UA / RU
Підтримати ZN.ua

Несмішні демотиватори

Чи вирішують законодавчі зміни проблему вмотивованості судових рішень

Автор: Олег Трохимчук

Відповідальність суддів за ухилення від здійснення правосуддя, підготовка сторонами проєкту тексту судового рішення у справі, можливість судів нижчих інстанцій відступати від позицій Верховного суду. Це лише деякі новели резонансного законопроєкту №4637, зареєстрованого у парламенті 25 січня 2021 року. І всі вони, за твердженням його авторів, спрямовані на вирішення проблеми якості судових рішень.

Проблема справді існує. Тож аби якнайповніше оцінити вплив запропонованих змін на роботу судової системи, зробімо короткий історичний екскурс у нетрі нескінченної судової реформи.

Мотивування рішень

У результаті судової реформи, розпочатої 2015 року, всі процесуальні кодекси було доповнено новими вимогами до мотивувальної частини рішень.

Розглянемо ці зміни на прикладі Господарського процесуального кодексу України (ГПК).

Попередня редакція ГПК (прийнята ще 1991 року із подальшими змінами) містила загальні вимоги щодо мотивувальної частини рішення:

Відповідно до змін, внесених до ГПК 2017 року (закон України №2147-VIII від 03.10.2017), вимоги до змісту рішення були значно конкретизовані. Так, у мотивувальній частині рішення зазначаються:

А 2019 року вже нова Верховна Рада доповнила вимоги щодо змісту рішення (закон України №132-IX від 20.09.2019):

Як усе це працює два роки по тому? Нині, згідно з ГПК, мотивувальна частина має містити докладну правову оцінку кожного наведеного аргументу по суті спору, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

ЄСПЛ виокремлює кілька цілей мотивування судових рішень:

Тобто чинне процесуальне законодавство зобов’язує суд у кожній конкретній справі дуже ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів, щоб визначити саме ті, які потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів за чи проти їх прийняття.

Усе нібито правильно, але суди часто обходять цю вимогу, посилаючись, знову ж таки, на практику ЄСПЛ, де, зокрема, зазначено таке:

На практиці часто зустрічаються випадки, коли суддя, пояснюючи своє рішення, посилається на викладену вище практику ЄСПЛ. Він уникає зазначення в мотивувальній частині обґрунтованої оцінки важливих доводів, наведених учасниками справи, як правило, незручних для суду, посилаючись на їх нібито необґрунтованість, безпідставність і на те, що вони не спростовують висновків, зроблених судом.

Запропоновані законопроєктом №4637 зміни до процесуальних кодексів спрямовані на заповнення саме таких прогалин. По-перше, якщо суд вважатиме, що певний аргумент не потребує надання йому детальної правової оцінки, то в мотивувальній частині буде зазначено та вказано причину. По-друге, якщо мотивувальна частина рішення не міститиме детальної правової оцінки хоча б одного з аргументів учасників справи, і в рішенні буде відсутнє правове обґрунтування причин, спір вважатиметься невирішеним.

Відступ від позиції Верховного суду

Реформування судової системи було розпочато з її голови — Верховного суду (ВС). Було внесено зміни до Конституції України, ухвалено закони «Про судоустрій і статус суддів»і низка інших.

У процесі реформи ВС суттєво реорганізували — було змінено його кадровий склад: вперше в історії незалежної України до складу Верховного суду увійшли науковці, адвокати та правозахисники, яких відбирали на відкритому конкурсі.

І саме реформований ВС отримав право приймати зразкові рішення, які мають враховуватися судами нижчих інстанцій при розгляді схожих позовів. Це зроблено для зниження навантаження на суди та має сприяти швидкому розгляду однотипних справ.

Як практикуючий адвокат, вважаю такий підхід до реформування судової гілки влади з верхньої ланки до нижньої правильним. І він зайняв небагато часу: від запуску реформи до початку роботи ВС минуло близько трьох років. На сьогодні ми маємо новий працюючий ВС, тоді як у судах нижчих інстанцій усе ще триває процес реформування, і невідомо, коли він закінчиться.

Фактично законопроєкт № 4637 пропонує все ще нереформованим судам нижчих інстанцій на свій розсуд відступати від практики ВС, якщо вони дійдуть висновку, що його позиція є помилковою. Тут ситуація дуже неоднозначна.

Наразі зустрічаються непоодинокі випадки відступів Великої палати ВС від позицій, сформованих Верховним судом раніше, але з часом ситуація виправиться природним шляхом. Має бути напрацьована однакова практика, яка і буде орієнтиром для судів нижчих інстанцій. Така концепція є логічною та відповідає повноваженням ВС, встановленим діючим законодавством, а саме: забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій.

Водночас надання судам нижчих інстанцій офіційної можливості на їх власний розсуд вважати позицію ВС помилковою та відступати від неї навряд чи сприятиме дотриманню принципу правової визначеності як одного з елементів принципу верховенства права.