Під час війни українці стали частіше одружуватися. Так, за перші пів року 2022-го, за даними Міністерства юстиції, свої стосунки узаконили 103 903 українські пари. Торік за такий самий період — набагато менше, 85 960 пар. Однак плани щодо народження дітей більшість пар зі зрозумілих причин усе ж відкладають до кращих часів.
Так, згідно з даними в Електронній системі охорони здоров’я, наданими НСЗУ на запит ZN.UA, з 24 лютого по 6 жовтня 2022 року завагітніло всього 68 277 жінок. Тоді як за аналогічний період 2021-го — 146 675. «Варто мати на увазі, що дані розрахункові, — зазначають у НСЗУ. — Що стосується 2022 року, то кількість буде більшою, оскільки ще не у всіх вагітність могла бути виявлена або медзаписи про це не внесені».
Спад народжуваності в Україні очевидний. Проте, хоч ми й не досягаємо показника 2,1 дитини на жінку, необхідного для простого відтворення нації, українців народжується більше, ніж гине. Хоч би які цифри втрат називалися, життя пробивається крізь смерть...
Вагітність під час війни — дійсно справжнє випробування. Але тих, хто на це наважується, є чимало. І навіть із застосуванням репродуктивних технологій. Військові залишають свою сперму на випадок, якщо загинуть. Аби залишити щось по собі. І це, вочевидь, погоджено з коханими.
Про те, як змінилися запити, про перспективи з народжуваністю в Україні ZN.UA спілкувалося з директоркою з науки і розвитку репродуктивної клініки «Надія», професоркою кафедри акушерства, гінекології та репродуктології Національного університету охорони здоров’я імені П. Шупика Іриною Судомою.
— Ірино Олександрівно, зараз у нас «закінчуються», так би мовити, довоєнні діти, тобто зачаті до 24 лютого. Наприкінці листопада виповниться дев’ять місяців від початку повномасштабної війни. Здається, що вагітних на вулицях значно поменшало. За вашими відчуттями, що чекає на Україну з народжуваністю?
— В Україні справи з народжуваністю давно не дуже хороші. Індекс фертильності (кількість народжень дітей на одну жінку) вже у 2020 році становив у нас 1,05. Для відтворення популяції мав би бути більше двох. Тобто триває ще довоєнна тенденція — стрімке зменшення кількості населення. У 2020 році дослідники з Вашингтонського університету прогнозували зменшення кількості населення в Україні з 44,6 мільйона до 17,6 мільйона у 2100-му.
Зрозуміло, що тепер ще й війна внесла свої корективи. Багато людей виїхало. Особливо вагітні та жінки дітородного віку з дітьми. Вони бояться повертатись. І невідомо, скільки їх повернеться, якщо їхні діти за кордоном підуть у школи, і школярикам там буде добре. Тому ситуація не дуже оптимістична.
Я працюю у клініці, яка займається репродукцією. Ми лікуємо безпліддя, маємо справу з такими високотехнологічними методами лікування як штучне запліднення та пов’язаними з цим генетичними методиками. В доковідний час у клініці на рік здійснювалося близько 1500 перенесень ембріонів (лікувальних циклів, у яких отримано зародок і перенесено жінці). Приблизно половина перенесень закінчується вагітністю. Якась частина може втратитися, доки виношується. Тобто народжень — близько 40%.
Ковід вніс свої корективи. За минулий рік у нас було вже 700 циклів, тобто вдвічі менше. З 24 лютого ми не працювали і відкрилися тільки 15 травня. Але є й позитивні «знаки».
Через два тижні після перенесення ембріона в порожнину матки ми робимо аналіз — чи настала вагітність. Так от, у перші три дні всі тести в нас були позитивні. Тобто якийсь такий знак Всесвіту, що все буде добре.
Зараз зарано про це говорити, спочатку потрібно перемогти. Але після війни знадобляться програми, які підтримують материнство і такі лікувальні методики. Звісно, штучне запліднення не вирішить демографічну проблему. Поповнення населення відбувається за рахунок тих, хто може народити без медичного втручання. Але допомога сім’ям із народженням обов’язково має бути в пріоритетах, якщо ми хочемо вижити як країна.
Україна фактично не фінансує таких лікувальних методик як допоміжні репродуктивні технології. Є країни, в яких вони повністю покриваються за рахунок бюджету. Наприклад, в Ізраїлі всі програми штучного запліднення (до чотирьох дітей) фінансує держава. В нас є державне фінансування, є дві державні клініки, які мають державні програми. Але цього дуже мало. До 2014 року ще діяла державна лікарня в Донецьку, яка теж проводила програми штучного запліднення за державні кошти. Тепер, зрозуміло, вона не функціонує.
