Партія «Союз-90/Зелені» однією з перших виступила за надання Україні танків та інших видів озброєння. Ще до початку російського повномасштабного вторгнення в нашу країну «Зелені» відстоювали заборону експлуатації газогону «Північний потік-2» та відмову від російських енергоносіїв.
ZN.UA поспілкувалося з депутаткою Бундестагу від партії «Зелені» Джамілою Шефер, яка відвідала Київ. Політикиня розповіла про вплив Росії на Німеччину, відчуття вини за Другу світову війну та про перспективи членства України в ЄС і НАТО.
— Пані Шефер, відомо, що Кремль багато років впливав на окремих політиків у ЄС і навіть фінансував політичні рухи та партії. Як ви вважаєте, чи знизився зараз фінансовий і політичний вплив РФ на західні еліти? Наскільки?
— Я не маю чіткої статистики з цього питання, бо цей вплив багато в чому ще має бути досліджений. Не знаю, чи маємо ми розслідувати кожен фактор, про який ви говорите. Однак я відчуваю дуже серйозний вплив саме в соціальних мережах. Мене часто атакують боти, — я отримую багато коментарів, коли публікую свої дописи й висловлюю підтримку Україні під час війни. Коли я висловлюю солідарність із народом України, то отримую багато реакції, начебто я намагаюся замінити місцями жертву і злочинця. Або ж мені пробують сказати, що за війною стоїть НАТО — що це не про Україну і не про захист українського народу. Звісно, ці боти намагаються завойовувати вплив своїми наративами в медіа. Я вважаю, ми маємо ставитися до цього серйозно. Нам потрібно підвищувати обізнаність німецького суспільства. Це трохи соромно, що росіяни мали такий вплив на Німеччину впродовж багатьох років. Такі дії призвели до того, що багато німецьких політиків не відчували наближення загроз. Українські колеги завжди попереджали про цю проблему. Я вважаю позитивним той фактор, що зараз таким питанням присвячується більше уваги.
— Є думка, що робити анонсований розворот Німеччині заважає відчуття вини перед Росією за події 1941–1945 років. Чи це так? І чому нема відчуття вини перед українцями? Дев’ять мільйонів смертей — хіба мало?
— Це очевидно, що німецьке суспільство стоїть за Україну. Опитування показують: останнім часом ми маємо максимальну підтримку України серед німців. Я вважаю хибною думку, що Росія — єдиний репрезентант пострадянських країн. Звісно, не єдиний, — є багато інших представників пострадянського простору, і ми маємо розуміти це. Однак ця теза певною мірою пояснює позицію частини німців, які виступають проти надання Україні зброї. Вони думають: «О ні, німецька зброя знову потрапить на схід». Це ті наслідкові зв’язки, які люди схильні робити. Однак ми намагаємося пояснити помилковість такого бачення. У Другій світовій війні Німеччина була винуватцем, який силоміць намагався змінити кордони інших країн. Друга частина світу нас зупинила, і потім це привело до розвитку демократії. Це і є теза, яку ми маємо підтримувати в поточній війні. Я думаю, що саме таким є пояснення, яке ми маємо доносити, адже це наша історична роль, і ми маємо пояснювати таку позицію німецькому суспільству. Вважаю, що це вдається.
— Яке ставлення до прийняття України в НАТО — і ваше особисте, і всієї коаліції?
— Ми зараз це обговорюємо. Ми мислимо над тим, які безпекові гарантії може отримати Україна. Звісно, ви повинні мати їх після того, як ця війна закінчиться. Зараз є кілька пропозицій, і членство в НАТО — одна з них. Я маю власні симпатії щодо цього, але дискусії досі тривають, і вони не привели до остаточного висновку в Німеччині. Це питання також має бути обговорене з нашими партнерами в НАТО.
— Куди Україна має шанс бути прийнятою швидше — в ЄС чи в НАТО?
