Публікація директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука під промовистою назвою "Час кричати SOS" (DT. UA, №28, 2014 р.) ще раз засвідчила: реформа середньої школи настільки назріла, що суспільство, яке хоч трохи задумується про своє майбутнє, просто зобов'язане почути те "SOS" і зрозуміти необхідність реформування.
Кожне явище тим успішніше функціонує, чим вищий рівень його системної організації. І тут річ не лише у функціональності та взаємоузгодженості всіх складових елементів системи. Дуже важливо, щоб в утворювану систему, тобто у реформовану освіту середньої школи, було закладено рушійну енергію саморозвитку та самовдосконалення. Ідеться про добре відомі в системології системотвірні чинники. Створюючи концепцію реформування, саме на них треба звертати особливу увагу, бо без них освітня система просто не працюватиме належним чином. Переконаний, що одним із каркасних моментів майбутньої концепції реформування, наділеним надважливою і вирішальною у забезпеченні успішності середньої школи системотвірною функцією, є принцип її структурування.
Не вдаватимуся зараз в історію реформування структури нашої середньої освіти, в усі ті закони про середню освіту, яких за два останніх десятиліття було чимало. Чого лише варті ось ті заплановані і вже наполовину втілені переходи до дванадцятирічної школи з наступним поверненням назад, до одинадцятирічної! А скільки було проголошено різного роду "концепцій", "стандартів" та інших реформаційних документів - не злічити! І ось нарешті людина, котрій за обов'язками належить аналізувати рівень підготовки випускників середніх шкіл, змушена була подати сигнал відчаю - "Рятуйте".
Щоб побачити різницю між тим, як треба і як не треба реформувати структуру середньої освіти, стисло порівняємо наш невдалий досвід із польським, успішність якого аж надто очевидна. Одним із головних чинників того, що тепер про Польщу говорять як про одну з найуспішніших європейських держав, котра у своєму розвитку рік у рік набуває дедалі більших динамізму та впевненості, є її добре налагоджена освітня система. Винаходити свій велосипед не варто, якщо він уже винайдений і успішно себе зарекомендував. Просто треба придивитися до вже винайденого і вміло скористатися ним. При цьому важливо зрозуміти, як "працює" освітня система, які головні "секрети" її успішності, - зрозуміти сутнісне. Тож стисло охарактеризуємо структуру польської середньої освіти, реформування якої почалося у 1999 р. і на даний момент вважається в цілому завершеним.
Початкова школа - шестирічна і складається з двох етапів (3+3), що, з погляду нашого досвіду, доволі незвично. У нас є невдалий досвід трирічної початкової школи, але про шестирічну ми, здається, ще й не думали. На першому етапі (І-ІІІ класи, тобто діти 7-9 років) школярі відвідують так звані "загальні заняття" тривалістю 3-4 години на день. Урочна система, перерв немає, - учитель сам вирішує розподіл навчального часу, але при цьому зорієнтований на кінцевий результат: за 3 роки навчання діти повинні добре читати, писати, рахувати, засвоїти основні правила поведінки, усвідомити засадничі моральні цінності. При всьому цьому враховуються індивідуальні особливості дітей. Ліквідовано бальну систему оцінювання знань учнів. Натомість - розгорнута описово-аналітична оцінка, яка виконується в середині і наприкінці навчального року. Переконаний, що Марія Монтесорі, Василь Сухомлинський, Шалва Амонашвілі - ці генії гуманної педагогіки - високо оцінили б едукаційний потенціал такої початкової школи.
Інноваційність другого етапу початкової освіти (ІV-VІ класи, діти 10-13 років) полягає у відмові від традиційних предметів, натомість школярами засвоюються чотири основних предметних блоки: 1) польська мова і культура; 2) математика; 3) природа; 4) історія і суспільство. Ідея у створенні таких інтегрованих навчальних дисциплін була викликана потребою вибрати і сконцентрувати основне з величезного обсягу інформації (у тому числі й наукової), який перетворився у такий собі інформаційний потік, котрий робить людину, що прагне в ньому зорієнтуватися, фактично безпорадною. Такий спосіб інтеграції сумісних знань є практичною реалізацією принципу ощадності в освіті, про який говорив філософ Ортега-і-Гассет: він радив орієнтуватися у навчанні на той обсяг інформації, яка практично потрібен студентам (учням) і який вони здатні фізично засвоїти. Закликав при цьому нещадно, мов сокирою, відрубувати з навчальних програм усе зайве, - про це я вже писав у статті "Середній освіті потрібне шокове реформування"
(DT.UA, №26, 2014 р.). На тлі безглуздого прагнення включати у навчальні плани нашої початкової школи нові й нові предмети (ось і "Сходинки до інформатики" як новий навчальний предмет з'явилися, а чого вартий такий пасаж із міністерського документа: "за рахунок годин варіативної складової можуть вивчатися додаткові курси за вибором, зокрема: "Розвиток продуктивного мислення", "Риторика", "Абетка театрального мистецтва", "Ритміка", "Цікава економіка" та ін."!), - польські педагоги пішли шляхом суворого відбору та концентрації у рамках кількох базових дисциплін необхідної, на їхню думку, інформації, що потребує навчального засвоєння.
