Що краще - отримати престижну професію і поповнити лави безробітних з університетським дипломом чи вибрати спеціальність менш модну, зате затребувану? Випускники столичних шкіл частіше вибирають перший варіант: 95% їх зареєструвалися на ЗНО, плануючи вступ до вищих навчальних закладів. На цьому етапі їх мало турбує інформація про те, що на одну вакансію юриста шикуються черги з 85 претендентів, на інші популярні спеціальності - 35–40.
Великим і малим містам потрібні робітничі кадри, а також молодші спеціалісти,- тут на одне вакантне місце претендують 8–10 осіб. Перевага надається спеціалістам широкого профілю, що отримали підготовку на сучасних навчальних базах, а також пройшли практику на виробництві. Система професійно-технічної освіти, яка багато пережила за останні десятиліття, враховує виклики часу і реагує на запити ринку праці.
"Столичні училища пропонують великий вибір для юнаків і дівчат - у нас зареєстровано 242 професії, - розповідає директор навчально-методичного кабінету профтехосвіти м. Києва Катерина МІРОШНИЧЕНКО. - Популярні професії, що базуються на широкій компетенції. Наприклад, авторемонтник - це слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник, рихтувальник, водій. Таких фахівців охоче беруть на роботу в автосервіс, автопарки тощо. Аналогічний підхід - і на будівництві. Дівчата частіше вибирають спеціальність - оператор телекомунікаційних мереж. Після навчання випускниця може влаштуватися секретарем керівника, адміністратором, може також працювати в школі в комп'ютерному класі.
Майже половина контингенту - приїжджі з приміських сіл та містечок. Потенціал наших училищ дозволяє збільшити підготовку кадрів на 40–50%, охочих навчатися - багато, але ми не можемо всіх зарахувати через нестачу місць у гуртожитках".
Де постійно потрібні кваліфіковані кадри - то це на будівництвах. Спеціалістів різного профілю для будівельної та ремонтно-експлуатаційної галузі у столиці готують кілька училищ. На думку Є.Мірошниченко, Київське вище професійне училище будівництва і дизайну - одне з найкращих не тільки в столиці, а й в Україні. За 67 років своєї історії воно неодноразово перейменовувалося, переживало різні - хороші і не дуже - часи. Коли заходиш у навчальний корпус, який сяє чистотою і приємно вражає дизайном кабінетів, важко повірити, що училище понад
30 років не отримує ані копійки з бюджету на розвиток матеріально-технічної бази. Утеплення будинку, металопластикові вікна, ремонт із використанням сучасних матеріалів, нові меблі в класах, у кожному - плазмові панелі, комп'ютери з безкоштовним Інтернетом для учнів та викладачів, бібліотека, чудовий актовий зал, спортивний комплекс - усе це та багато іншого зроблено за кошти, зароблені на виробництві.
Чесно кажучи, навчальні корпуси багатьох університетів значно поступаються цьому скромному навчальному закладу в плані дизайну й чистоти. І секрет - не тільки в суворій дисципліні, а й у тому, що ремонтні роботи виконуються самотужки, а це - дієвий стимул берегти своє училище.
Випускників, які пройшли практику на об'єктах Київміськбуду та інших компаній, завжди охоче брали на роботу. Проблеми з'явилися, коли криза вдарила по будівельній галузі. Багато училищ зменшили прийом, звільнили майстрів і викладачів, здали площі в оренду. У Києві з 50 профтехучилищ залишилося 28.
Училище будівництва і дизайну вистояло. Напевно тому, що його колектив завжди орієнтується на запити ринку праці, відстежує новинки у своїй галузі й намагається їх впроваджувати. Стало актуальним теплозбереження - готують фахівців, які вміють правильно утеплювати будинки, володіють технологіями, знають матеріали й механізми. Розширили можливості для отримання кваліфікації "молодший спеціаліст", уклали договори зі столичними університетами, в яких випускники можуть продовжити освіту, зокрема з Національним університетом будівництва і архітектури, Національним педагогічним університетом ім. Драгоманова, Київським університетом туризму, екології і права тощо.
За статистикою, у системі професійної освіти навчаються 60% юнаків і 40% дівчат. Хлопців намагаються зацікавити технікою, а для дівчат вибір професій - від перукаря до продавця. В училищі будівництва і дизайну розширили "меню" - абітурієнтам пропонують займатися дизайном, опановувати секрети туристичної сфери. Іноземна мова, втім, як і література та історія, - не найголовніші предмети у профосвіті. Але як може молодший спеціаліст, котрий працює в офісі туристичної компанії або дизайнерському бюро, обійтися без англійської мови? Знайшли викладача, підготували сучасні кабінети, - всупереч прогнозам скептиків, учні охоче відвідують заняття з іноземної. На міському конкурсі з профмайстерності майбутні агенти з туризму посіли почесне третє місце. Може, секрет у тому, що викладає англійську Марія Гребенюк - вчорашня студентка, яка легко знаходить спільну мову з учнями, намагається їх зацікавити.
