Медіаспільнота з побоюванням ставиться до посилення Нацради і до регулювання медіа загалом, хоча сильний і незалежний регулятор є загальною практикою для розвинених країн ЄС. Про це у своєму матеріалі для ZN.UA "Законопроєкт «Про медіа»: набір ризиків і можливостей" пише медіаюрист Інституту масової інформації Роман Головенко.
"Пам`ятаймо, що до лютого цього року значну частину критиків проєкту становили явні чи приховані проросійські медіа й громадські діячі (зараз велика частина з них перефарбувалися й замовкли), чия риторика тоді цілком уписувалася в російський наратив про владу «хунти» в Україні", - нагадує Головенко.
Водночас інша частина спільноти ірраціонально боїться нового регулювання, бо є досвід цензури часів президентства Леоніда Кучми та приклади неадекватної поведінки чинної влади, як от викидання з "цифри" каналів, близьких до політичних опонентів. Проте, як пояснив Головенко, Нацрада й медійне законодавство — це загалом погані інструменти для впровадження цензури: навіть якщо Нацрада буде упередженою, то зможе хіба що поморочити голову неугодним владі медіа, але їй не вдасться зачистити інформпростір.
Загалом велике питання, що можна буде зробити, наприклад, із каналами YouTube, — не блокувати ж усю соцмережу через окремі канали в ній. Це однаково стосується як "опозиційних" медіа, так і ксенофобського контенту типу RT.
"Що давало змогу до широкомасштабного вторгнення кожній новій нашій владі більш-менш контролювати інформпростір? Та обставина, що провідні медіа (на той час це великі телеканали) є не бізнесом, а олігархічними придатками, власники яких часто обмінювали їхню лояльність до влади на якісь вигоди для основного виду діяльності бізнес-групи, - пише автор. - І наразі проблема каналу "Прямий" або "5 каналу" (при зміні влади назви каналів можна легко змінити) не в регулюванні, а в тому, що хтось у владі (очевидно, не в Нацраді) вирішив їх "приглушити" всупереч усім нормам. Адже в цій справі первинним є бажання чиновника зловживати, а не наявність/відсутність якогось регулювання. Крім Нацради, є ще купа державних перевіряльників і контрольних органів (ДПС, НП та ін.), які, на відміну від неї, навіть формально не відмежовані від владної вертикалі".
Більше матеріалі Романа Головенка читайте за посиланням.