У документах, вилучених СБУ у директора музею «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого, не було ніяких державних таємниць, заявив у статті для «Дзеркала тижня» співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. На думку правозахисника, в даному випадку СБУ намагається обмежити доступ до розсекречених архівних документів.«Грифи «таємно», «цілком таємно» та інші грифи обмеження доступу до інформації радянського часу ніяким українським законом взагалі не визначені. Їх ввели у СРСР інструкцією №0186, яка сама була таємною, і доступ до неї отримати було не можна. А нормативні акти радянського часу діють в Україні тільки в тій частині, в якій вони не суперечать Конституції. Інструкція №0186, очевидно, Конституції суперечить і не може застосовуватися в Україні», - констатував Захаров. У той же час у вилучених документах не було документів, засекречених вже українською державою, в іншому випадку співробітники СБУ негайно оприлюднили б дану інформацію, упевнений Захаров. «Якби у Руслана Забілого серед вилучених документів знайшли, не дай бог, хоча б один із грифом «таємно» або «цілком таємно», то про це відразу б повідомили, а він вже був би обвинуваченим. Але цього не сталося!», - заявив правозахисник. При цьому, аналізуючи публічні висловлювання голови СБУ Валерія Хорошковського та інших співробітників спецслужби, Захаров приходить до висновку, що у вилучених розсекречених документах може бути інформація, що впливає на права та інтереси фігурантів архівних документів. «Хорошковський говорить зовсім про інше питання - про обмеження доступу до розсекречених архівних документів. Про те ж йшлося у виступах на брифінгах інших співробітників СБУ, а про розголошення державних таємниць - ані слова. Так можливо, варто вже поставити крапку, тобто закрити кримінальну справу про підготовку до розголошення державних таємниць зважаючи на відсутність складу злочину, повернути архівістам вилучені носії інформації? І перейти до обговорення справді важливої і складної проблеми: яким повинен бути баланс між правом громадськості на доступ до архівних документів і правом на приватність фігурантів цих документів», - пропонує правозахисник. При цьому Захаров нагадує, що в більшості демократичних країн вибір був зроблений на користь відкритого доступу до інформації. «У більшості посткомуністичних країн зазначена колізія між свободою інформації та правом на приватність дозволяється, в основному, на користь свободи інформації. Так вчинили у Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії та інших країнах, але в кожній з них є свої особливості і виключення. Наприклад, Конституційний суд Угорщини ухвалив, що право громадян на доступ до власних досьє «не відноситься до права жертви знати, хто за нею стежив», - розповідає Захаров. Детальніше читайте в статті Євгена Захарова «Абсурд і реальність» у свіжому номері «ДТ».