Власне, йтиметься про шанування правди й честі. Учасники війни захищали нашу правду і обстоювали свою честь. Якщо донині тривають суперечки про те, хто є захисником честі, то це тому, що не всі розуміють, що є честь. У перші роки хрущовської відлиги в пресі з'явилися повідомлення про випадки, коли німецькі фронтові частини влаштовували почесний похорон хороброму ворогові і ставили на його могилі кулемет, з якого він їх косив…
Потім, очевидно, втрутилися партійні діячі і розтлумачили журналістам, що честь - це ідейне поняття, що честь і совість - це синоніми комуністичної партії, а німці, фашисти не мали поняття про честь. І не треба писати про таке. Очевидно, аналогічні роз'яснення провели й гестапівці серед німецьких офіцерів і суворо заборонили їм ушановувати "захисників комунізму"...
Але і німецьким, і совєтським солдатам чомусь подобалося віддавати честь хороброму. В розмовах і спогадах солдати з особливою насолодою розповідають про хоробрих і чесних - і своїх, і чужих. І з особливою огидою солдат згадує про "смерш", "заградотряды", доноси "тилових крис" і їхні полювання за бойовими нагородами...
Ніде порядні бойові офіцери й солдати не сперечалися про відданість ідеям. Більше говорили про людську вірність і надійність своїх побратимів. І сумували: "как много здесь ребят хороших легло на огненной черте"... Деяким фронтовикам довелося ще воювати з Українською повстанською армією. Тут також у довірливих розмовах - подив і захоплення хоробрістю противника і навіть жаль, що таких чесних і хоробрих мусили вбивати. Мені не доводилося чути від бойових офіцерів слова зневаги до учасника опору.
Зовсім інша мова в "тилових крис": у каґебістів, прокурорів, які стежили, перевіряли, обшукували і карали.
У них честь і хоробрість не пов'язується з поведінкою особи, з почуттям гідності. Вони не люблять слова "порядність" поза ідеологією. Вони не люблять говорити про правду та обстоювання правди.
Не випадково у воєнних щоденниках Олександра Довженка наймерзенніші типи - навіть не окупанти, а саме квадратові прокурори, які не вміють слухати, говорять з осудом і нікому не співчувають, хто був під окупацією нацистів.
Коли нині комуністи знову прокинулись і заговорили про учасників УПА, які нібито не боролися з німецькими окупантами, то це не тому, що вони мають що сказати. Це за психологічним типом ті самі прокурори, які мислять звинувачувально, дивляться - і не бачать, слухають - і не чують. А вже щодо захисту учасниками УПА народу від посіпак Сталіна, то тут немає різниці між розлюченим енкаведистом і ситим комуністом з парламентської фракції. Він включається, як Чечетов, і не замовкає. А тим часом десь мовчки працює і уникає суперечок фронтовик і в'язень ҐУЛАҐу Євген Грицяк.
Із цим дивовижно обдарованим і чесним учасником війни я зустрівся в Інтернеті. Мені не вірилося, що то він сам написав ті блискучі спогади про табірне, 1953 року, Норильське повстання, яке він очолював. Добрі друзі в Москві переклали російською і оцінили - і текст, і постать.
І то не за те, що він був фронтовиком, потім іще чотири роки служив в армії. Оцінили його за іншу службу - сім років у ҐУЛАҐу.
Річ у тому, що вже після того, як він на фронті був серед тих, хто переміг нацистів і чесно закріпив цю перемогу, тилові прокурори розвідали, що рядовий Грицяк іще неповнолітнім хлопцем був учасником молодіжної Організації українських націоналістів, навіть гадки не маючи, що десь там у Москві є така Вітчизна, яку він повинен заочно любити.
От за те йому совєтські прокурори в 1949-му й дали 25 років, махнувши рукою на його бойові заслуги в боротьбі з нацистами.
- Пане Євгене, - питаю його. - От ви ходили в бої за Родіну - за Сталіна... Як вам воювалося?
- Так само, як і іншим. Коли ти з бойовими товаришами - треба нести тягар, як усі. Треба виручати, треба воювати сміливо й чесно. Людина має бути надійною.
- Як же вони вам не зарахували заслуг, крові?..
- Знаєте, для них то не має значення.
- Що ж виходить, прокурор як пес: він бере на нюх слід, а ім'я людини не має значення?
Євген Грицяк - людина делікатна. Він таких гострих порівнянь не вживає. Він лише констатує: справедливість,честь, вдячність - ці поняття для них не мають значення...
