Минулих вихідних у Белграді й інших містах Сербії відбулася 25-та хвиля мітингів протесту під гаслом «Сербія проти насильства». Нагадаємо, що протести почалися в травні цього року після того, як малолітні злочинці вчинили масовий розстріл у школах Белграда й Младеноваца — вперше в історії країни.
Ця трагедія вивела на вулиці десятки тисяч громадян. Спочатку вимоги демонстрантів були досить прості — звільнити керівників МВС і Агентства безпеки та інформації, розпустити урядовий комітет із регулювання електронних ЗМІ й закрити кілька провладних медіа, що пропагують ненависть, жорстокість і містять вульгарний контент. Поступово кількість учасників збільшувалася, до них почали долучатися політичні партії та громадські організації різного політичного забарвлення, запустивши політизацію руху.
4 червня над учасниками п’ятого мітингу в повітря здійнялася повітряна куля з вимогою «Вучич, іди геть!». Це стало переломним моментом, вимоги розслідувати вбивства та покарати конкретних керівників силових відомств і ЗМІ відійшли на другий план. Вуличні мітинги та ходи перетворилися на помітну опозиційну силу, яка висунула політичні вимоги — провести дострокові парламентські вибори, забезпечити свободу слова, звільнити мас-медіа від державного контролю, поліпшити якість життя, гарантувати безпеку, боротися з корупцією, організованим криміналом і багато інших. Але безперечною домінантою наступних мітингів стала вимога провести дострокові вибори.
Вона збіглася з інтересами президента Сербії Александара Вучича, який заговорив про можливість дострокових виборів іще влітку. І нарешті в середині жовтня оголосив: вибори до Скупштини країни, місцевих органів Белграда та Воєводини відбудуться 17 грудня.
З огляду на це виникають три принципові запитання.
Перше: що об’єднало Вучича та рух «Сербія проти насильства»? Передусім погіршення соціально-економічної ситуації в Сербії. Прем’єр-міністерка Ана Брнабич мусила визнати, що 2023 року в країні є серйозні проблеми — сповільнюється економічна активність на тлі галопуючої інфляції. Темпи зростання скоротилися з 7% 2021 року до 1% у першому півріччі 2023-го. Хоча інфляція зменшилася з 16,2 до 11,5%, вона залишається досить високою й призвела до зростання цін на продукти харчування на 20–25%. Навряд чи найближчим часом удасться стабілізувати економіку, а зима лише погіршить якість життя.
Далі. Згоди на проведення виборів досягли під тиском щотижневих протестів, і це стало відповіддю на запит суспільства на зміну керівництва країни. Люди вимагають тих, хто розв’язуватиме проблеми, а не констатуватиме їх існування або часом ігноруватиме.
Наступна причина — косовське врегулювання. Захід посилив тиск на Белград і Приштину, щоб вони нарешті перейшли до імплементації досягнутих домовленостей. Нові вибори створюють Вучичу сприятливі умови для того, щоб відкласти імплементацію: після виборів затягуватимуть створення нового уряду, найімовірніше, технічного, який уникатиме розв’язання гострих проблем, зокрема й косовсько-сербського врегулювання.
Ще одна — рішення призначити вибори на грудень Вучич ухвалив не лише через дедалі більший тиск «Сербії проти насильства», а й дедалі виразніший запит суспільства на їх проведення «вже зараз»: 48% (у Белграді — 58%) опитаних підтримують якнайшвидше проведення, водночас 26% виступають проти.
І остання причина — Вучича турбують дві тенденції: падіння рейтингу Сербської прогресивної партії (СПП) з 56% на початку 2023 року до 44% у вересні й те, що, згідно з останніми соцопитуваннями, «Сербію проти насильства» підтримає на виборах 41%, а коаліцію на чолі з Вучичем і СПП — 49%. Почасти це й змусило його відмовитися від керівництва СПП і очолити «Рух за Сербію» із ширшою соціальною базою, який підтримає на виборах СПП, зберігши, як сподівається президент, її панівне становище в політсистемі Сербії. А отже, і його владу. Й, можливо, це — найважливіша причина.
Питання друге: кому ж вигідні дострокові вибори? Опозиції? Напевно, ні. Занадто вже строкате політичне забарвлення її учасників: від противників членства в Євросоюзі до його прихильників; від прихильників антиросійських санкцій до противників. Та й у «Сербії проти насильства» чимало партій, які ніяк не можуть домовитися й підписати протокол про передвиборчу коаліцію. Крім того, в них немає ні єдиного лідера, ні необхідних фінансів, ні структури. Без цього буде складно не тільки брати участь у виборах, а й далі проводити щотижневі мітинги, підтримуючи протестну енергію, яка може поступово згасати, особливо з приходом зими.
А от Вучич зацікавлений у якнайшвидшому проведенні виборів. Його партія втрачає підтримку, а вибори дають змогу зупинити цей процес. Недавно створений ним «Рух за Сербію» формує сприятливі умови для відновлення позицій СПП. Вучич досі може скористатися адміністративним і фінансовим ресурсом. Його й далі підтримує давній партнер Івіца Дачич, лідер також популярної Сербської соціалістичної партії (ССП). Обидві політсили мають розгалужену структуру й можуть швидко мобілізувати виборців. Навіть попри те, що кількість розбіжностей стосовно деяких питань не зменшується. А зима принесе владі нові проблеми й невдоволення населення, оскільки зростуть комунальні витрати, та й ціни не збираються падати.
Питання третє: хто переможе? Найімовірніше, перемогу здобуде коаліція партій на чолі з Вучичем. Рух «Сербія проти насильства» просто не встигне мобілізуватися, й тому частина його учасників, імовірно, створить якусь коаліцію, а дехто піде на вибори самостійно, марно сподіваючись домогтися хоча б одного крісла в Скупштині.
Напевне, СПП та її вірний союзник ССП здобудуть меншу, ніж раніше, кількість голосів, як і інші «традиційні» партії. Склад Скупштини стане строкатішим, а партії та рухи матимуть лише по кілька місць. Імовірно, рух «Сербія проти насильства» одержить кілька десятків місць і стане «золотою акцією», яку, з огляду на його популярність, захочуть одержати багато гравців. Тривалий процес призведе до появи технічного й недовговічного уряду, який відкладатиме розв’язання стратегічних проблем, що відповідає інтересам Вучича. Як наслідок — президент посилить свою владу й отримає певну відстрочку від розв’язання двох принципових проблем — визнання Косова й приєднання до антиросійських санкцій за агресію проти України. Та якщо він збереже курс на євроінтеграцію, то буде змушений приєднатися до санкцій і розпочати імплементацію домовленостей щодо врегулювання відносин Косова та Сербії.
Отже, вибори відбудуться 17 грудня. Вони не стануть панацеєю від усіх сербських бід і проблем і, найімовірніше, лише на деякий час відкладуть їх розв’язання, даючи змогу владі випустити пару невдоволення в суспільстві…