам космічної інформації, з успіхом застосовувалися для проведення п’ятої Української арктичної експедиції до полярної станції ім. Вернадського, забезпечували безперервний короткостроковий прогноз погоди регіону проживання.

Було б легковажно заявляти, що використання космічної інформації може приносити істотний економічний ефект уже сьогодні. Але, розкриваючи концепцію створення національної системи приймання, отримання та опрацювання даних дистанційного зондування Землі (ДДЗ) в інтересах економічного зростання, було налагоджено тісне науково-технічне співробітництво з такими потужними інтелектуальними центрами на Кримському півострові, як Таврійський національний університет ім. В.Вернадського МОН України (м.Симферополь) і Морський гідрофізичний інститут НАН України (м.Севастополь).

- Які труднощі постали перед українською космічною галуззю в перші роки незалежності?

- Виступаючи в ролі виконавця програм, які розроблялися та управлялися з центру, Україна не набула досвіду організатора космічних проектів, не створила власної космічної інфраструктури, координаційної та правової бази. Всю цю «космічну кухню» ми почали відкривати для себе після проголошення незалежності України в 1991 р., особливо - створюючи Національне космічне агентство України в 1992 р.

Було розроблено Державну космічну програму, підписано важливі міждержавні угоди, зроблено інвентаризацію всього космічного майна, розташованого на території України...

Досягнення нашої країни в космічній галузі вагомі, але проблем у той період було ще більше. Наземна космічна інфраструктура потребувала модернізації, творчі колективи розпадалися, виробництво занепадало, наукові школи, на жаль, не мали інтелектуального та фінансового підживлення. Фахівці космічної галузі сподівалися на розуміння на всіх рівнях влади, оскільки ця галузь опинилася у важкому становищі, адже ми не мали права втратити те, що створили наші попередники.

Та й сьогодні слід визнати, що нам не обійтися без допомоги космічних агентств Росії та Західної Європи...

- В Україні не було свого космодрому і Центру підготовки космонавтів. Як вдалося впоратися із цими проблемами?

- У радянський період основною продукцією українських підприємств були ракетні комплекси - від перших ракет Р-1 до неперевершених і сьогодні стратегічних ракет Р-36М2 (SS-18, «Сатана»). Велика кількість наукових організацій, конструкторських бюро, промислових підприємств була причетна до найважливіших космічних перемог СРСР - від перших польотів у космос до створення і запуску космічного ракетного комплексу «Енергія-Буран», «Зеніт» і близько 400 супутників для астрофізичних спостережень, глобальних досліджень та дистанційного зондування Землі.

Були й проблеми, але не тому, що в Україні немає свого космодрому і Центру підготовки космонавтів. Погану послугу зробила централізація в організації авіаційно-космічної діяльності.

Створення комплексів автоматичного та ручного управління ступенями багаторазових авіаційно-космічних систем (спільними зусиллями наукових шкіл Києва, Харкова та Дніпропетровська) координувалося тільки в Москві (науково-виробничі об’єднання «Молния» і «Энергия»).

Так сталося, що з представниками українських шкіл, які займалися близькими питаннями, я і мої колеги знайомилися тільки в Москві під час виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Причиною цього була надмірна секретність розробок в авіаційно-космічній галузі, що не давало змоги використовувати її науковий потенціал у народному господарстві.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала майже третину його ракетно-космічного потенціалу. Створене в лютому 1992 року Національне космічне агентство України (НКАУ) узяло під своє управління підприємства, які безпосередньо займалися космічною діяльністю. За даними НКАУ, за 17 років напруженої роботи було здійснено 110 пусків ракет-носіїв українського виробництва з чотирьох космодромів світу і виведено в космос більш як 200 космічних апаратів за заявками десяти країн.

Сьогодні Україна відома на світовому ринку своєю космічною продукцією: ракетами «Зеніт», «Циклон», «Дніпро», космічними апаратами «Січ», апаратурою стикування «Курс», системами управління для космічних комплексів, унікальними об’єктами наземної інфраструктури.