Чуєте, круглі спадкоємці сталінських прокурорів, що про вас думає рядовий захисник Родіни? Поняття моральні, поняття честі й справедливості для вас - що коту яблуко... Ви ті матеріалісти, що визнають лише речі їстівні.
І було б добре, якби ваша фракція комуністів засідала лише в буфеті. І легше було б людям, якби ви як опозиція споживали червоні помідори - і принципово не визнавали огірків! І не було б плутанини.
А то ви співаєте про вірність Батьківщині, якої ви не захищали. Ганьбите літніх людей, які носять шрами війни, за те, що вони не захищали ваших ідей. Обстоюєте соціальну справедливість, яка дає пенсію вашому прокуророві в 10 разів більшу, ніж Євгенові Грицяку, якого викрито за те, що в серці носив синьо-жовтий прапор, хоча воював під червоним...
І любите ви того Йосипа Сталіна, якого ваша ж комуністична партія перед усім світом на своїх з'їздах назвала злочинцем.
Отакий вінегрет. Вінегрет у ваших головах.
І в безсоромних очах, коли ви, не кліпнувши, говорите про правду, чесність та всякі людські слова. Якась котяча чесність була б, якби ви, замість уживати людські слова, просто собі споживали матеріальні вартості. Але вам потрібна розкіш демагогії та імітація державної діяльності.
Вам не хочеться їсти під столом, а хочеться засідати за столом, і то неодмінно в орлиній позі. І що вже неодмінно входить у раціон Комуніста - то грубо засуджувати всіх, хто є інший.
Адже ваші Леніни-Сталіни знищили сотні тисяч заможних людей тільки за те, що вони жили інакше. Ви знищили як клас капіталістів уже після того, коли відібрали в них капітал. Працьовитих заможних селян ви вбивали як звірину тільки за їхнє небажання задарма віддавати хліб державі. А інтелігенцію і духовенство ви винищували за те, що вони вчили злодія називати злодієм.
Ця душогубка тривала протягом чотирьох поколінь. І от поступово виробився тип людини, яка нікому не вірить, нікого не любить, усіх судить і всіх учить соціальної справедливості. Найцікавіше, що той тип не визнає відповідальності за свої злочини і списує їх на час: "Такий був час!". Але, між іншим, так само і кримінальний злочинець не визнає своєї відповідальності, аж поки його не посадять за ґрати.
А коли повернутися до нашої теми про військову честь, яку цінує солдат, але зневажає політрук - чи то червоний, чи то коричневий, то військова честь була є і буде - незалежно від кольору уніформи. І, до речі, ваші есесівські колеги, якби їх не судили в Нюрнбергу, і досі козиряли б Sieg-heil і так само, як ви, любили б свого вождя і звинувачували б усіх, крім себе. Ото вся різниця між вами: їх засуджено, а вас - ні.
Честь передається як традиція роду. На жаль, непоказана злочинність теж передається, як невиліковна зараза.
Комунізм ганебно впав 1991 року, але комуністи вціліли в щілинах - як істоти безформні й безкарні. Вони вдають, що не мають жодного стосунку до злочинів комунізму. За роки свого панування вони виробили таку систему аморалізму й безкарності, що тепер не відповідають ні за що. Кожен безкарний і безвідповідальний крок легалізує злочин і веде до наступного.
Коли комуніст іще вдає безкорисливість та ідейність, то його стримує видимість дисципліни. Коли він стає мільярдером і при тому зберігає комуністичну символіку, то це вже демонстративний цинізм. Путін, а за ним Янукович - то останній експеримент збереження рабовласництва з елементами демократичного декору - без ідеї і без мети, без сорому, без честі. То готовність пустити в розмін усе, на чому тримається світовий лад, ігноруючи навіть зневагу всього цивілізованого світу.
Усе це було закладено в теорії комунізму, в "Комуністичному маніфесті", але демократична практика співіснування в світі стримувала комуністичних вождів. Нині - путінська гра на грані відчаю перегукується з бєсами царя в голові - то остання іпостась по той бік Добра і Зла.
До речі, намагання тримати органи НКВД-КҐБ під контролем влади мало серйозні підстави. Легітимність зобов'язує і стримує. Є прогресії, з якими до влади не допускають, бо вони абсолютно несумісні з цивілізованим мисленням - поза правилами честі всяка гра втрачає сенс.