Війна Владіміра Путіна проти України триває шостий тиждень. Але події вже рухаються за знайомим шаблоном. Зазвичай у війнах обидві сторони вступають у бій з власною теорією про перемогу. Але коли обидві теорії провалюються, тоді справжня природа конфлікту стає очевидною.
Під час Другої Пунічної війни (218-201 роки до нашої ери) Ганнібал вважав, що він може відправити армію в Італію й здобути кілька гучних перемог, після чого інші міста-держави під пануванням Риму повстануть, дозволивши йому зламати римський режим назавжди. Римляни ж вважали, що, маючи більш боєздатні легіони з вищим рівнем моралі й дисципліни, швидко покажуть Ганнібалу, хто головний. Обидві сторони, зрештою, зрозуміли, що їхні початкові стратегії не працюють, - пише на сторінках Wall Street Journal професор з міжнародних справ Єльського університету Волтер Расселл Мід.
Римляни були шоковані низкою катастрофічних військових поразок, зіштовхнувшись з найбільшим викликом в римській історії. Ганнібал досяг своїх початкових цілей. Він зміг перевести свою армію через Альпи й здобути низку важливих перемог, які молоді офіцери вивчають по всьому світі й досі. Але його стратегія провалилася. Навіть після битви біля Канн лише низка італійських міст-держав перейшли на його бік. Римська влада вижила. І війна затягнулася.
Перша Світова війна почалася схожим чином. І французи, і німці планували, що їхні швидкі атаки будуть вирішальними. Франція готувала атаку через свої східні кордони, а Німеччина через територію Бельгії готувалася захопити Париж. Обидва плани провалилися, а країни загрузли в конфлікті, в якому жодна зі сторін не знала, як перемогти.
Щось подібне відбувається з путінською війною проти України. Початковий російський план передбачав знищення української держави через швидку окупацію столиці й великих міст, таких як Харків. Але план провалився. Україна сподівалася, що потужна відсіч й економічні санкції змусять Путіна або погодитися на мир на прийнятних для Києва умовах, або ж призведуть до його повалення. Але, принаймні поки що, нічого з цього не сталося. Тепер обидві сторони ведуть війну, в якій ніхто з них не знає, як перемогти. І важко уявити собі мирний компроміс, прийнятний для Києва і Москви. Україна не може погодитися на мир, який буде передбачати нові територіальні жертви й залишить її уразливою до нової російської агресії. А Путін не може закінчити війну без демонстративних здобутків ціною України. Воєнна логіка, схоже, штовхає обидві сторони до подальшої і, можливо, більш жорстокого військового, економічного й політичного конфлікту. Оскільки кожен шукає шлях до перемоги. Росія посилює свої військові зусилля на сході, підвищуючи рівень насильства на полі битви, також тероризуючи мирних українців, щоб вони змирилися з російським домінуванням. Україна посилює заклики до країн Заходу надати більшу військову допомогу, а також запровадити потужніші санкції.
На тлі пошуків Києва і Москви шляхів до перемоги, адміністрація Байдена має три абсолютно неприємні варіанти, між якими їй доведеться обирати.
Перший з них - допомогти Україні перемогти. Це емоційно найбільш переконливий, найбільш морально виправданий і політично корисний варіант. Однак, ризики і ціна високі. Росія не змириться з поразкою, не випробувавши всі тактики, якими б жорстокими вони не були, а також кожен доступний вид зброї. Щоб змусити Росію визнати поразку в Україні, адміністрації Байдена доведеться перейти до мислення воєнного часу. Можливо доведеться підійти до ядерної межі, чого не було з часів Карибської кризи 1962 року. Зважаючи на те, що Іран і Китай прагнуть ослабити американську силу всіма доступними засобами, конфронтація з ревізіоністами на чолі з Росією може стати найважчим викликом для Америки з часів піку Холодної війни.
Але інші два варіанти ще гірші. Російська перемога підірве американський престиж й життєздатність НАТО. Особливо якщо Захід спробує змусити Україну здатися й погодитися на російські вимоги. Замороження конфлікту теж небезпечне. Оскільки Росія потенційно може залишити в окупації ще більшу частину української території. Це буде важко назвати чимось іншим, окрім як частковою перемогою Росії. А ще Путін буде мати можливість зному відновити бойові дії, коли йому заманеться.
Провал стримування Путіна в Україні - це не лише провал адміністрації Байдена. Вина лежить також на плечах Дональда Трампа, Барака Обами й Джорджа Буша-молодшого. Цей провал може бути навіть дорожчим, ніж не здатність зупинити теракти 11 вересня 2001 року. Місце Байдена в історії залежить від здатності розібратися з наслідками цієї все більш жорстокої й непередбачуваної війни.
В Центр протидії дезінформації при РНБО попередили, що Росія готується до затяжної війни в Україні . Зокрема, російська пропаганда активно поширює тезу про те, що «перший етап спецоперації продемонстрував результати». А так зване «відведення військ» на Чернігівському та Київському напрямках є насправді передислокацією.