Упродовж багатьох років Україна за темпами розвитку залишається аутсайдером серед постсоціалістичних країн. Причини цього різні, та одна з них — неналежний рівень капітальних інвестицій в економіку країни. Сподівання на зовнішні інвестиції не справдилися. Після періоду досить великих іноземних інвестицій у 2005–2007 роках стався спад, і тепер, в умовах війни та загальної фази нестабільності у світі, сподіватися на зростання таких інвестицій не доводиться.
Упродовж 2015–2019 років місцеве самоврядування в Україні стало найбільшим публічним інвестором на територіях. У багатьох громадах результати свідчать самі за себе: відремонтовано школи, клуби, освітлено вулиці, проведено водогони. Про нові асфальти на шляхах звітують усі причетні й непричетні до цього. Чинні мери, освоївши бюджет децентралізації, в більшості обласних центрів зробили дубль, вигравши чергові місцеві вибори. Бюджети громад зросли удвічі-втричі, в тому числі і бюджети їх розвитку. Було за що робити ремонти. Але…невдоволених використанням цих коштів не меншає.
На жаль, публічних коштів ніколи не буде стільки, щоб закрити всі потреби різних соціальних груп у громадах і водночас вирішити всі проблеми місцевої інфраструктури. Потрібна системна комунікація з жителями громади, з урахуванням усіх прошарків населення — від активістів до маргіналізованих груп, від підприємців до літніх жінок, які багато років самотні.
Ключовою тезою, що може послужити для започаткування діалогу між цими групами, пропонується така: «Інвестиція — відкладене споживання сьогодні задля зростання та збільшеного споживання в майбутньому» (на основі книжки Майкла Спенса «Нова конвергенція»: Темпора, 2017). Ця теза правильна не тільки для приватних інвестицій, вона справедлива і для інвестицій публічних, якщо їх робити правильно.
Особи, відповідальні за прийняття рішень щодо інвестицій у громадах, мають зрозуміти, як інвестиція не у підприємства може привести до зростання в майбутньому. Тим більше коли йдеться про інвестицію у школу чи басейн.
Ось тут і варто згадати, навіщо існує місцеве самоврядування як публічна інституція і хто є суб’єктом місцевого самоврядування. Це — територіальна громада, сукупність жителів міст і сіл, які входять до складу громади і розміщені на визначеній території. Відтак, діяльність органів місцевого самоврядування та публічні інвестиції мають здійснюватися в інтересах усіх жителів громади.
На основі цього й формуються кілька засадничих вимог до публічних інвестицій у громаді. Інвестиції мають бути спрямовані на вирішення проблем жителів, які артикульовані самими жителями; покращувати якість життя громади; створювати умови для економічного зростання та зростання доходів домогосподарств; мати мінімальні негативні впливи на довкілля; не створювати обмежень чи переваг окремим групам населення за рахунок інших груп, що не стосується вирівнювання можливостей для розвитку та інтеграції у громаду вразливих груп.
Якщо спиратися на такий підхід, можна припустити, що реалізації публічних інвестицій мають передувати: велика робота з вивчення потреб жителів громад загалом і в розрізі окремих поселень, котрі входять у громаду; створення просторового і стратегічного планів розвитку, а також роз’яснення щодо можливостей використання публічних інвестицій, які зв’язані порядками їх використання.
Ключові напрями публічних інвестицій у громаді — освіта й інфраструктура, а також здоров’я людей. Ми зупинимося передусім на освіті, оскільки саме освіта сьогодні належить до ключових повноважень територіальних громад.
Чому освіта важлива?
Зазвичай у нас вкладення в освіту не зараховують до тих, які формують додану вартість, збільшують доходи домогосподарств, хоча насправді ця галузь дуже важлива для формування суспільних благ, як і для збільшення доходів домогосподарств та прибутків приватного бізнесу.
Пряма кореляція між рівнем освіти і рівнем бідності існує в кожній країні світу. Відповідні дослідження в Україні проводив Інститут демографії та соціальних досліджень. Їх результати підтвердили тезу, що краща освіта дозволяє домогосподарствам бути стійкішими до криз і розташовуватися подалі від межі бідності. Згідно з цими дослідженнями, рівень бідності в домогосподарствах, де всі дорослі мають вищу освіту, всемеро нижчий, ніж у тих, у яких жоден дорослий не має вищої освіти.
Працівник із кращою кваліфікацією може виконувати складнішу й вище оплачувану роботу, до того ж освіта дає змогу швидше перекваліфіковуватися відповідно до потреб ринку. Тобто, доки держава абсолютно не планує ринку праці, десятки тисяч юристів і економістів, не знайшовши роботи за фахом, у прямому сенсі «включають мізки» і знаходять себе в інших сферах.