А тепер -увага, бо йдеться про принципово важливий момент! Після завершення початкової освіти учні складають свій перший серйозний екзамен. Він є інтегрованим і перевіряє (визначає, вимірює) не те, що запам'ятав учень (правила, дати, факти…), а його компетенції у практичному використанні набутих знань. Якоїсь селекційної мети цей екзамен не має, але дає точну інформацію учителям, батькам та й самим учням про рівень початкової навчальної підготовки.
Звичайно ж, громадськість кожної місцевості дуже уважно приглядається до якості навчання у цій школі, в цьому класі, в цього вчителя. Все стає прозорим. Усе має свою ціну. Треба розуміти особливу роль місцевої громади, яка зацікавлено, по-господарському стежить за якістю освіти. Що зрозуміло, бо громадськість - це батьки, платники податків, для яких ефективне використання місцевого бюджету пов'язане з якісною освітою їхніх дітей.
Таким чином екзамен перетворюється у стимулюючий, організовуючий чинник початкової ланки навчання. Саме характер екзамену, його спрямованість на вимірювання компетенції учня формує особливості навчального процесу - тобто виконує функцію системоутворюючого чинника. Гуманна педагогіка, не втрачаючи своєї сутності, все ж набуває жорсткої вимогливості.
Звертаємо увагу на системну завершеність першого етапу початкової освіти. Це важливий принцип функціонування всієї освітньої системи в Польщі: чітка функціональна визначеність окремих етапів є одним із чинників її успішного функціонування.
Поляки, переходячи на шестирічну початкову освіту, враховували, окрім усього, й економічні вигоди від такого рішення. У їхній сільській місцевості, так само, як і в нашій, є багато малонаселених сіл. Для нас це серйозна проблема, бо доводиться щороку закривати дев'ятирічні школи чисельністю 30-60 учнів, школи, які потребують, як мінімум, 12-14 учителів та кілька обслуговуючих технічних працівників. Закриття такої школи є болючою моральною та побутово-соціальною проблемою для села. Уявімо, як почуваються батьки, посилаючи семирічну дитину на навчання до школи в іншому селі. Шестирічна початкова малокомплектна школа значною мірою вирішує цю проблему. Чисельний склад вчителів зменшується майже наполовину, а випускників шостого класу, тобто дітей віком 13-14 років, уже значно безпечніше відправляти до школи в іншому населеному пункті.
Наступний етап - трирічна гімназія. Це непрофільна загальноосвітня школа, навчання у якій - обов'язкове. Вік учнів - 13-16 років. Предмети традиційні, базові - польська мова і культура, математика, історія, фізика, біологія, хімія. Саме їм виділяється більша частина навчального часу. Окрім того - дві години на тиждень відведено інформатиці. Дуже відчутний момент так званої міжпредметної інтегрованості, який спостерігався ще в початковій школі. Його завдання полягає в тому, щоб уникати роздрібненості навчальних предметів. Окремі великі теми, які у нас зазвичай набувають статусу навчального предмета ("художня культура", "етика", "економіка" та ін.), цілком органічно інтегруються у базові предмети. Наприклад, знання про здоровий спосіб життя учні отримують на уроках біології - саме там, де ознайомлення з ними найбільш доцільне з усіх точок зору.
Екзаменаційне випробування, яке належить пройти випускнику гімназії, багато в чому визначає його майбутнє. Екзамени тестові - польська мова і культура, історія, математика, предмети природничі. Переглядаючи тести, проймаєшся повагою до Центральної екзаменаційної комісії (є такий державний орган), до її працівників, які, здається, зуміли акумулювати все найкраще, що є у світовому досвіді освітніх вимірювань.
Гімназійні іспити визначають не лише рівень знань та умінь учня, а й, виявляючи його схильність та здібності у засвоєнні того чи того навчального предмета, фактично здійснюють профорієнтаційну функцію. Питання не стоїть "склав" чи "не склав" екзамен - екзамени складають усі, але з різними балами, кількість яких і визначає вибір напряму та рівень майбутнього навчання. Жорстко? Так. Але не жорстоко, бо, по-перше, справедливо і не лицемірно, і, по-друге, гуманно. Кожен обирає свій подальший шлях за можливостями та бажаннями. Успішне закінчення трирічного ліцею відкриває прямий шлях до університету. Якщо хочеш через 4 роки отримати диплом спеціаліста - вступай у технікум, після якого в тебе є вибір: іти працювати за професією або продовжувати навчання у вищому навчальному закладі. Якщо не виявив особливих успіхів у навчанні - тебе чекає широкопрофільна професійна школа. Однак і в цьому випадку тобі не закритий шлях до вишу: постарайся, пройди успішно дворічне навчання в додатковому ліцеї і отримай право на навчання в університеті.
