Банкова не припиняє порушувати питання про запрошення України до НАТО, але за відсутності перспективи його отримання Київ на саміті у Вашингтоні поставив все ж скромніші цілі. І загалом зміг їх досягти, пише Володимир Кравченко у статті «НАТО досі побоюється Путіна. Та є й добрі новини для України».
По-перше, з огляду на можливу перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США, постійні спроби схилити Україну до переговорів із РФ та кількаразові заяви російського диктатора Владіміра Путіна про фіксацію нейтралітету Української держави й «нових територіальних реалій» Київ хотів укотре підтвердити в підсумковому документі саміту стратегічну мету нашої країни — членство в НАТО.
По-друге, за відсутності перспективи в найближчому майбутньому отримати «парасольку безпеки» статті 5 Вашингтонського договору Україна планувала домогтися, аби НАТО посилило обороноздатність нашої держави. Зокрема, мова йде про підписання відповідних документів у безпековій сфері та виділення Україні зброї, техніки та боєприпасів.
«Чи вдалося українській дипломатії досягти цих цілей? Загалом так», – пише автор.
Кравченко зазначив, що країни Балтії, Польща, Франція та Велика Британія допомогли Києву пробити в підсумковій декларації Вашингтонського саміту меседж про «незворотний шлях до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством у НАТО». Хоча цьому затято опиралася американська сторона. Зокрема, у декларації вказано, що «рішення саміту Альянсу й Ради НАТО–Україна в поєднанні з поточною роботою союзників є мостом до членства України в НАТО».
Що стосується запрошення до членства в Альянсі, то НАТО має направити його, коли союзники погодяться, що Україна виконала всі необхідні умови. Тобто наша країна має здійснити низку реформ, аби реалізувати свої амбіції.
«Формулювання про «незворотний шлях» за змістом мало чим відрізняється від декларації Бухарестського саміту, де було зазначено, що Україна стане членом Альянсу, або комюніке Вільнюського саміту, який зафіксував, що «майбутнє України — в НАТО». У Києві знаходять розраду в тому, що рішення, ухвалене всіма 32 країнами, дає нашій державі надію на те, що членство в НАТО не буде предметом торгу на майбутніх переговорах із Москвою. От лишень надія ця дуже слабка», – додає автор.
Кравченко також пише, що лідери НАТО, обіцяючи Україні допомогу, водночас демонстрували слабкість перед Путіним, упевненим у своїй перемозі над нашою країною. Стосувалося це передусім офіційного запрошення нашої країни до Альянсу.
Для України запрошення означало б не лише те, що ультиматуми Путіна не діють, а й значне посилення нашої позиції на майбутніх переговорах із Росією. Однак, не поступаючись тиску українців і союзників, побоюючись залучення НАТО до прямого збройного зіткнення з РФ, Білий дім і Бундесканцлерамт змогли лише запропонувати Україні «міст» до членства в Альянсі, зробити «конкретні кроки» для вступу до й надати «сильний пакет підтримки».