Не минуло й двох тижнів від 1 вересня, як Міносвіти раптом розродилося листом до департаментів освіти усіх областей України, в якому на пальцях пояснило, що буде з директорами шкіл, якщо вони не дотримуватимуться вимог законодавства про охорону здоров'я. Їм світять не просто штрафи, а ув'язнення.
Кажуть, причиною такого листа стала ситуація в Тернополі, де місцева влада вирішила не закривати шкіл, незважаючи на те, що місто опинилося у червоній зоні. І щоб завтра «подвиг» Тернополя не повторили, уряд вирішив ударити з усіх гармат: окрім листа МОН, тернопільськими школами пройшов рейд поліції, і на директорів почали складати адмінпротоколи за ігнорування обмежень червоної зони. Та це подіяло слабко. Як повідомляє місцеве видання terminovo.te.ua, адмінпротоколи оскаржуватимуть у судах юристи міськради.
Перевірки очікують і всю Україну. За дорученням прем'єр-міністра Д.Шмигаля, спеціально створені робочі групи перевірятимуть навчальні заклади на предмет створення в них безпечних умов з урахуванням епідситуації.
З одного боку, перевірки потрібні, бо вимоги карантину у школах подеколи таки порушують і вчителі, і батьки. Ви бачили фото з лінійок на 1 вересня — натовпи, спущені на підборіддя маски? Так, це було не в усіх школах, але було. І за такі та інші речі директори дійсно мають нести відповідальність.
З іншого боку, з часом пандемія набиратиме обертів, і червоних точок у країні буде дедалі більше. Як там навчатимуться діти? Що держава може їм запропонувати? Дистанційне навчання? Воно, на жаль, не знаходить підтримки у багатьох батьків і навіть учителів. І не тільки тому, що немає куди подіти дітей. Здебільшого наша система освіти до нього не готова — немає обладнання, немає методик, немає, врешті-решт, єдиної національної електронної платформи, наповненої якісним навчальним матеріалом. І батьки це розуміють, тому й виступають проти дистанційки і не хочуть закриття шкіл.
Якщо розібратися, то найбільше бояться дистанційного навчання ті, хто його справжнього і не бачив, чиїх дітей вчили з допомогою завдань у Вайбері або проводили уроки нерегулярно. Зрозуміло, що повторення такого «навчання» не хочеться. Але як же сумно і соромно, що в інформаційну епоху хтось збирає підписи під петиціями проти застосування сучасних технологій, за якими майбутнє.
Заради справедливості треба сказати, що ґрунт для дистанційного навчання треба було готувати давно, а не за кілька місяців літа. І це вже колись намагалися зробити, та все закінчилося кримінальною справою, причому навіть не при нинішньому МОН.
А зараз, коли навчальний рік уже розпочався, якісну дистанційку готувати пізно. Однак Міносвіти може підтримати навчальні заклади, ухваливши такі норми і правила, за яких школи могли б гнучко підлаштувати освітній процес до умов пандемії.
«Я як директор київської школи взагалі не відчув допомоги міністерства, — сказав у ефірі ток-шоу «Свобода слова» Савіка Шустера Дмитро Ламза, звертаючись до заступника міністра освіти Андрія Вітренка. — Коли ви з нами сядете в один човен?».
Очевидно, що Міносвіти тепер має розділити відповідальність із директорами шкіл і зробити те, що ще не пізно зробити. Що саме, ми запитали директорів шкіл.
У своєму листі МОН нагадує про вимоги Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН). І з цим ніхто не сперечався б, якби не той сумний факт, що нині діючі правила застаріли — їх ухвалено 20 років тому. Нові правила давно розроблені і вже навіть пройшли громадське обговорення, та досі не ухвалені. І тягнеться ця історія дуже давно, з часів попередників Сергія Шкарлета. Може, хоч зараз справу доведуть до кінця?
Директори кажуть, що їм не вистачає чітких рекомендацій. «У нас щокілька місяців міняються інструкції: то носіть на уроках маски, то не носіть, — каже знайомий директор школи. — Уявляєте, три десятки чоловік без захисту і соціальної дистанції в одному приміщенні? А про те, якими мають бути дії школи у разі виявлення хворого на CОVID, нам пояснили за кілька днів до 1 вересня».
Директори, з якими я спілкувалася, скаржаться, що досі не розуміють деяких моментів. Наприклад, як визначити, кого вважати контактним до хворого. Братики і сестрички однокласників хворої дитини — контактні? А їхні батьки? Директори розповідають, що деякі мами дітей, які сидять удома на ізоляції, приходять до школи по різних справах, і спробуйте їм щось заперечити. Коли треба ізолювати дитину і повідомляти відповідні служби — при кожному пчиху і температурі 37 чи ні?
«Для лікарів є протоколи, вони потрібні і для директорів! — каже директор столичного ліцею. — І їх варто оновлювати ледь не щотижня, враховуючи новий досвід і ситуацію в країні. Ніхто ж нас не вчив працювати в умовах пандемії. Ми не інфекціоністи, а вчителі і завгоспи. Тепер усього навчаємося на ходу».
