Коли Владімір Путін наказав почати вторгнення в Україну, він мріяв про відновлення слави Російської імперії. Але, зрештою, він почав відновлення терору Йосипа Сталіна. І не лише тому, що він скоїв найбільш жорстокий і неспровокований акт агресії в Європі з 1939 року. Путін також почав перетворюватися на диктатора вдома, на Сталіна 21-го століття, спираючись на брехню, насильство і параною, як ніколи раніше, пише The Economist.
Щоб зрозуміти масштаби путінської брехні, можна подивитися на підготовку війни. Російський президент розраховував, що Україна швидко впаде. Тому він не підготував свій народ і солдатів до вторгнення. Він запевняв еліти, що цього не станеться. Після двох жахливих тижнів війни він досі заперечує, що веде, напевне, найбільшу війну в Європі з 1945 року. Для того, щоб підтримувати цю всюдисущу брехню, він закрив майже всі незалежні ЗМІ, погрожував журналістам ув’язненням до 15 років, якщо вони не будуть повторювати офіційну маячню. А учасників антивоєнних протестів арештовували тисячами.
«Наполягаючи на тому, що його військова «операція» — це «денацифікація України, державне телебачення проводить сталінізацію Росії», — йдеться в статті.
Щоб усвідомити путінські апетити до насильства, видання радить подивитися на сам перебіг війни. Після провальної спроби здобути швидку перемогу, Росія намагається посіяти паніку, морячи українські міста голодом і наосліп обстрілюючи їх. 9 березня російська армія розбомбила пологовий будинок в Маріуполі. Путін нещадно скоює воєнні злочини проти слов’ян, яких він нахвалював у своїх статтях. Тож він готовий влаштувати бійню й вдома.
А щоб оцінити параною Путіна, уявіть, чим ця війна закінчиться. У Росії більше вогневої сили, ніж в України. Вона все ще добивається певного прогресу, особливо на півдні. Київ захопити не вдалося. І навіть якщо війна затягнеться на місяці, важко уявити, щоб Путін в ній переміг.
Можна припустити, що Москва якимсь чином змогла нав’язати Україні новий уряд. Українці тепер об’єднані проти загарбника. Путінська маріонетка не зможе керувати країною без окупації. Але у Росії немає ані грошей, ані військ, щоб утримати навіть половину Україну. Американська військова доктрина каже, що для придушення опору окупанту потрібно 20-25 солдатів на кожну тисячу населення. У Росії є лише чотири солдати на тисячу. Якщо ж Путін не встановить маріонетковий уряд, тому що він не може, тоді йому доведеться шукати компроміс з Україною на мирних переговорах. Однак, йому буде важко втілити будь-які домовленості. Зрештою, що він зробить, якщо післявоєнна Україна відновить свій рух на Захід? Нападе?
Правда в тому, що, атакувавши Україну, Путін скоїв катастрофічну помилку. Він знищив грізну репутацію російської армії, яка виявилася тактично невмілою у війні навіть проти меншого, гірше озброєного, але більш мотивованого опонента. Росія втратила гору дорогого військового обладнання й за два тижні понесла багатотисячні втрати, майже такі ж, як США за всі роки вторгнення в Ірак у 2003 році. Путін накликав руйнівні санкції на свою країну. Центральний банк не має доступу до твердої валюти, яка йому потрібна для підтримки функціонування банківської системи й стабілізації рубля. Бренди, які виступають за відкритість, включно з IKEA і Coca-Cola закрили свої двері. Продаж деяких товарів вже обмежений. Західні експортери більше не постачають життєво важливі компоненти, тож заводи зупинилися. Санкції проти енергетичного сектору, хоч поки й обмежені, загрожують позбавити Росію валюти, необхідної для того, щоб оплатити власний імпорт.
І, як і Сталін, Путін нищить буржуазію, рушійний двигун російської модернізації. Замість відправки в ГУЛАГ, ці люди тікають в Стамбул і Єреван. Ті, хто все ж вирішив залишитись, опинились під тиском заборони свободи вираження й зібрань. Їй вдарить висока інфляція й економічний занепад. Всього за два тижні вони втратили свою країну.
Видання пише, що Сталін все ж керував економікою, яка зростала. Попри всі звірства й вбивства, він спирався на реальну ідеологію. Навіть на тлі всіх безчинств, він зміг консолідувати радянську імперію. Після атаки нацистської Німеччини його врятувала неймовірна жертовність його країни, яка втратила більше, ніж будь-хто інший заради перемоги у війні. У Путіна немає всіх цих переваг. Він не лише програє розпалену ним же війну й занурює свій народ в злидні. Його режиму також бракує ідеологічного ядра. «Путінізм» у нинішній формі — це суміш націоналізму з православ’ям для телевізійної аудиторії. Російські регіони, які розтягнулися через 11 часових зон, вже почали бурмотіти, що це лише війна Москви, а не їхня.
Провал Путіна стає дедалі більш очевидним. Тож Росія вступає в найбільш небезпечний момент цього конфлікту. Різні фракції режиму почнуть ворожнечу, звинувачуючи одна одну. Путін, боячись перевороту, не буде довіряти нікому. Можливо йому доведеться битися за владу. Він також може спробувати змінити хід війни, тероризуючи українських суперників й залякуючи їхніх західних союзників хімічною зброєю чи й навіть ядерним ударом.
Дивлячись у майбутнє, світу варто попередити небезпеку. Він повинен пробити путінську брехню, поширюючи правду. Західні технологічні компанії вчинили неправильно, коли згорнули свою діяльність в Росії. Тому що вони таким чином вручили режиму повний контроль потоку інформації. НАТО може допомогти приборкати насильство з боку Путіна в Україні, продовжуючи озброювати уряд Володимира Зеленського й підтримуючи його, коли настане час для серйозних переговорів. Захід також може збільшити тиск на Путіна, просуваючи швидші й глибші енергетичні санкції, попри всі втрати для світової економіки. А ще можна спробувати стримати путінську параною. НАТО може заявити, що не буде стріляти в російських військових, якщо вони не атакують першими. Якби Заходу не хотілося б, щоб у Москві з’явився новий режим, він повинен заявити, що не буде напряму готувати таку зміну. Визволення — це завдання для росіян.
Поки Росія тоне, контраст між її президентом і лідером по сусідству стає дедалі яскравішим. Путін ізольований і морально мертвий. Зеленський сміливий і простий, він згуртував навколо себе не лише власний народ, а й весь світ. Він — антипод Путіна і, можливо, його розплата. Можна тільки уявити, якою може стати Росія, визволена від Сталіна 21-го століття.