За даними Державного центру зайнятості, в Україні в 2024 році найбільший дефіцит кадрів був в освітній сфері — близько 25 тисяч освітян не вистачало в нашій країні. Кадровий голод в освітянській галузі зберігається й у цьому році. Ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти, доктор педагогічних наук Ігор Лікарчук у статті "Не хлібом єдиним: чому вчителі йдуть зі школи" назвав причини кадрової катастрофи в освіті.
Автор статті наголошує, що реальні реформи в сфері освіти залежать не від новітнього обладнання, змін у структурі, організації освітнього процесу, переходу до інтегрованих навчальних предметів, а від самого вчителя. Він також заявив, що принципово неправильно вважати, що єдиним чинником кадрового голоду в освіті є низька заробітна плата вчителів. Хоча вона й не забезпечує нормальних умов для фізичного існування педагогів.
Лікарчук називає чинники, які негативно впливають на дефіцит учительських кадрів:
- засилля контролерів роботи освітніх закладів і наглядачів за роботою педагогів — колишній директор УЦОЯО вказує, що нині існує 32 різних державних установ та інституцій, включно із створеними нещодавно місцевими центрами професійного розвитку вчителів та місцевими органами управління освітою, які контролюють діяльність вчителів. За його словами, у цих установах працюють тисячі чиновників і методистів, для яких нагляд за роботою освітніх закладів і вчителів є офіційним і неофіційним джерелом їхнього існування. Кількість таких контролерів упродовж останніх років зросла.
"І це вчителів дуже принижує, завдає шкоди авторитету педагогічної діяльності загалом і формує власну негативну самооцінку", - наголошує Лікарчук.
- Радянські засади системи оплати праці вчителів — мова йде про методику визначення розміру заробітної плати, враховуючи суто формальні показники: стаж роботи, освіту, наявність звання чи категорії. Лікарчук вказує, що за цієї системи молодий учитель із міжнародними сертифікатами отримуватиме набагато меншу зарплату, ніж вчитель із стажем, який працює не так ефективно. Автор статті вказує, що в нашій країні немає системи оцінювання праці педагогів, яка б мотивувала ефективну педагогічну діяльність.
"Замість формування такої системи сила-силенна чиновників займається ганьбищем, що має назву "атестація педагогічних кадрів". До речі, навіть найдопитливіший дослідник не знайде офіційних даних про те, скільки українських педагогів такої атестації не пройшли через невідповідність посаді за рівнем знань, професійної майстерності тощо. Чи таких, з дозволу сказати, "педагогів" в Україні немає", - каже Лікарчук.
- Демотивує вчителів та заважає їм працювати зростання кількості "навчителів" — посадові особи в органах управління освітою, освітянські методисти, візіонери різноманітних громадських організацій, які вчать педагогів, як їм працювати. Ексочільник УЦОЯО наголошує, що нині вчителі перенасичені методичними рекомендаціями, формалізованими процедурами та різними інструкціями;
"В Україні вказівки, як працювати вчителю, дають усі: починаючи від міністра й закінчуючи найдрібнішим чиновником маленького відділу освіти. Це хороших педагогів ображає. І не тому, що не хочуть учитися. А тому, що не хочуть почуватися меншовартісними та розумовими інвалідами, яким потрібна підказка", - повідомляє доктор педагогічних наук.
- "Яжемать" — агресивно налаштовані батьки, які вважають, що їхня дитина може в школі робити все завгодно, а вчителі мають не лише терпіти її поведінку, але й потурати їй. Лікарчук зазначає, що для таких батьків не існує особистого простору учителя, їхнього авторитету професійної та людської гідності педагогів.
Професор наголошує, що освітнє законодавство в Україні не захищає учителів ні від бюрократів, "яжематерів", контролерів, "учителів учителів", "місцевих князьків-школофобів", ні від надмірного перевантаження роботою, яка не належать до педагогічної праці, ні від безпідставного втручання в педагогічну діяльність.
- Кадрова катастрофа в освіті — це результат реформ, які "калатали" українську освіту впродовж 33 років. Ці реформи, за словами Лікарчука, практично знищили мотивацію вчителів займатися ефективною педагогічною діяльністю.
"Його перетворили на безправного й безсловесного надавача освітніх послуг, сформували з нього, образно кажучи, цапа-відбувайла за проблеми, які виходять далеко за межі його професійної діяльності та які не під силу змінити одній людині чи навіть усій системі освіти", - пояснив він.
Автор статті стверджує, що через постійне зростання рівня вимог до роботи вчителів на тлі різкого зменшення турботи про їхню діяльність із боку нашої держави, у школах у найближчі роки не буде кому працювати.