Верховна Рада проголосувала за відставку Дениса Шмигаля з посади прем'єр-міністра, яку він обіймав найдовше зі всіх своїх попередників. Таке рішення підтримав 261 депутат. Згідно з даними, які оприлюднили народні депутати, проти відставки не проголосував ніхто, однак четверо присутніх вирішили утриматись, а 55 присутніх народних обранців не взяли участі у голосуванні.
Виступ Шмигаля у парламенті перед звільненням почався з подяки військовим та народу за стійкість, президенту Володимиру Зеленському за співпрацю, членам уряду за спільну роботу, парламенту за співпрацю та «конструктивну критику і пропозиції», а бізнесу за сплачені податки.
«Ці п’ять років були найскладніші у нашій історії. … Якими б складними не були виклики, ми завжди виконували усі соціальні зобов’язання перед державо», - зазначив Шмигаль, згадавши пандемію коронавірусу, перед якою почалось його прем’єрство, та повномасштабну війну.
Згідно з законом про Кабінет міністрів, прийняття Верховною Радою рішення про відставку прем’єр-міністра має наслідком відставку всього складу уряду. Водночас Кабінет міністрів, який перебуває у відставці, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду. Нового главу уряду та його склад планують призначити на засіданні парламенту 17 липня.
За час прем’єрства Дениса Шмигаля, за даними ZN.UA у Секретаріаті Верховної Ради України, Кабінет міністрів подав до парламенту 1071 законопроект, з яких, щоправда, було прийнято лише 411. Нас зацікавило, чому у парламенті, який контролює президент, які і зрештою уряд, було прийнято трохи більше третини поданих законопроєктів. При цьому лідер фракції «Слуги народу» Давид Арахамія роками був опорою Дениса Шмигаля, що не забезпечило більший коефіцієнт корисної дії у співпраці між урядом та парламентом.
За поясненням ми звернулись до експерта, директора Аналітичного відділу Лабораторії законодавчих ініціатив Олександра Заславського, який зазначив, що консолідація влади не корелює напряму із ефективністю системи.
«Є ряд конституційних, процедурних, вкорінених у практику парламентських, урядових, парламентсько-урядових механізмів і обмежень, які не дозволять радикально підвищити ефективність, навіть якщо в парламенті буде не 450, а 45 депутатів, і всі вони разом із урядовцями принесуть присягу Офісу Президента. Елементарна пропускна спроможність не дозволить цього зробити.
До того ж, яким би всеосяжним не здавався контроль Офісу над законодавчим процесом, ручне керування теж має свою пропускну спроможність. А в тій величезній купі питань, які просто фізично не можуть проконтролювати з Офісу, насправді відбувається повний хаос, який зі сторони можна розцінити як демократичні процеси. Насправді влада у трикутнику влади децентралізована через невідповідність спроможності людей, які намагаються все проконтролювати, і величезної кількості питань, які треба вирішити. І вирішити фахово», - зазначив він.
Аналітик додав, що ще з 2019 року ключові урядові і парламентські суб’єкти ухвалення рішень намагалися рухатися в сторону «урядоцентричності», як це і було визначено архітектурою парламентської реформи та реформою публічної адміністрації.
«Їм і ця ідея подобалась, і вони бачили в цьому цінність і раціо. І робили відповідні кроки. І за рахунок наявності монобільшості в них було більше можливостей проконтролювати потік урядових законопроєктів до депутатів (для реєстрації). І цифри нашого парламентського моніторингу показують, що кількість зареєстрованих депутатських законопроєктів, починаючи від початку ІХ скликання поступово зменшувалася. А частка ухвалених урядових законопроєктів (порівняно з депутатськими) – збільшувалася.
Тобто дуже повільно, але система рухалася у правильному напрямку, вирішуючи проблему депутатського законодавчого «спаму» без радикальних і непопулярних серед депутатського корпусу рішень, як то обмеження індивідуального права законодавчої ініціативи», - підсумував Заславський.