В Україні за останній рік внесли ряд змін до порядку всиновлення дітей, з одного боку, обмеживши право на усиновлення для українців, і з іншого боку, - розширивши права на всиновлення для іноземців. Про це розповіла в інтерв'ю автору ZN.UA Аллі Котляр експерт із захисту прав дитини Людмила Волинець.
За її словами, в липні минулого року були прийняті зміни в порядок усиновлення про те, що всі кандидати-усиновлювачі зобов'язані пройти навчання, за результатами якого працівники зобов'язані видати рекомендацію щодо віку, стану здоров'я і кількості дітей, яких цим людям краще всього всиновлювати. Проте на сьогодні жоден регіон досі не готовий проводити таке навчання, а соцпрацівники не підготовлені до того, щоб робити такі висновки.
"Переписати норму із зарубіжного законодавства просто. Але ж її треба забезпечити. На основі вже застарілої програми 2010 року намагаються створити якийсь європейський підхід до національної системи усиновлення. Без довідки про те, що кандидати пройшли підготовку, служба у справах дітей не може передати документи в суд. При цьому суд ця довідка не цікавить, тому що вона передбачена постановою Кабміну, а не законом.
Тоді ж, у липні 2019-го, був прийнятий наказ МОЗ, який раптом розширив перелік з 12 діагнозів, що дозволяли іноземцям усиновляти дітей, відразу до 110. При цьому дві третини нових діагнозів – такі, з якими дітей усиновляють і українці. Інакше як стимулюванням міждержавного усиновлення я це пояснити не можу.
У мене достатньо високий рівень довіри до усиновителів іноземців. Але це - порушує законодавство, формуючи величезні черги українців, які хочуть усиновити дитину.
Тобто в липні 2019-го були створені дві взаємопов'язані речі. Нормою про обов'язкове навчання (яке не було організовано) був зупинений процес національного усиновлення. І в цей же час іншим рішенням розширили список дітей для усиновлення іноземцями", - пояснює Волинець.
За словами експерта, структура Мінсоцполітики змінилася. В окрему структуру, за межі директорату, був виведений відділ усиновлення.
"Чому усиновлення відокремили від усіх інших проблем захисту прав дитини? Це або спроба організувати не зовсім законний процес, або абсолютна професійна неспроможність. І те, і інше для дітей критично погано. Іноді у мене виникає відчуття, що центр управління питаннями усиновлення перебуває не в Мінсоцполітики. Деколи все виглядає так, що цю компетенцію взяв на себе Уповноважений з прав дитини... за шостий рік роботи Микола Кулеба жодного разу не надав суспільству жодного звіту про те, що він робить. Мені здається, що наш Уповноважений занадто радикально відступає від європейського стандарту роботи уповноважених з прав дитини. Іноді взагалі втрачаючи зв'язок зі своїм мандатом, і більше працюючи як тимчасовий міністр якогось міністерства. Дуже часто функції, які він на себе покладає, перетинаються з функціями міністра соціальної політики. У мене іноді складається враження, що в організації процесів усиновлення лише Микола Миколайович приймає рішення (навіть накази міністерств погоджує), а зовсім не та людина, яка зараз є міністром соціальної політики або міністром охорони здоров'я", - додає Волинець.
Детальніше про дотримання прав дитини в Україні та реформу деінституалізації читайте в інтерв'ю Алли Котляр з експертом з питань захисту прав дитини Людмилою Волинець "Президент і діти. Красиво, але нечесно" для читачів ZN.UA.