- Геннадію Дмитровичу, які слабкі місця (прогалини) чинної системи контролю якості продуктів харчування? – звернулися ми до директора Ліги виробників харчових продуктів Г. КУЗНЕЦОВА.
- Протягом фактично всієї історії існування держави Україна система державного контролю харчових продуктів могла бути охарактеризована як така, що: не мала чітко встановленої організаційної структури на національному рівні, внаслідок чого відбувалося дублювання функцій контрольними органами, створювалися додаткові перешкоди для підприємств, неефективно використовувалися бюджетні кошти і не узгоджувалися дії між цими органами; не мала системи планування на національному рівні й не піддавалася коректній оцінці з погляду результативності та ефективності заходів, що вживалися; лягала значним фінансовим та організаційним тягарем на підприємства, які були вимушені платити за здійснення державного контролю двічі і більше разів.
На жаль, упродовж останніх понад десяти років усі спроби розмежувати функції з контролю призводили до негативних наслідків, - дублювання контролю тільки посилювалося. Можливо, основною причиною цього був підхід до вирішення проблеми: контрольним органам доручалося самим вирішити зазначену проблему, і кожен із них не захотів позбутися власних повноважень.
- Наскільки виправдане створення єдиного органу - Держветфітослужби під дахом ветеринарної служби? На ще одну монопольку стане більше?..
- У світі практикуються такі варіанти організаційної структури системи контролю безпечності харчових продуктів, здоров’я тварин та рослин: система з участю декількох відомств; інтегрована система; система на основі одного відомства.
Слід зазначити, що немає ідеальної системи, яка б підійшла всім державам; зрештою, кожна країна повинна проводити інституційні реформи і реструктуризацію відповідно до свого власного історичного та політичного контексту. Реформи проходять дуже складно, оскільки вони потребують перерозподілу ресурсів та персоналу. Але вони важливі для результативного й ефективного впровадження та функціонування систем забезпечення безпечності харчових продуктів і здоров’я сільськогосподарських тварин, рослин.
Декілька слів про кожну з моделей організації державного контролю харчових продуктів.
1. Система з участю декількох відомств (саме така існувала і фактично існує в Україні).
Зазначений підхід поширений у багатьох країнах. Однак для нього характерні такі проблеми: дублювання функцій або, навпаки, відсутність регулювання в певній сфері, різне застосування одних і тих самих норм унаслідок відмінностей у підходах державних контрольних органів, суперечності та плутанина у практичному застосуванні законодавства.
2. Інтегрована система.
Відповідно до такої моделі, окрема державна установа формулює стратегічні завдання, планує й координує всю діяльність з контролю, проводить моніторинг і аудит діяльності з контролю харчових продуктів, що здійснюється іншими установами та організаціями; здійснює менеджмент ризиків і комунікації щодо ризиків та/або повний аналіз ризиків. Проведення безпосередньо контролю та інші функції повністю або частково залишаються у віданні інших контрольних органів на національному та місцевому рівнях.
3. Система на основі одного відомства.
Якщо поглянути на світові тенденції, то можна впевнено казати, що саме система на основі одного відомства набуде найбільшого поширення у світі. Досвід країн ЄС також засвідчив, що у разі існування кількох органів з контролю продовольчої продукції найбільш прийнятним шляхом до створення результативної і ефективної системи державного контролю є проведення інституційної та організаційної реформи, яка уповноважить одну державну установу здійснювати контроль продовольчої продукції «від лану до столу споживача».
- Чи спростить вихід на європейський і світовий ринки українським виробникам харчової продукції створення нової системи контролю?
- Потенційно - так. Але для закладення реальної основи під вирішення цього завдання новоутворена система державного контролю повинна відповідати щонайменше таким критеріям:
1. Визначення державного органу (із встановленими законодавством повноваженнями), який має організовувати систему контролю продукції впродовж усього харчового ланцюга, від ферми до столу споживача (тобто кормів, худоби, продовольчої сировини та харчових продуктів).
2. Встановлення законом вимог до розробки, реалізації та регулярної перевірки виконання національного довгострокового плану з державного контролю.
3. Надання уповноваженому органу прав делегувати частину власних повноважень іншим контрольним органам за умов забезпечення: повної відповідності діяльності контрольних органів національному плану з контролю, розробка якого координується уповноваженим органом; регулярної перевірки результативності діяльності контрольних органів із боку уповноваженого органу.
4. Застосування уповноваженим органом та іншими контрольними органами елементів сучасних систем менеджменту якості.
5. Застосування аналізу ризику під час прийняття управлінських рішень і підготовки законодавчих та нормативних документів.
6. Перенесення уваги з контролю готової продукції на оцінку результативності системи забезпечення безпечності продукції НАССР, що має застосовуватися її виробниками.
7. Обов’язкове впровадження в лабораторіях, які здійснюють випробування продукції для потреб офіційного контролю, системи менеджменту якості відповідно до стандарту ISO 17025 або аналогічного європейського стандарту.
8. Існування вичерпного або близького до вичерпного переліку адміністративних послуг та видів державного контролю, витрати на які відшкодовуються за рахунок операторів ринку.
9. Запровадження механізмів контролю за функціонуванням системи державного контролю з боку суспільства через регулярну звітність перед громадськістю про планування діяльності та її результати.
Читайте також:
Іван Бисюк: «Говорити про те, що ветеринари некомпетентні, неправильно»