В училищі вірять у потенціал та енергію молодих. Кажуть, учорашніх випускників університету значно легше зацікавити роботою з дітьми, ніж переучувати старі кадри, які не бажають звільнятися від стереотипів радянського минулого. Коли викладач пояснює тему не на пальцях, а показує презентацію і пропонує в такій самій формі підготувати домашнє завдання, ніхто не скаржиться, що забув зошита, - годинами сидять за комп'ютерами, змагаються в оригінальності.
"Середній вік викладача - 32 роки. Торік ми прийняли багато молодих, і не помилилися, - розповідає директор училища Георгій Алексенко. - Наші діти брали участь у багатьох конкурсах професійної майстерності й показали хороші результати. Так, майбутній маляр, вихованець Марини Чижик і Тетяни Шимко, посів перше місце в міському конкурсі і призове - у всеукраїнському. Він працював із рідкими шпалерами, - ця технологія ще тільки впроваджується на будівництві, а наші діти вже опанували її секрети. Один із наших учнів отримує іменну стипендію президента України. Все це - хороша мотивація для хлопців і дівчат: вони бачать, як цінуються сумлінне навчання та практика.
У нас стараються всі - і майстри, і викладачі. Коли міське управління профосвіти проводить конкурси кабінетів, ми, як правило, входимо до першої п'ятірки. Набір тільки розпочався, а до нас уже звернулося чимало бажаючих учитися. За пару днів документи подали понад 150 випускників шкіл на базі 9 і 11 класів, що становить половину плану.
Раніше ми зараховували майже вдвічі більше дітей, а тепер багатьом доводиться відмовляти. Причина в тому, що у нас свого часу незаконно відібрали корпус, у якому були гуртожиток та їдальня (вулиця Шепелева,3). А без цього не можемо брати приїжджих дітей, адже ми зобов'язані забезпечити їх житлом та гарячим харчуванням. Повертаються вони додому, а що їх там чекає? Які перспективи без освіти, без спеціальності?".
Хто ж наважився забрати в дітей гуртожиток? У цій ситуації це те ж саме, що відібрати шматок хліба, на який вони могли б заробити, здобувши професію.
Оком на п'ятиповерховий будинок накинула Державна податкова адміністрація, що зробила Міністерству освіти пропозицію, від якої відомство не змогло відмовитися. Наприкінці серпня 1998 р. гуртожиток разом із їдальнею передали податківцям. А через кілька днів розпочався навчальний рік, і сотні учнів, серед яких було чимало сиріт, залишилися без даху над головою.
Рішення приймали, не узгодивши, як належить, із Мінекономіки та Мінфіном, цілком проігнорували думку училища. Тим самим грубо порушили ст. 49 Закону України "Про професійно-технічну освіту", де сказано, що майно училищ може вилучатися тільки для передачі і використання в системі профтехосвіти.
Експропрійована будівля терміново знадобилася для створення фінансово-економічного коледжу ДПА України. Не створили. Але й училищу не повернули. Тривалий час, за словами жителів прилеглих будинків, там функціонував якийсь дивний готель із музикою й танцями вечорами.
В училищі досі сподіваються, що справедливість восторжествує, і корпус повернуть дітям. За 15 років назбиралися томи листування з міністерствами і правоохоронними органами, з чиновниками різного рангу та політиками. Тричі це питання порушували на засіданнях Верховної Ради. Список адресатів розлогий і добре всім відомий: Ющенко, Янукович, Азаров, Медведько, Литвин, Мороз, Семенюк, Ніколаєнко, Рибак, крім того - екс-міністри та десятки народних депутатів. Кожен обіцяв розібратися й допомогти, бо "підготовка робітничих кадрів - це внесок у розвиток економічного потенціалу країни".
Недавно чергову партію листів надіслали новому керівництву Міністерства освіти, Генеральної прокуратури, Київської міської прокуратури, Міністерства податків і зборів, а також народним депутатам.
Податківці завжди відповідають одне й те саме: "Будинок по вул. Шепелева, 3 - державна установа, де розміщений Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів доходів і зборів. Це невід'ємна частина системи Міндоходів". У прокуратурі пообіцяли розібратися й навіть підбадьорили - мовляв, часи змінилися, незаконне рішення, швидше за все, скасують. Але листи доведеться переписувати: податкове відомство вкотре змінило назву - відтепер це Державна фіскальна служба.
Свого часу територію училища, на якій був спортмайданчик і проводилися уроки фізкультури, передали, так би мовити, в хороші руки. Нові власники миттю обгородили її парканом - планували поставити там висотку. Спільними зусиллями - учнів, інженерно-педагогічних працівників та жителів прилеглих будинків, які теж користувалися спортмайданчиком, - "загарбників" прогнали. Згодом там облаштували хороший стадіон, де тепер займаються спортом діти не тільки з училища, а й із сусідніх шкіл та всього мікрорайону.
Ця перемога живить оптимізм колективу, не дозволяє опускати руки в боротьбі за гуртожиток, а в кінцевому підсумку - за право дітей на освіту і отримання професії. Не тільки в цьому, а й в інших училищах, де готують робітничі кадри, 60-80% контингенту - діти із малозабезпечених та проблемних сімей, 5-10% - сироти. Оренда житла в столиці їм вочевидь не по кишені.