— Я вважаю, що Європейський Союз, хоч і не завжди відкрито, підтримує членство України. Ми маємо широкий консенсус щодо того, яку роботу Україна має виконати для вступу в Союз. Ми зможемо забезпечити підтримку, щоби процес набуття членства в ЄС був швидшим, ніж у випадку з іншими країнами. Ми маємо широкий консенсус щодо членства України в Європейському Союзі, але зі вступом до НАТО інакше, бо процес лише розпочався. В ЄС ми вже на шляху до вирішення цього питання, а з НАТО поки що ні.
— Українська енергетика встояла, але вона істотно зруйнована. Її треба перебудовувати на новій, сучасній основі. Для відновлення країни знадобиться багато енергії. Дешевої. Якби ви складали кошик енергетичних джерел — як кошик валют, — то які б у ньому були джерела, і в яких пропорціях?
— Як депутат від партії «Зелені», я завжди підтримую відновлювані і безпечні джерела енергії. Зокрема йдеться про сонячну та вітрову генерацію. У Німеччині ми намагаємося змінити власний енергетичний сектор, щоб на сто відсотків перейти на відновлювані джерела. Це дуже важливий шлях, яким ми йдемо зараз, і в цьому ми маємо працювати з нашими партнерами з Європейського Союзу, а також із Україною. Перед війною Україна почала перехід на відновлювані джерела енергії. Я говорила на цю тему з президентом Зеленським ще у 2019 році, коли він став президентом. Це те питання, в якому ми маємо бути партнерами, адже за ним — наше майбутнє.
— Свого часу уряд Меркель прийняв рішення відмовитися від атомної енергетики і посадив Німеччину на російську нафто-газову голку. Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну цю залежність кардинально знизило. Проте ваша партія все ж наполягає на остаточному закритті німецьких АЕС. Як Німеччина буде компенсувати ці потужності після 15 квітня, коли останні станції зупинять?
— Ми робитимемо це з допомогою водневої енергетики, а також імпортуючи газ із інших країн світу. Однак ми точно більше не купуватимемо російський газ. Крім того, ми будемо максимально збільшувати частку відновлюваних джерел енергії. Наша партія завжди виступала за припинення поставок з Росії, а також була проти введення в експлуатацію «Північного потоку-2». Наше завдання зараз у тому, щоб ми могли забезпечити німецьку енергетику водневою генерацією.
— Канцлер Німеччини Олаф Шольц після доставки в Україну танків Leopard-2 заявив, що винищувачі не будуть поставлені за жодних обставин. Чи є ймовірність зміни цієї позиції, якщо, наприклад, Велика Британія вирішить надати Україні літаки?
— Я не можу відповідати за уряд, висловлю лише власну думку. Ми маємо надати Україні все, що можемо. Це має сенс саме у військовому плані, щоб збільшити ваш військовий потенціал. Однак це не робить нас стороною конфлікту. Згідно з міжнародним правом, стороною війни є лише той, хто тримає в руках зброю. Це та площина, в якій ми маємо мислити. Однак я не можу передбачити результатів дискусій у нашому парламенті.
— Яким ви бачите закінчення війни в Україні?
— Ніхто не може сказати, як закінчиться війна. Зараз ми перебуваємо в ситуації, коли не знаємо, що трапиться далі, — є лише припущення. Я вважаю, що в Путіна наразі немає бажання зупинити війну й піти на переговори. Він не зможе опустити зброю й не стріляти, — ми такого не очікуємо. Він має побачити, що війна не буде для нього переможною. Наше завдання полягає в тому, щоб Україна мала позицію, при якій війна для Росії не могла закінчитися позитивно. Ми маємо не лише підтримувати Україну зброєю, а й ізолювати Росію на міжнародному рівні, зробити так, щоб ціна війни стала для неї непідйомною.
— Коли ви зможете потиснути руку депутатові Держдуми Росії?
— Як тільки Росія перестане діяти шляхом насильства та агресії.