Держава не виділила коштів на антисептики і маски. У місцевої влади вони не завжди є. Тиждень тому міністр Сергій Шкарлет обіцяв в телеефірі, що з ковідного фонду на це буде виділено три мільярди. А потім — тиша. Як повідомила у Фейсбуці депутатка Юлія Гришина, численні спроби МОН знайти кошти не дали результату. І тепер народні обранці зареєстрували проєкт постанови парламенту, яка вимагає від уряду виділити кошти на засоби захисту і на зарплату вчителям із ковідного фонду. А за вікном, нагадую, вже 11 вересня, і «Аннушка уже разлила масло»…
Зате на нараді в МОН, за нашою інформацією, керівників регіональних департаментів освіти просили відзвітувати, що зроблено і скільки літрів антисептика закуплено для шкіл. На що одна з керівниць запитала: «Як МОН може перевіряти те, чого не дало?».
Міносвіти не адаптувало норм організації навчання до умов пандемії. Хоча на це були весна і все літо. Таке враження, що чиновники не знали, що пандемія триватиме і після 1 вересня.
Ще в середині серпня департамент освіти і науки Києва надіслав до Міносвіти листа, де були зібрані пропозиції директорів шкіл про важливі норми. Але відповіді, як і нових норм, досі немає. От приклад, який навів Дмитро Ламза в ефірі ток-шоу: «Група подовженого дня відкривається, якщо в ній не менше 30 дітей. Тобто мені треба зібрати в одну групу дітей із трьох класів. Але у ваших рекомендаціях сказано, що я не можу поєднувати дітей. Мені одразу шукати адвоката?». На що чиновник відповів: «Станом на сьогодні ми бачимо цю проблему і будемо працювати над її вирішенням». Це було 11 вересня. Серйозно? Навчальний рік уже розпочався, а в МОН ще тільки «будуть працювати»? «Ви вважаєте, що ми безвідповідальні, а ми вважаємо, що працюємо», — відповів на критику Андрій Вітренко в ефірі «Свободи слова».
Велика проблема — організація роботи вчителів. І справа тут не тільки у підвищенні зарплати, на яке вони чекають давно. Коли у класі хтось захворів, вчитель, що викладав тут, стає контактною особою і йде на самоізоляцію. «Ким я маю замінити вчителів, — бідкається директорка столичної школи. — Офіційно вони на лікарняному, навіть якщо добре почуваються. Вони могли б викладати дистанційно для своїх учнів, які разом із ними пішли на самоізоляцію, але за законом не можна».
Швидко вийти з лікарняного вчитель теоретично може, але через бюрократичні перепони це вдається нечасто. Потрібно здати безплатний тест на ковід, а для цього необхідно взяти направлення у сімейного лікаря. Вчителі розповідають, що з поліклініки їх ганяють у школу по довідку, яка підтверджує, що вони дійсно контактні. От і виходить, що людина, яка потенційно може бути хворою, їде у свою школу по папірці, а потім сидить під кабінетом лікаря серед хворих. «Вчителів треба берегти, — каже знайомий директор школи. — Вони ризикують сьогодні, як і лікарі, а захищені менше. Я не розумію, навіщо їх ганяти з папірцями і довідками, якщо у випадку виявлення хворого школа подає у відповідні служби дані про всіх контактних осіб, включно з інформацією про їхніх сімейних лікарів. Невже не можна якось координувати передачу даних?».
Та навіть якщо педагог отримав направлення на аналіз, потрібно почекати черги, а потім результату. Іноді це триває ті самі два тижні, що й ізоляція. Тому деякі вчителі йдуть здавати аналіз на ковід за власні кошти, аби швидше повернутися на роботу. Та чи надовго вистачить їхньої зарплати?
До речі, перед 1 вересня зі шкіл звільнилися деякі педагоги, бо не хотіли ризикувати своїм життям. У Києві перед початком навчального року було 16 вакансій директорів, а нещодавно до них додалася ще одна.
Між тим захворюваність зростає. Наприклад, по Києву на кінець минулого тижня були повністю закриті на карантин дві школи, а ще у 52 — закриті окремі класи. Тобто кожна восьма школа столиці вже зазнала впливу пандемії.
Абсолютно ясно, що далі ситуація лише загострюватиметься. Організувати дистанційне навчання в усіх школах держава вже не зможе, тому якісно навчатися під час пандемії зможуть не всі, і ще більше поглибиться нерівність в освіті. Вона і так відчувалася між містом і селом, між ліцеями та звичайними школами у спальних районах.
Зараз ситуація в освіті нагадує потяг, який мчить на шаленій швидкості, не розбираючи дороги. А пасажири і машиніст роблять вигляд, що все йде за планом, — кудись же він доїде врешті-решт. І тільки провідники розносять чай за інструкціями та періодично чують нервові крики начальства, що якщо чай буде заварений неправильно, то всіх посадять чи оштрафують. Та коли потяг летить невідомо куди, машиніст не може затуляти очі і вуха. Інакше навіщо він потрібен?
У Міносвіти ще є час засукати рукави і попрацювати. А вже потім перевіряти і карати за порушення.
Усі статті Оксани Онищенко читайте тут.