Училище будівництва і дизайну щосили намагається змінити ситуацію і дуже сподівається на підтримку профільного міністерства.
"Усього в Україні 983 професійних училища, всі вони державні, їхнє майно належить Міністерству освіти і науки, - каже заступник начальника департаменту профтехосвіти МОН Вікторія КАРБИШЕВА. - Ми підтримуватимемо Київське вище професійне училище будівництва і дизайну, яке докладає всіх зусиль, щоб повернути свій гуртожиток. Я побувала в багатьох навчальних закладах, вони досить різні, але це училище - одне з найкращих у нашій країні. Тут креативно мислячий педколектив, цілеспрямований директор, дружний колектив учнів, чудова матеріальна база.
Наприкінці навчального року в училищі відбулися збори колективу, на яких директор В.Алексенко відзвітував про свою роботу. Це традиція. Акцент було зроблено на фінансових питаннях, - колектив має право знати, на що пішли кошти, зароблені на виробництві. Що було несподіванкою - так звана люстрація директора. Після обговорення звіту провели таємне голосування - кожен учасник зборів отримав бюлетень із одним запитанням: підтримуєте ви діяльність директора чи ні? За результатами голосування "за" висловилися 78 осіб, один голос - "проти".
Навіщо це робиться? Щоб дізнатися, підтримує колектив політику директора, чи ні, чи може він розраховувати на допомогу колег у реалізації планів розвитку навчального закладу. Бувало, в деяких училищах голоси ділилися 50 на 50. Цей факт, як правило, береться до уваги під час підписання контракту з директором. Якщо колектив не підтримує керівника - як він може вести його за собою?".
Події в Криму і на Донбасі примушують по-новому подивитися на освіту й професійну підготовку юного покоління нашої країни. Щоб виграти війну, у тому числі інформаційну, недосить змінити сітку мовлення телеканалів і апелювати до совісті й патріотизму. Чітку громадянську позицію мають далеко не всі дорослі. Що вже й казати про підлітків, обділених увагою держави, які прокладають свій життєвий шлях, продираючись крізь спокуси великого міста і легких грошей. З ними вкрай важко працювати і майстрам виробничого навчання, і педагогам. Важко, доки не знайдуть спільну мову і справу, котра зможе об'єднати.
Ніколи б не подумала, що в професійному училищі працюють не тільки технічні, а й драматичний гурток. Діти, які не любили в школі літератури, із задоволенням читають українських класиків, щоб вибрати п'єсу для постановки, сперечаються до хрипоти під час розподілу ролей, готують костюми і декорації, репетирують до знемоги. Юні артисти запрошують на спектаклі своїх однокласників, друзів, - актовий зал завжди переповнений, оплески чутно навіть на вулиці.
Училище має свій гімн, герб і прапор, свої традиції та свята. Щороку тут урочисто відзначають День Перемоги і День визволення Києва - готують стінгазети й малюнки, запрошують у гості ветеранів війни, дарують їм квіти. Діти охоче повертають людям увагу і тепло, отримані в училищі. У відділі міської прокуратури, що наглядає за правами неповнолітніх, кажуть: за результатами перевірок, училище будівництва і дизайну ніколи не потрапляло до т.зв. чорного списку. Тут завжди стежать за тим, щоб діти з багатодітних родин, сироти, чорнобильці отримували всі виплати, передбачені законом, учні одержують матеріальну допомогу на лікування тощо. (Тоді як у багатьох навчальних закладах столиці, у тому числі університетах, не вважають за потрібне складати списки пільговиків, не кажучи вже про організацію виплат). Тільки за перше півріччя 2014 р. учні отримали понад 8 тис. грн матеріальної допомоги і 234 тис. грн преміальних за старанність у навчанні й роботі.
"Наш меседж сьогодні: столична профосвіта - вдалий життєвий старт, - каже Є.Мірошниченко. - Той, хто вибирає училище, вибирає перспективу. По-перше, він отримає затребувану спеціальність, пройде практику на виробництві, і в нього не буде проблем із працевлаштуванням. По-друге, за бажання він може стати молодшим спеціалістом, а після училища - продовжити освіту у профільному університеті. При цьому наші випускники не складають ЗНО, їх зараховують на другий або третій курс.
Школярі далеко не завжди можуть правильно вибрати професію, не знають, які перспективи їх чекають на ринку праці. Нашим випускникам легше визначитися, - свій вибір вони перевіряють під час навчання та практики. Якщо учень успішно закінчив училище будівництва і дизайну, він може вступити до будівельного університету й стати інженером-будівельником. Профтехосвіта вирішує важливе загальнодержавне завдання. Більшість школярів, які йдуть на ЗНО, вибирають гуманітарний профіль, а наші випускники - майбутні інженери, технологи, механіки тощо. Ми допомагаємо нашій державі вирішувати проблему освіти і працевлаштування молоді, працюємо на перспективу".