— Ваша клініка спеціалізується на репродуктивних технологіях. Тобто ви працюєте з випадками, коли настання вагітності — це результат не просто виваженого і запланованого рішення, а ще й чималих зусиль. Зрозуміло, що під час війни на такі кроки в людей менше ресурсу. Чи змінилася мотивація запитів? Чому люди зараз усе ж таки йдуть на це?
— Так, багато людей виїхало. В нас є пацієнти, які почали програми до війни, але тепер перебувають не тут. Ми зберігаємо їхні ембріони. Хтось міг не дійти до того етапу й перервав процедуру. Певна річ, у багатьох зараз фінансові проблеми, яких раніше не було.
Хтось відкладає, бо вважає такий крок сьогодні небезпечним. Це справді так. Проте в тих, хто наважується, мотивація така сама, як і до війни, — люди хочуть дітей, хочуть зараз, доки мають можливість, доки молоді і в них є сили виховувати дітей.
Звертаються військовослужбовці. Є кілька клінік в Україні, які безкоштовно започаткували прийом сперми у військовослужбовців на зберігання. Перш ніж іти на фронт вони можуть здати сім’я. Можливо, й не знадобиться, це не обов’язково пари з неплідністю. Але люди здають про всяк випадок.
— Є запит на таку послугу?
— Так, ми зберігаємо вже близько 200 зразків. У травні ми відкрилися, поки люди дізналися, що є така послуга... За останній місяць запитів додалося.
— Серед військових чимало жінок. Вони до вас звертаються?
— Звертаються. Зараз у нас на різних етапах проходять програму п’ять пар військовослужбовців. Серед них є жінки-військові.
Щодо збереження яйцеклітини — ні. Це складніша процедура. Яйцеклітини не так легко дістати, як чоловічі статеві клітини. Треба стимулювати яєчники. Це забирає 10–12 днів. Потім робити пункцію під наркозом. Потім вони ще один менструальний цикл приходять до норми. Жінка не одразу зможе розпочати фізичні навантаження. І це не завжди можливо, якщо вона вже служить.
Тому таких програм у нас зараз немає, бо не було запиту. Але ми готові це обдумати.
Зазвичай на програму приходять пари, в яких служать або чоловік, або жінка. У мене є пацієнти, в родині яких усі військовослужбовці — і батько, і мама, і жінка, і чоловік. Хтось зараз на передовій, хтось — тут. Для військовослужбовців у нас є серйозні знижки.
— Скільки з травня в клініці було вдалих процедур, коли жінка завагітніла?
— За час від 15 травня в нас завагітніло 84 жінки.
— Вважається, що репродуктивні технології — один із напрямів, які в Україні досить розвинені. У вашу клініку приїжджали іноземці, щоб скористатися послугами?
— Так, справді репродуктивні технології в нас на найвищому рівні. Це обумовлено багатьма чинниками, у тому числі й непоганим законодавством. У тому плані, що немає непотрібних заборон. Є в нас і такі технології, яких у деяких країнах використовувати не можна. Ну й показники у нас дуже добрі — одні з найвищих в світі. Всі клініки, які входять до Асоціації репродуктивної медицини, подають свої дані в Європейську асоціацію репродукції та ембріології людини. Тож усе це можна подивитися...
Зараз іноземців практично немає. Переважно вони приїжджають в Україну задля речей, які неможливо або складно зробити в їхніх країнах. Наприклад, донація яйцеклітин, ембріонів, допоміжне або сурогатне материнство.
У нашу клініку приїжджають і для генетичних досліджень. У нас розвинена генетична лабораторія. Наша клініка розробила методику репродуктивних ядерних перенесень, яка дає надію народити генетично рідну дитину парам, котрим раніше репродуктивна медицина могла запропонувати тільки донорські яйцеклітини.
Народжених таких чином дітей журналісти назвали трибатьківськими, тобто дітьми від трьох батьків. Але це не зовсім відповідає суті. Якщо дуже стисло, то ядро яйцеклітини жінки переноситься в цитоплазму яйцеклітини донора. Дитина народжується генетично рідною. Методика застосовується при певних мутаціях генів, коли погано розвивається яйцеклітина й виникає непліддя.
По ці технології також до нас приїжджали іноземці. З десяти перших дітей, зачатих внаслідок застосування технології ядерних перенесень, одна — «авторства» лікаря зі США, а дев’ять — наші, «Надіївські». Зараз у світі задокументовано народження близько 20 таких дітей. Серед них наших — 12.
— Щодо сурогатного материнства звертаються?