Неважко зрозуміти, що в умовах такої системи здобування повної середньої освіти не з'являються іронічні зауваження на кшталт того, що "їм уже хочеться женитися (вийти заміж), а вони ще до школи ходять", - це був улюблений аргумент противників 12-річної системи навчання. І треба сказати, що в умовах занепаду професійного навчання був неабиякий сенс у таких іронічних зауваженнях.
В описаній нами польській системі освіти є кілька принципових моментів, про які в нас майже не говорять. Річ у тому, що учнівський контингент загальноосвітнього ліцею більш-менш рівний за підготовкою, а головне - за мотивацією до навчання. Переважна більшість ліцеїстів бачать себе в майбутньому студентами різних вишів. У таких класах створюється особлива атмосфера змагальності в навчанні. Формується і підтримується кодекс честі ліцеїста, тим більше коли сам ліцей має багаті традиції. Створюється найголовніше для успішного навчального закладу - своєрідна інтелектуальна атмосфера, перебування в якій для молодої людини є чи не головним чинником її розумового та морального розвитку. Як правило, польський загальноосвітній ліцей - це заклад, у якому відбувається інтенсивне зростання молодих людей віком 16-19 років, котрі цілеспрямовано готуються до подальшого навчання у вищому начальному закладі. У нас же в старших класах 11-річної школи учнівський контингент за мотиваціями до навчання неоднорідний. У кожному класі є учні, які намагаються добре вчитися з метою успішно пройти екзаменаційні випробування і вступити до вишу, але, як правило, є чимало учнів зі слабкою, а то й ніякою мотивацією до навчання. Нинішня система освіти просто не пропонує їм інших варіантів, окрім одного: досиджувати в школі до одинадцятого класу, а потім іти у самостійне життя як у безвість - без будь-якої професії та вартісних життєвих орієнтирів.
Я далекий від думки вважати польську середню освіту ідеальною. Але дуже важливо відзначити одну її якість - вона наділена енергією самовдосконалення. І тому набуває дедалі більшої оптимізації, що дуже важливо для якісного функціонування освітньої системи. Щорічно відбувається аналіз результатів незалежного тестування. Причому аналізують не лише в центрі, а й на місцях. І роблять висновки, вносять корективи й таким чином оптимізують усі складові освітньої системи. Для прикладу: профільність навчання останнім часом зазнала серйозних коректив у бік її пом'якшення. Просто в окремих класах ліцею гуманітарна, фізико-математична чи природнича спрямованість виявляється у збільшені кількості навчального часу на той чи інший напрям. А для тих, хто прагне професійно "профілізуватися" і здобути спеціальність, є вибір - вступити у технікум або професійне училище. Завдання ж ліцеїв - дати надійну загальну освіту. І треба розуміти важливість якісної загальної освіти для майбутнього, уже вишівського, професійного становлення спеціаліста. Математичні знання, знання законів фізики, системна картина природничого світу лише сприятимуть формуванню спеціаліста гуманітарного профілю, розширюючи його "картину світу". А те, що літературно-мистецька освіченість стимулює креативність мислення представників науково-технічного напряму, вже давно доведено як практикою, так і психолого-педагогічною наукою, - тут не можу не послатися на геніальну сентенцію Василя Сухомлинського, що поетичний образ є еліксиром для розвитку мозку дитини. І ще одне, надзвичайно важливе: якісна загальна середня освіта дає змогу сконцентровувати навчання у вишах на суто професійних програмах. У нашої системи вищої освіти є задавнена хвороба - витрачати багато навчального часу для нібито загальноосвітніх дисциплін (валеологія, безпека життєдіяльності і т.д), серйозно урізаючи таким чином навчальний час, необхідний для засвоєння суто професійних знань.
…Нещодавно провів кілька днів в одному з чудових дитячих таборів відпочинку, розміщеному в сосновому бору на березі знаменитої своїми чистими та синіми водами степової річки Синюхи. Мав змогу уважніше придивитися до теперішніх дітей. "Які ж вони красиві!" - думав, зворушений, спостерігаючи за учасниками табірного Вечора вальсу. А через кілька днів, прочитавши у "Дзеркалі тижня. Україна" інформацію про наших школярів, які стали переможцями на міжнародних олімпіадах, подумав: "Як багато в нас талановитих дітей!". І загострилося відчуття відповідальності за їхнє майбутнє - загострилося розуміння того, що не лише педагогічна громадськість, а й усе суспільство має уподібнитися хорошій родині, для якої освіта і виховання своїх дітей - найпріоритетніше завдання.