"Переходи" замість "об'єднання" - наслідок політичної природи процесу. Внутрішнє примирення, у тому числі церковне, насправді не потрібне жодній з політичних сил, - вони всі рівною мірою звикли використовувати церковний поділ, "церковну карту" у своїх цілях. Іноді це дає непогані результати: церковні та політичні інтереси час від часу збігаються. З ліквідацією розколу й Томосом про автокефалію сталося саме так.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Катерина Щоткіна. Але, на її думку, необхідність конвертувати церковний успіх у політичний - чітко орієнтувати й мобілізувати саме "свій" електорат - призвела до того, що собор, який мав стати об'єднавчим, виявився лише установчим.
""Геть від Москви" як програма церквотворення не витримує критики, бо не дає позитивних орієнтирів, істинної мети. Зате така програма містить простий і зрозумілий меседж у маси. Більша частина яких церквотворенням не цікавиться, - зазначає оглядач. - Для цієї більшої частини електорату "геть від Москви" - близька й зрозуміла сентенція. Не має значення, у чому саме ми "перемогли" Москву, - важливо, що перемогли. Вони відібрали в нас Крим? А ми висмикнемо в них з-під ніг "канонічну територію". Кримваш - Томоснаш. Як обмін ляпасами. І найдзвінкіший з них - особисто патріарх Філарет, живий-здоровий, у білосніжному куколі й патріаршому сані, без тіні анафеми на чолі й Томосом про автокефалію в руках".
Детальніше про проблеми створення ПЦУ читайте в матеріалі Катерини Щоткіної "Визнай самого себе" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".