Дискусії про розвиток вищої освіти точаться у двох напрямах: як мають працювати університети в умовах війни і як ми відбудовуватимемо вищу освіту після неї. Зрозуміло, що в центрі уваги — якість освіти. Це надзвичайно важлива тема з багатьма все ще відкритими питаннями, адже університети готують найважливіший капітал країни — людський.
Тимчасом ми нічого не говоримо про іншу роль університетів — їхній внесок у розвиток економіки всієї країни та регіонів, де вони розташовані. Можливо, саме час згадати про таку місію після війни, коли питання відновлення регіонів стоятимуть особливо актуально.
Містоутворююча місія дуже почесна, та водночас і дуже відповідальна. Вона є важливою частиною стратегії сучасних закордонних університетів. Тут ідеться далеко не тільки про податки, сплачені закладами освіти, а й про комплекс показників, які визначають вплив кожного університету на соціально-економічний розвиток регіонів. І це перетворює кожен заклад вищої освіти на важливий інститут регіонального розвитку.Зрозуміло, що іноземні університети фінансуються за іншими механізмами, більш прогресивними та краще адаптованими до запиту ринку й економіки. Більшість їх мають свої інвестиційні фонди і навіть власні моделі фінансування (деякі навіть отримали назву за іменем університету). Українські університети ще тільки опановують інструменти фінансової автономії та всі можливості, які вона перед ними відкриває. Думаю, що закордонний досвід містоутворюючої ролі університетів розставив би акценти і в дискусіях про те, як мають фінансуватися наші університети.
До прикладу, щорічний економічний ефект університету Бірмінгема (Велика Британія) еквівалентний обсягу фінансування будівництва 7 нових найсучасніших лікарень чи 140 шкіл. У світовому рейтингу університетів THE World University Rankings університет посідає лише 105 місце у світі, а такий потужний вплив на економіку регіону!
Є й інші приклади. Варто згадати стару добру Англію та її добре відомий університет Оксфорда. Річний економічний внесок Оксфордського університету в економіку Великої Британії дорівнює 15,7 млрд фунтів стерлінгів, половина цієї суми формується за рахунок науково-дослідної діяльності та трансферту технологій. Також можна згадати й інший дослідницький університет Великої Британії — університет Глазго. Він 86-й у світовому рейтингу університетів THE World University Rankings, але його щорічний економічний ефект становить 4,4 млрд фунтів стерлінгів, причому 42% цієї суми — внесок наукових досліджень .Закордонна практика успішної реалізації університетами містоутворюючої місії передбачає обов'язкову умову — формування прозорої й систематичної публічної звітності. Університети щороку складають звіт «Вплив університету на економіку» (Economic Impact of the University), що містить вичерпну інформацію і найважливішу аналітику щодо впливу університету на соціально-економічний розвиток регіону.Наприклад, який приріст економіки регіону дає кожен долар, витрачений тим чи іншим університетом упродовж року. Який приріст економіки регіону дає кожен долар , витрачений студентами університету, зокрема закордонними. Скільки робочих місць в економіці регіону з'являється через створення одного робочого місця в університеті. Який розмір сплачених податків та зборів, структура платежів університету в рамках галузевих контрагентів регіону. Деталізація економічного імпакту провідних університетів світу вражає. Наприклад, дохід університетів від навчання іноземних студентів. Як зазначено в університетських звітах, «прямий та опосередкований економічний вплив видатків іноземних студентів становить 1860 фунтів стерлінгів у розрахунку на одного жителя громади Кембриджа, або 1770 фунтів стерлінгів у розрахунку на одного жителя громади Оксфорда».
«Одне робоче місце в університеті створює 2,6 робочого місця в економіці регіону; один долар США видатків університету генерує 10 доларів США в економіці регіону; фінансові витрати співробітників університету за рік дозволили створити 1258 робочих місць у різних компаніях регіону…» — це уривок зі звіту американського університету Толедо про його вплив на економіку. Цікаво, що у світовому рейтингу університетів THE World University Rankings цей університет порівнянний із нашими університетами (місце в рейтингу з 601-го по 800-те).
А ось уривок зі звіту університету Глазго: «1 фунт стерлінгів його видатків генерує 5,8 фунта стерлінгів в економіці країни, 1 фунт стерлінгів видатків іноземних студентів генерує 1,58 фунта стерлінгів, а 1 фунт стерлінгів видатків на наукову діяльність університету генерує вже 7,2 фунта стерлінгів в економіці країни». І, звісно, не можна не згадати університет Оксфорда, 1 фунт стерлінгів видатків якого генерує 6,1 фунта стерлінгів в економіці Великої Британії. Тобто ефект від видатків отого 1 фунта стерлінгів університету є кумулятивним, нагромадженим із кожним подальшим етапом використання цього 1 фунта стерлінгів в економіці.
Приклади звітів університетів США та Великої Британії дивіться тут і тут. Рівень прозорості фінансово-економічної діяльності — неймовірний!Чи потрібен такий досвід в Україні? Думаю, запитання риторичне Чи хотіли б ми знати про ефективність університетів, які працюють поруч ? Так. Особливо на тлі дискусій про долю регіональних ЗВО, що мало цікавлять місцевих абітурієнтів, бо ті їдуть до великих міст. І дискусій про формули їхнього фінансування.Місцеві громади мають право отримати відповідь на запитання, який внесок кожного університету в регіональний розвиток, у задоволення попиту ринку праці на кваліфікованих випускників, у задоволення запиту регіонального бізнесу та органів влади на якісні наукові дослідження, в розвиток університетського людського капіталу, тобто співробітників-мешканців регіону. І на основі цього формувати мережу навчальних закладів. Відповідь на це запитання також є доброю профілактикою найгостріших проблем вищої освіти: інфляції дипломів та кваліфікаційного розриву (тобто розриву між очікуваннями ринку від випускника університету і тим, чого його навчили у ЗВО).Ми не маємо досвіду вимірювання корисності містоутворювання українських університетів, це абсолютно нове для нас питання. Можна припустити, що серед українських закладів вищої освіти є претенденти на статус «містоутворюючих». Але це буде, швидше, припущенням доти, доки в Україні не набуде поширення практика розробки університетами звітів «Вплив університету на економіку».МОН України могло б створити відповідні стимули для університетів впроваджувати таку практику, а найбільш успішних — навіть винагороджувати фінансово.
Очевидно, що післявоєнний концепт університету має бути переглянутий. Звісно, в ньому мають залишитися такі важливі речі, як розвиток університетської науки, співпраця з промисловістю, як результат — генерація університетами нових знань, високий рівень цифровізації навчального процесу, міжнародна академічна співпраця, тісний і результативний зв’язок університету з ринком праці. Але підприємницька місія університету залишається нерозкритою. Доки ми не звернемо на неї увагу, розвиток нашої вищої освіти і стратегію на майбутнє оцінити буде дуже важко.
Більше статей Олександра Костюка читайте за посиланням.