На плакаті одного з учасників протестів у Тбілісі напис: «путін вбиває українців. Хто наступний?». Ця фраза відображає занепокоєння багатьох людей, які живуть в країнах-сусідах Росії. Численні заяви й вчинки владіміра путіна дають серйозні підстави боятися. Наприклад, він вже поставив під сумнів суверенітет Казахстану. На території країни є російськомовне населення, а також власники російських паспортів, який путін нібито хоче «захистити».

Про це йдеться в статті на сторінках Tagesschau. Коли в Казахстані торік почалися протести, путін продемонстрував готовність діяти, відправивши війська в рамках ОДКБ. Хоча раніше країна-учасниця договору Вірменія марно чекала на таку російську підмогу. Киргизстан теж не отримав бажану підтримку під час протестів у 2010-му році. Таким чином, в цих країнах змінилося переконання, що Росія використовує угоди й організації виключно для досягнення власних цілей.

Видання нагадує, що під час війни проти Грузії в 2008 році російські війська окупували Південну Осетію й Абхазію, що дозволило їм зберігати військовий контроль над усією країною. У 2013 році путін сильно натиснув на Вірменію, змусивши її президента Сержа Саргсяна відмовитися від вже готової угоди про асоціацію з ЄС. Через кілька тижнів після того він намагався зробити це ж саме й з Україною, що призвело до спалаху протестів на Майдані Незалежності.

Протести в Тбілісі

Більшість урядів в регіоні обережно відмовилися критикувати російську війну проти України. Свідченням цього стала й поведінка країн під час голосування в Генеральній асамблеї ООН щодо резолюції про осуд вторгнення Росії на українську територію. Білорусь проголосувала проти резолюції, так само як і рф. У свою чергу, Вірменія, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан утримались. Азербайджан, Узбекистан і Туркменістан взагалі не брали участі в голосуванні. Лише Молдова і Грузія підтримали резолюцію.

Однак, з грузинським урядом не все однозначно. Як й Україна з Молдовою, він подав заявку на вступ в ЄС. Але правляча партія «Грузинська мрія» ухиляється від осуду Росії в парламентській резолюції. Прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі виключив участь Грузії в санкціях проти Росії. На додачу, російському опозиціонеру й журналісту Міхаілу Фішману кілька разів не дозволили перетнути грузинський кордон без пояснення причин.

Все це ілюструє потенціал російського тиску. Він складається не лише з розгортання військ на окупованих територіях, а й економічної взаємозалежності. Грузинські компанії з різних сфер: від телекомунікацій до водопостачання, - в російських руках. Росія досі залишається важливим ринком для грузинських продуктів й вина.

Російська військова присутність як інструмент тиску

Проблемним було і те, що сусідній Азербайджан - головний постачальник газу в Грузію - незадовго до початку війни уклав стратегічний союз з Росією. Угода між путіним і президентом Ільхамом Алієвим також містить заяву про те, що обидві сторони не будуть вести «економічну активність, яка прямо чи опосередковано шкодить інтересам іншої сторони». Цей пункт був спеціально доданий, щоб обмежити поставки азербайджанського газу в Європу.

Причина згоди Азербайджану на це вказана в першому ж пункті угоди. В ньому йдеться про визнання територіальної цілісності й невтручання у внутрішні справи сторін. З кінця 2020 року російські війська теж присутні в Азербайджані. Називаючи себе «миротворцями», вони стежать за дотриманням перемир’я між Баку й Єреваном у Нагірному Карабасі, домовленість про яке з’явилася за посередництва Москви.

Для вірменів російські війська - це гарант виживання в конфлікті з Азербайджаном і його союзником Туреччиною. Економічна залежність Вірменії від рф теж дає дуже мало простору для зовнішньополітичних маневрів. Це пояснює, чому демократичний вірменський уряд проголосував проти виключення Росії з Ради Європи.

Але роками країни в регіоні скаржаться на те, що в російській шаховій грі їм відведена роль пішаків. Через це російська пропаганда проти США і НАТО звучить переконливо далеко не для всіх. Тож в Казахстані, Киргизстані, Азербайджані й Вірменії демонстрували солідарність з Україною. В Грузії тисячі людей збираються на протест під будівлею парламенту щодня. Допомогу українцям теж збирають.

Страх перед російськими іммігрантами

Грузія також стає місцем прихистку для дедалі більшої кількості людей з Білорусі, України, а тепер ще й з Росії. Уряд в Тбілісі говорить про 20-25 тисяч російських переселенців, хоч і не уточнює, за який період вони приїхали. Міністр економіки Леван Давіташвілі намагався заспокоїти суспільства після того, як члени опозиції застерегли про небезпеку напливу «росіян, які тікають від санкцій». У Facebook часто можна прочитати, що громадянам рф не раді в Грузії. Адже ніхто не хоче, щоб «путін прийшов сюди захищати ваші «права»». Колишній міністр оборони Тіна Хідашелі звинуватила росіян в тому, що вони тікають замість того, щоб боротися з путіним в Росії.

Група виноробів тепер відмовляється продавати вино в рф, запровадивши таким чином власні санкції. Грузинський банк вимагає від російських клієнтів засудити вторгнення в Україну. 

Напруга й невизначеність

Тисячі людей з Росії також приїжджають в Казахстан, Вірменію, Туреччину, користуючись нечисленними авіарейсами, які ще залишилися. Там їм доводиться мати справу з меншою ворожістю, ніж в Грузії. Але й в цих країнах добре пам’ятають зарозуміле й расистське ставлення росіян до заробітчан з Кавказу і Центральної Азії, коли вони ще їздили працювати на будівництві в рф.

Круте падіння рубля також стало відчутним в країнах-сусідах Росії, чиї економіки й без того постраждали від пандемії. Видання пише, що це призведе до загострення соціальної напруги в регіоні.

Водночас, поки путін масово відправляє війська на війну в Україну, зростають очікування, що російська військова присутність в регіоні ослабне. Військові конфлікти між Вірменією й Азербайджаном вже пожвавлюються, хоч ніхто цього поки й не помітив. Час від часу в Грузії теж звучать заклики повернути під свій контроль регіони, окуповані Росією. Для народів у регіоні, які звикли до війни й політичних потрясінь, наступає нова фаза масивної напруги й невизначеності. Тож про еміграцію можуть замислитися ще більше людей, ніж в попередні роки.