— Зараз — ні.
— Є якісь історії, які вам запам’яталися?
— Є кілька українських історій, коли застосовувалося допоміжне сурогатне материнство. Або через відсутність матки, або через інші проблеми. Генетичні батьки залишилися на окупованих територіях і не можуть звідти виїхати. Діти чекають їх тут, у нас у клініці.
— Часто ви бачите дітей, народжених за вашими технологіями?
— Так, часто. Сповіщають про народження і надсилають фото практично всі. Часто приходять потім із дітьми, підтримують зв’язок.
— Скільки ви вже у професії?
— Близько 30 років.
— Пам’ятаєте свої відчуття, коли побачили першу дитину, котра з’явилася на світ завдяки вам?
— Так. До репродуктології я працювала акушером-гінекологом. Перші відчуття були вражаючі. Я пам’ятаю перші пологи і першу дитину. Це був хлопчик. Мені здавалося неймовірним, як це все відбувається.
— Тепер уже звикли?
— Так, однак приємно, коли діти народжуються й коли батьки не забувають. Пацієнти дуже вдячні. Є діти, чиї батьки лікувалися в іншій клініці. До «Надії» я працювала в «Ісіді». І буває так, що приходить мама, а потім уже і її діти, що колись у нас народилися. Це приємно.
— У Програмі медичних гарантій з’явився неонатальний скринінг. Наскільки це потрібно?
— Взагалі, скринінги допомогають виявити групи ризику. В акушерстві й неонатології вони є на різних етапах. Може бути скринінг уже вагітних. Ми робимо певні дослідження для того, щоб виявити плоди з якимись аномаліями, хворобами. Тих, хто потрапив до групи ризику, обстежуємо додатково.
І є таке, як доімплантаційна генетична діагностика. Тобто можна подивитися хромосомний набір ембріона або перевірити його на певну хворобу, якщо є ймовірність її передачі від батьків, аби потім перенести здоровий ембріон. Це таке відсіювання на доімплантаційному етапі.
Ну і, можливо, ви бачили, як збирають гроші на лікування дітей, хворих на спільнально-м’язову атрофію. Це дуже великі суми.
Носіями мутованих генів часто бувають здорові люди. Хвороба в дитини виникає, коли зустрічаються два носії мутованого гена. Батьки не хворіють, бо в них на парній хромосомі є здоровий ген, а дитині можуть випасти обидві хромосоми з дефектним геном. Є можливість це виявити. В нас є пакет «відповідальне батьківство». Майбутніх батьків обстежують на носійство вроджених генетичних захворювань. Якщо в них є однакові мутації, то при штучному запліднені можна знайти ембріони, які не варто переносити, і вибрати ті, які не несуть хвороби. Або, якщо настає самостійна вагітність, дослідити, чи немає у дитини хвороби.
Ну і є неонатальний скринінг — власне, те, про що ви спитали. Наприклад, вроджений гіпотиреоз — це коли щитоподібна залоза не виділяє потрібних гормонів. Якщо в новонародженої дитини це виявлено, їй зовні даються ці гормони, і дитина росте здоровою.
Якщо це пропустити, то буде проблема з розвитком, розумова відсталість, інші симптоми. Таких хвороб є декілька. Тому є якісь речі, які треба виявляти на етапі народження. Оце і є неонатальний скринінг.
У принципі, в Україні він проводиться. Зараз точно є проблеми з доставкою — реактивів, обладнання, тобто всього, що потрібне, що не виробляється у нас, а купується за кордоном. Звісно, цій темі необхідно приділяти увагу, щоб потім не витрачати колосальних коштів на лікування. І головне — що на пізніх етапах воно вже неефективне.
Але ми не займаємося неонатальним скринінгом, у нашій клініці немає неонатології.
— У вас зберігаються клітини. І генетичний матеріал, і вже запліднені яйцеклітини. Однак зараз по всій країні в будь-яку хвилину може зникнути електрика. Чи є ризик, що все збережене на майбутнє може просто загинути, коли буде порушено холодовий ланцюжок? Як ви від цього захищаєтеся?
— Матеріали зберігаються в рідкому азоті у захищеному сховищі в підвалі. Навіть якщо струму не буде, то у нас є декілька потужних генераторів. Ризики — якщо влучить прямо туди (цього б не хотілося) або не вдасться вчасно залити рідкий азот. Але запаси є. Після 24 лютого, коли була дуже активна фаза, деякі складнощі з азотом були. Тим не менше ми з усім цим справились. Рідкий азот, генератори, безперебійники у нас є. Тож на випадок відключення електропостачання ніякої катастрофи не станеться.
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.