7 березня у Гаазі відбулися слухання за позовом України проти Росії. Звернувшись до Міжнародного суду ООН, Київ висунув претензії через спотворення російською стороною поняття «геноцид». Україна буде доводити, що Росія фактично маніпулює цим поняттям з метою виправдати збройну агресію проти нашої країни.
Чим займається Міжнародний суд ООН
Міжнародний суд — це головний судовий орган Організації Об’єднаних Націй. Його особливістю є те, що він вирішує юридичні спори саме між державами. На відміну від Міжнародного кримінального суду, який так само розташовується у Гаазі і з яким часто плутають Міжнародний суд ООН.
Його юрисдикція: спори, що стосуються територіального суверенітету, порушень міжнародного гуманітарного права, невтручання у внутрішні справи держав, дипломатичних відносин тощо. Крім того, Суд уповноважений виносити консультативні рішення.
Україна вже неодноразово зверталася до Міжнародного суду ООН. Наприклад, 2004 року, коли доводила, що Зміїний — острів, а не скеля, як вважала румунська сторона. А 2017-го Україна подала до цього Міжнародного суду позов проти рф у зв’язку з численними та систематичними порушеннями Конвенції про протидію фінансуванню тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
Міжнародний суд ООН розглядає спори тільки між державами, що визнають його юрисдикцію в цілому або за конкретними угодами, учасниками яких є сторони такого спору. В нинішній справі для нас важливим є те, що Росія визнає юрисдикцію Суду щодо спорів, які стосуються Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Про що Конвенція
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була результатом роботи випускника Львівського національного університету Рафаля Лемкіна, який після жахів Другої світової війни намагався попередити скоєння подібних злочинів у майбутньому. Вона набрала чинності з 1951 року.
Згідно із статтею II Конвенції під геноцидом розуміють будь-які дії, здійснювані з наміром повністю або частково знищити будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
- a) вбивство членів цієї групи;
- b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
- c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
- d) заходи, розраховані на унеможливлення народження дітей у середовищі такої групи;
- e) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Як Росія маніпулює поняттям «геноцид»
Російська федерація неодноразово за останні роки з допомогою своїх пропагандистів і керівників намагалася обвинуватити українську владу в загибелі та пораненнях тисяч мирних жителів, російськомовних груп і називала це терміном «геноцид».
Водночас жодна міжнародна організація не фіксувала ознак утиску російськомовного населення, не кажучи вже про геноцид на території України. А от для російської федерації подібні методи конструювання вигаданої реальності є звичними.
Наприклад, російська пропаганда намагається сформувати прийнятне для неї сприйняття геноциду Сребрениці у Боснії і Герцеговині. У 1995 році у місті Сребрениця відбулося масове вбивство мусульманських чоловіків солдатами армії боснійських сербів. Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії виносив вироки саме за обвинуваченнями в геноциді. Так само геноцидом визнав різанину в Сребрениці і Міжнародний суд ООН. Однак Росія ветувала резолюцію Радбезу ООН щодо визнання цих подій геноцидом і публічно заперечує факт геноциду через дружні відносини з урядом Сербії.
Фактично наразі офіційно оголошеною причиною і водночас метою агресії з боку рф є так звана денацифікація України.
Протягом останніх восьми років на російському телебаченні з вуст усім відомих пропагандистів на кшталт Сімоньян, Соловйова, Кісєльова, Скабєєвої та інших регулярно лунають заклики до знищення української нації як такої. Російські пропагандистські телеканали Russia Today, «Первый канал», «Россия-24» (список можна продовжити) створюють атмосферу ненависті та ворожості. Вони послідовно й протягом тривалого часу пропагують образ ворога, дегуманізують українців в очах свого населення. І цим самим уможливлюють та виправдовують і збройну агресію рф, і воєнні злочини, і навіть геноцид.
Офіційна позиція Росії в питанні інтерпретації геноциду не лише виправдовує напад на Україну, а і ображає пам’ять націй, які дійсно постраждали від нього. Провідні історики й дослідники Голокосту засудили риторику російської влади, назвавши подібну трактовку геноциду цинічною експлуатацією терміна. Їхню заяву опубліковано в Jewish Journal, її підписали майже 150 дослідників. Подібну позицію озвучили представники єрусалимського музею Яд ва-Шем, Аушвіц-Біркенау в польському Освенцимі та київського меморіалу «Бабин Яр».
Своє ставлення до центрів пам’яті російська сторона продемонструвала, обстрілявши ракетами меморіальний комплекс «Бабин Яр» у Києві — місце, де нацисти масово знищували мирних жителів міста, переважно євреїв.
Чого чекати від Суду
Українська сторона просить Міжнародний суд ООН ухвалити тимчасові заходи: зобов’язати рф зупинити збройну агресію на території України та гарантувати, що військові та інші збройні підрозділи під її контролем припинять участь у військових діях.
Російська ж сторона бойкотувала ці судові слухання. Проте це жодним чином не вплине на перебіг справи та її розгляд Судом.
Водночас сподіватися, що рішення Міжнародного суду ООН, хоч би яким воно було, зупинить російську агресію, не варто. Якщо воно буде прийняте на користь України, то це ще один інструмент, який разом із іншими веде до повної політичної ізоляції Росії. І черговий аргумент, що доводить абсолютну безпідставність російських звинувачень і спроб виправдати агресію щодо України.
А питання дієвості інструментів міжнародного права в запобіганні агресії залишається відкритим. Адже наразі жодні санкції та правові рішення так і не змогли вберегти центр Європи від збройної агресії. І це серйозний виклик для цивілізованого світу, за вирішення якого необхідно братися просто зараз.
Більше статей Гюндуза Мамедова читайте за посиланням.