Два ключових застереження проти статусу кандидата в ЄС напряму не пов'язані з Україною. Проте є й інші блоки аргументів, які звучать, не настільки гучно й одноголосно, але все ж помітні в окремих столицях, попереджає у статті директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук.
Перший блок — це потреба зберегти єдність політики щодо України на рівні ЄС та національному рівні в тих країнах-членах, у яких питання кандидатства, швидше, розколює політичні еліти, ніж об'єднує, наголошує експертка.
“На рівні Євросоюзу йдеться про те, що винесення на розгляд уже в червні статусу кандидата для України може зруйнувати єдність ЄС в інших критично важливих для України питаннях. Скажімо, деякі відомі європейські політики ще недавно прямо запитували своїх українських візаві: «Вам що більше потрібно — статус кандидата чи нафтове ембарго?»”, - пише вона.
Внутрішньополітична чи навіть внутрішньопартійна єдність — це не той аргумент, про який говорять уголос, однак він теж звучить, частіше в дружніх розмовах із тамтешніми політиками, в яких і так не все гаразд у правлячій коаліції чи партії, продовжує Гетьманчук.
“Скажімо, серед німецьких соціал-демократів є різні думки щодо статусу кандидата вже в червні, хоча загалом — запевнили нас представники цієї партії — вони позитивно ставляться до ідеї майбутнього членства України в ЄС. Водночас наполягають: такі серйозні рішення мають бути добре проаналізовані та продебатовані. Якщо відбудеться фальстарт і Україна отримає «ні», це лише зіграє в мінус, бо може спровокувати відкладення питання в довгу шухляду. Тим часом треба також розуміти, що аргумент крихкої внутрішньопартійної єдності деякі глави урядів європейських країн можуть використовувати як чергову відмовку Україні, тому слід чітко розрізняти, де справді є така проблема, а де її використовують, бо не можуть прямо казати «ні» Україні”, - пише вона.
В окремих столицях — особливо Нідерландів — доволі помітне застереження проти політизації процесу розширення, підкреслює Гетьманчук.
Ідея якогось особливого підходу до України — короткої стежки навпростець замість десятиліттями торованого маршруту з усіма зупинками — викликає несприйняття, попри розуміння нової реальності та ціни, яку Україна платить за право бути в ЄС. Так, у Франції неодноразово наголошували, що спочатку має бути європейська перспектива, а вже потім — статус кандидата”, - додає експертка.
І останній блок застережень, про що європейські політики і дипломати говорять теж, швидше, за зачиненими дверми, ніж із візитерами з України, — це ціла низка аргументів, які стосуються війни, зазначає Гетьманчук.
“Йдеться, зокрема, про те, що не варто розпочинати процес розширення за участі країни, яка перебуває у відкритому збройному конфлікті. Тим більше, з Росією. Мовляв незрозуміло, якою буде реакція Путіна на такий крок. На жаль, елементи політики «не провокувати Путіна», які насправді мали б бути поховані разом з першими ракетними ударами по Україні, все ще дуже помітні в окремих європейських столицях. Особливо на тлі неприхованого страху до застосування тактичної ядерної зброї з його боку”, - пише експертка.
Також окремі стратеги у високих кабінетах апелюють до того, що потрібно почекати завершення війни, адже незрозуміло, що буде зафіксовано в майбутній мирній угоді — можливо, Україна в ній узагалі відмовиться від прагнення вступити до ЄС, як вона готова було відмовитися від потенційного членства в НАТО.
І, нарешті, питання Молдови, та особливо — Грузії. Якщо стосовно Молдови і потреби її перебування на одному треку з Україною питань фактично нема, то щодо Грузії є серйозні занепокоєння з приводу її нинішньої спроможності відповідати «копенгагенським критеріям», наголошує експерта.
Детальніше про «конфронтації з реальністю» та пропозиції як її подолати до червня читайте у статті Альони Гетьманчук «Статус кандидата в ЄС: хто і чому готовий відмовити Україні».