Існує концепція, згідно з якою сучасний етап розвитку суспільства можна охарактеризувати як суспільство знань, де панівною цінністю стають знання як такі. Вперше про таке суспільство згадав американський вчений, письменник і теоретик менеджменту Пітер Друкер. Цю ідею він озвучив іще у 60-х роках минулого століття, а 2005 року було опубліковано доповідь ЮНЕСКО «До суспільств знань».
У доповіді було окреслено характеристики суспільства, що ґрунтується на знанні. Головні з них — економіка, що базується на знаннях, відкрите суспільство, вільний доступ до знань; використання наукових результатів у всіх сферах суспільного життя. У суспільстві знань важливими є шляхи їх розповсюдження, які повсюди прискорюють нові технології. Це Інтернет, преса, телебачення та, мабуть, головний — система освіти.
Навчання стає основною цінністю суспільства знань. Доступ до освіти має бути вільним, як і налагоджена система навчання впродовж усього життя. Освіта в такому суспільстві відіграє ключову роль у формуванні загальної культури. Саме тому трансформація освіти на сьогодні є визначальною, і ми маємо чітко зрозуміти її мету.
Раніше освітою вважали вивчення великої кількості фактів про світ, що нас оточує. Правила, означення, теореми, вірші, дати, столиці держав — нині все це втратило сенс не лише тому, що таку інформацію можна легко та швидко знайти у смартфоні. Виявилося, що самі факти про навколишній світ настільки швидко оновлюються, що не встигають потрапляти на сторінки підручників і осмислюватися вчительською спільнотою. Тому окрім швидкої інтерпретації та передачі знань потрібно опанувати щось інше, стійкіше, ніж шалений плин фактів, які постійно трансформуються й узагальнюються. І у науки є відповідь — незмінним та фундаментальним є метод, яким здобуваються наукові знання, тобто науковий метод. Формулювання гіпотез, створення моделі явища, проведення експерименту, який може спростувати чи підтвердити початкову гіпотезу, — все це є елементами наукового методу.
Навчати досліджувати світ на найпростішому рівні можна всіх охочих і далеких від науки людей. В усьому світі набуває популярності так звана наукова освіта, яка є невід'ємною частиною освіти суспільства знань. Science education — це викладання природничих дисциплін і наукового методу для ненауковців: дітей, школярів, студентів, дорослих, не задіяних у науці. Такий підхід дедалі більше вкорінюється в освіті — так, на популярному серед освітян і науковців Фестивалі ідей буде організовано окрему панельну дискусію «Україна worldwide: українські вчені у світовій науці».
Наукова освіта починається з допитливості (inquiry). Це можна сформулювати так: сміливо висувайте гіпотези, перевіряйте їх та в разі невдачі формулюйте нові гіпотези або ідеї. Дослідження — це творчість і свобода, керовані жорсткою перевіркою науковим методом, що вимагає опанування навичок критичного мислення.
Національний центр «Мала академія наук України» є майданчиком, де вчені створюють методики наукової освіти для гурткової роботи у школах, що дає змогу швидко донести до дітей нові наукові знання. Тут важливою є тісна взаємодія науковців і освітян. Популяризація наукового методу та сучасних наукових знань через освіту — поштовх до розвитку науки, а для вчителів це інструмент для зацікавлення школярів. Бажання навчатися та пізнавати світ, тому що це цікаво, а не тому, що це буде на ЗНО, — міцний фундамент для подальшої освіти, яка у суспільстві знань триватиме все життя.
Вчитися критично мислити, не підпадати під когнітивні викривлення й інерцію мислення допомагає математика. Вона є ефективним інструментом мислення. Для прикладу розглянемо нескладну задачу.
Якось під сильним сонцем залізнична рейка завдовжки 1 км, що лежить на рівній землі, подовжилася на 1 м. Її кінці залишилися нерухомими та закріпленими на землі, а рейка утворила кругову дугу завдовжки 1001 м. Питання: на яку висоту здійметься рейка над землею в центрі дуги? Що нам підкаже інтуїція?
Можна запропонувати приблизні значення: 20 см, 2 м, 20 м. Досвід авторки свідчить про те, що 99% людей (зокрема з математичною освітою) обирають між першими двома відповідями. І справді, наше уявлення про світ, у якому ми живемо, підказує за інерцією, що висота підняття рейки має бути одного порядку з видовженням в 1 м. Але, якщо створити математичну модель (наближену) та записати всім відому теорему Піфагора, то відповідь буде — приблизно 20 м, що є абсолютно контрінтуїтивним розв’язком.
Цей приклад — спрощена демонстрація того, що світ навколо вимагає бути обережними з інтуїтивним сприйняттям та інерційним мисленням, а критичне оцінювання та вміння створити математичну модель і розрахувати відповідь є вкрай важливими.
Наш світ змінює наука, в основі якої лежить науковий метод. Саме він є джерелом інноваційних технологій, які ми споживаємо у повсякденному житті. Кількість науковців у 50-х роках XX століття становила кілька сотень тисяч, а вже 2018 року, згідно з даними UNESCO, цей показник сягав 9,3 мільйона. Зростання кількості вчених пришвидшилося під час пандемії, тому можна впевнено вважати, що на сьогодні їх уже більш як 10 мільйонів. Тобто 0,13% від загальної кількості людей на планеті є дослідниками та науковцями.
Така армія вчених постійно створює нові знання. Утворюються нові дисципліни, знання накопичуються, трансформуються і стають дедалі вужче спеціалізованими. Результати досліджень друкуються у великій кількості наукових публікацій — лише за 2018 рік у світі було опубліковано 2,52 млн наукових статей. Наука проникає в усі сфери людської діяльності. А розвиток науки й техніки є одним із визначальних чинників прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів. Економіки розвинених, конкурентоспроможних країн є інноваційними, що істотно впливає на якість і рівень життя громадян. Простежується залежність технологічного рівня розвитку країни від значення відношення витрат на наукові дослідження до ВВП. Якщо цей показник становить 0,4–0,5% від ВВП, то зазвичай функції науки зводяться до культурної та соціальної. 0,5–1% дає змогу підтримувати науковий потенціал на певному рівні. Якщо ж значення вище за 1%, наука починає забезпечувати економічний розвиток суспільства.
У країнах Європейського Союзу це відношення змінювалося від 1,8% від ВВП 2000 року до 2% 2017 року. Водночас 80% країн інвестують у наукові дослідження менш як 1% від ВВП, а Україна — менш як 0,5%. Притому, що в нашій країні є наукові колективи, які здійснюють фундаментальні дослідження на високому рівні. Йдеться, радше, про підтримку іміджу країни, аніж про створення наукових результатів, здатних системно впливати на економіку.
Але повернімося до наукових результатів. Деякі здобуті дослідниками знання виходять за межі суто наукових і мають суспільний інтерес. У багатьох міжнародних наукових виданнях вже є вимога — подати до статті додаткове резюме, яке було б зрозуміле ненауковцям. Адже нині як ніколи є потреба у швидкій інтерпретації наукових знань. Результати мають бути осмислені науковою спільнотою та адаптовані для широкого кола людей.
Саме наукові знання є сьогодні двигуном, який відповідає за розвиток суспільства. Суспільство має інвестувати в науку, яка разом із освітою є ключовими елементами у поширенні нових знань у новому вільному суспільстві. Андрей Шептицький казав: «Вільні народи живуть наукою і винаходами, а колонізовані — більш традиціями».
Більше статей Катерини Терлецької читайте за посиланням.