З перших днів війни в Донбасі деякі блогери та експерти, які займаються питанням безпеки, відзначали ключову подібність між ситуацією на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей та ситуацією в Карабасі й прилеглих до нього районах Азербайджану. В обох випадках війна створила самопроголошені та невизнані території, сепаратисти користувалися квазінеофіційною підтримкою сусідньої країни, а бажання звільнити окуповані території згоріли. Навіть міжнародна платформа для врегулювання карабаської кризи - Мінська група під егідою ОБСЄ - зовні нагадує Тристоронню групу по Україні, яка за посередництва ОБСЄ узгодила в Мінську два документи про припинення вогню, пише Юрій Лапаєв в публікації Eurasia Daily Monitor від The Jamestown Foundation.
Автор зазначає, що ці паралелі також поширюються на зусилля на передовій і результати. Як і у випадку з Карабахом, війна в Україні вже давно не має кінця. У 2016 році, після чергового раунду зіткнень між Азербайджаном і Вірменією, український політолог Євген Жеребецький виділив дві основні причини відсутності прогресу у вирішенні карабаської кризи: пасивні позиції США і Європейського Союзу в переговорному процесі, а також російський саботаж і політика "гібридного" стилю стосовно Південного Кавказу. Він також наполягав на тому, що Москва, як великий регіональний актор, використовує карабаський конфлікт для досягнення своїх геополітичних цілей - факт, який може нескінченно затягувати війну. Точно так же, у випадку з Україною, Жеребецький вважає марними досягнуті в Мінську мирні угоди з Росією.
Після останнього карабаського наступу, що почалося 27 вересня 2020 року, багато українських експертів в області оборони та безпеки швидко взялися порівнювати ситуацію там з триваючою війною в Донбасі. Природним моментом стала тактика Азербайджану, який зробив упор на широке використання безпілотників (БПЛА) і активну наземну розвідку. Наприклад, військовий експерт Кирило Данильченко аналізує послужний список сучасних турецьких ударних БПЛА Байрактар ТБ2, які Азербайджан придбав і активно використовував проти вірменських сил. Данильченко наполягає на тому, що подібна тактика може бути корисною і для України (яка, до речі, також використовує ці ж турецькі безпілотники). Інший відомий оборонний блогер Ярослав Бондаренко однозначно сподівається, що операція в Азербайджані може послужити для Збройних сил України прикладом того, як потрібно йти шляхом звільнення Донбасу. Тим часом питання захисту сухопутних військ від подібних ударів БПЛА широко обговорюється українськими блогерами, а також в соціальних мережах і тематичних військових форумах. Своєю чергою, експерт Олег Катков, аналізуючи бойові дії в Карабасі, підкреслив важливість для збройних сил сучасних взаємопов'язаних систем зв'язку та управління. У той час як Артем Вюннік, генеральний директор компанії "Атлон Авіа", що розробляє новий український ударний безпілотник "Грім" (Thunder), стверджував, що цей тип БПЛА унікально підходить для завдавання ударів по військових цілях, наприклад, по радіолокаційним установкам. Примітно, що бойові дії азербайджанських сил в Карабасі наочно продемонстрували можливості безпілотних літальних апаратів, що використовують їх для знищення великої кількості вірменських танків і конвоїв.
Однак, продовжує автор, крім суто військових питань, необхідно спочатку розв'язувати політичне питання. Поки Україна офіційно залишається прихильною Мінському мирному процесу, що має на увазі, що Київ не бачить чіткого варіанту військового повернення Донбасу. Президент України Володимир Зеленський у своїх численних коментарях на цю тему постійно підкреслює важливість пошуку мирного рішення шляхом дипломатичних переговорів у форматі тристоронньої або нормандської групи. Він як і раніше підкреслює, що має бути дієве припинення вогню і виведення сил із зони бойових дій, навіть не дивлячись на недавній сплеск порушень на лінії фронту і загибель двох українських солдатів в бою. При цьому слід зазначити, що в середині жовтня президент Зеленський заявив, що, попри те, що українська влада продовжує дотримуватися Мінських угод, підписаних його попередником, "вони повинні бути гнучкими". І незабаром після початку бойових дій на Південному Кавказі, за його словами, карабаський випадок показує, що немає "заморожених конфліктів", тому що вони можуть спалахнути в будь-який момент. Тому, на його думку, Україна повинна швидко розв'язувати свою проблему, щоб уникнути створення ще одного "замороженого конфлікту" в Донбасі.
Автор зазначає, що деякі українські опозиційні політики підтримують перегляд Мінських угод. Під час віртуального засідання Київського безпекового форуму лідерка політичної партії "Голос" Кіра Рудик заявила, що Мінські угоди не працюють, не відповідають інтересам України та мають бути замінені новим планом дій. Аналогічну думку висловив посол Володимир Василенко. Він заявив, що окупація Донбасу Росією є ознакою того, що агресія проти України триває.
Політичний оглядач Віталій Портников переконаний, що останнім припинення вогню в Донбасі ні в якій мірі не означає, що війна там закінчилася. Швидше, будь-яка пауза в бойових діях дозволяє учасникам конфлікту просто підготуватися до майбутніх боїв, як це недавно зробив Азербайджан.
Полковник Сергій Собко також висловив сумніви в ефективності чинного режиму припинення вогню. Зокрема, він сумнівається в тому, що метою противника є досягнення миру в Донбасі.
Колишній український парламентарій, що вважає за краще залишитися невідомим, 27 жовтня сказав автору, що мінські угоди про припинення вогню є для України політичним самогубством. Проте він вважає, що якщо Україна спробує наслідувати Азербайджану в його успішних зусиллях по поверненню окупованих територій, то це теж буде самогубством. В такому випадку Україна буде боротися не проти відносно слабкого ворога (як Азербайджан проти Вірменії), а проти замаскованих російських військових підрозділів. Тому Україні в першу чергу необхідно відновити власні можливості - не тільки військові (шляхом розробки або придбання сучасних видів систем озброєння), але й економічні та дипломатичні, резюмує автор.
Детальніше про ситуацію в Нагірному Карабасі читайте в статті Володимира Кравченка "Гибель республіки".