Провідні підприємства космічної галузі беруть участь у багатьох міжнародних космічних проектах - «Морський старт», «Дніпро», «Наземний старт», «Циклон-4» і «Вега»…

- Чи реальна загроза космічного тероризму?

- Сьогодні спостерігається розширення масштабів тероризму, урізноманітнення його форм і засобів реалізації. Можна говорити про дії терористів у багатьох сферах (на морі, суші та в повітрі). При цьому не можна не враховувати, що останнім часом сфера збройної, інформаційної, радіоелектронної боротьби та розвідки переміщається в космос.

За даними Центру контролю космічного простору Російської Федерації, до кінця листопада 2008 р. на навколоземних орбітах перебувало 8089 космічних об’єктів. З них штучних супутників Землі - 2370 (діючих 668). Здебільшого це космічні апарати військового та подвійного призначення.

У космос регулярно виводиться апаратура для дистанційного зондування Землі, а також для здійснення наукових досліджень. Зростає кількість країн - учасниць освоєння космічного простору.

Сьогодні запуск штучних супутників можуть дозволити собі окремі фірми, а в найближчій перспективі - і особи. Виникає реальна загроза так званого космічного тероризму, тобто терористичних дій, які здійснюються з використанням космічних систем наземного або орбітального базування. Це може бути захоплення (знищення) космічних об’єктів, елементів наземних комплексів управління, центрів приймання наукової інформації, контролю космічного простору, інших структур космічних агентств тощо.

- Що сьогодні гальмує розвиток космічної галузі в Україні?

- Економічні проблеми. І в цьому ми не самотні - Росія на даний час теж у надзвичайно складному становищі. Росіяни відсунули на багато років проекти, на які робилася велика ставка. На жаль, і ті, в яких Україна мала відіграти активну роль. Наприклад, програма «Спектр УФ». У ході її виконання Кримська обсерваторія повинна була виготовити абсолютно унікальне дзеркало орбітального телескопа. Але... тільки сам запуск наймогутнішої російської ракети «Протон» коштує 50-60 мільйонів доларів. У Росії нині такої «монети» немає. Закинути в космос орбітальну станцію вагою близько п’яти тонн «Союз» не здатен. Росіяни очікують кращих часів, і ми змушені чекати разом з ними…

Не всім відомо, що вартість виведення одного кілограма корисного навантаження на низьку орбіту навколо Землі становить для ракет «Атлас-2АЗ» - 11500 доларів, «С2-2» - 2200 доларів, «Дельта-7925» - 7980 доларів, «Протон» - 2000 доларів, «Титан-4» - 9120 доларів, «Зеніт-2» - 2500 доларів, «Аріан-4» - 12000 доларів, «Циклон» - 2000 доларів…

- Які кроки, на ваш погляд, необхідно зробити, щоб Україна стала передовою космічною державою?

- Розвивати міжнародну кооперацію в рамках розроблення та створення космічних систем високої роздільності, що дасть змогу зменшити фінансування космічних проектів з бюджету України.

Залучати передові технології закордонних країн, які візьмуть участь у створенні космічних систем разом з Україною (першим кроком міжнародного співробітництва може стати створення Інтегрованої космічної системи спостереження разом з Ізраїлем у рамках підписаних з ним угод (відповідно до пропозицій ДП «Дніпрокосмос»).

Розширювати комерційну мережу користувачів інформації від космічних систем, розроблених у рамках міжнародного співробітництва.

Забезпечити створення єдиного наземного сектору космічної системи під загальним керівництвом Національного космічного агентства України з метою формування ринку споживачів, закупівлі супутникових знімків високої роздільності для їх подальшої дешифровки та отримання інформації як в інтересах вирішення завдань національної безпеки, так і для комерційного продажу інформації зацікавленим організаціям після тематичного опрацювання всередині країни і за кордон.

Зробити крок до створення Центрального науково-дослідного інституту з питань аерокосмонавтики…