В умовах карантинних заходів чимало осіб, зайнятих на роботах, які потребують високого рівня освіти, просто перейшли на віддалений доступ через Інтернет, натомість сотні тисяч людей, зайнятих у сфері послуг, — ресторанному, готельному секторах, торгівлі — роботу втратили. Безумовно, працівника пошти або офіціанта в ресторані навряд чи найближчим часом замінять машини, та й епідемію рано чи пізно буде подолано, проте заперечувати переваги тих, хто працює інтелектом, у цій ситуації не виходить.
Але здобути добру вищу освіту без хорошої середньої — неможливо. Тут слід зазначити, що освічені люди — це, по суті, субсидія для підприємця, який може розвивати свій бізнес, спираючись на підготовлених працівників, і не витрачати на освіту свої ресурси. Коли ми говоримо про інвестиції в освіту, то маємо на увазі не тільки школи, а й інші види формальної і неформальної освіти, які можуть розвиватися в громаді.
Отже, інвестиції в освіту — це інвестиції у вищий рівень життя людини, швидший і ощадливіший до довкілля економічний розвиток.
Шкільна освіта
За шкільну освіту відповідають територіальні громади, вона ж формує основну видаткову частину місцевих бюджетів. У школі не тільки дають перші знання, а й прищеплюють уміння вчитися далі, і саме школа впливає на майбутнє дитини.
Дані Українського центру оцінювання якості освіти за підсумками ЗНО-2019 дозволяють зробити певні висновки:
1. Різні типи закладів освіти дають різний рівень знань своїм учням.
Як бачимо, заклади ПТО сьогодні мають найгірші показники результатів ЗНО , але це — проблема не тільки ПТО, а й шкіл, із яких приходять у ПТО учні. Крім того, значною проблемою для професійної освіти є різке зменшення кількості випускників закладів профосвіти: з 370 тис. осіб у 1990-му до 124 тис. осіб у 2019 році.
2. Рівень знань випускників шкіл залежить від типу населеного пункту, в якому розміщена школа.
Насправді тут важить не так місце розташування закладу освіти, як його наповнюваність учнями, а отже — і складом учительського колективу. Дуже тривожить стрімке падіння рівня освіти в сегменті точних наук, що надалі обмежуватиме економічне відновлення країни.
3. У середньому, якість освіти між регіонами України теж істотно різниться (всю інформацію про ЗНО можна отримати на сайті Українського центру оцінювання якості освіти)
До проблемних регіонів, де найбільше осіб не подолали ЗНО, належать прикарпатські — Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, а також Рівненська та Миколаївська області.
Що робити в цій ситуації?
Зважаючи на важливість рівня освіти в житті людини, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади на територіях мають зрозуміти, що для майбутнього важлива не кількість шкіл, а якість освіти. Тому кожен регіон і кожна громада мають проаналізувати результати ЗНО впродовж останніх трьох років, аби виявити тенденцію у зміні якості середньої освіти, визначити причини, які не дозволяють досягати належного рівня, щоб скоригувати свої публічні інвестиції в цій сфері для їх максимальної ефективності.
Інвестування в освіту означає не тільки будівництво або ремонт закладів освіти. У 2020 році на будівництво нових чи капітальний ремонт шкіл урядом було передбачено 3,5 млрд грн з дофінансуванням із місцевих бюджетів різних категорій територіальних громад. Проте ці інвестиції, по суті, спрямовані виключно у тверду інфраструктуру, а не в посилення здатності вчителів викладати нові дисципліни, застосовувати нові методики викладання, реагувати на коронавірусні обмеження або поліпшувати якість освіти.
Вкладення державних і місцевих бюджетних коштів у освіту мають позначатися передусім на якості освіти, а не тільки на екстер’єрі та інтер’єрі шкіл.
Слід зазначити, що якісну освіту можуть давати школи в невеликих містечках. Це навіть спонукає окремі сім’ї переїздити в такі містечка, аби діти отримали якісну освіту. Що, своєю чергою, сприяє розвитку самої громади.
Цікавий приклад ліцею «Гармонія» з міста Боярка: 80% тих, хто здавав ЗНО з української мови, отримали вище 160 балів, а понад 42% — 180–200 балів. Це результат на рівні найкращих гімназій і ліцеїв Печерського району міста Києва.
Висновки та міркування
1. Як стверджують економічні аналітики, для стабільного зростання у 8–10% щорічно інвестиції в країні мають становити 25–30% від ВВП, при цьому складова публічних інвестицій має становити 5–7% ВВП.
2. Ключові сфери публічного інвестування — освіта й інфраструктура.
3. В Україні рівень інвестицій загалом і публічних, зокрема, удвічі нижчий від необхідного для прискореного зростання, тож вимоги до ефективності таких інвестицій мають бути дуже високі.
4. Місцеве самоврядування в сучасній Україні є більшим публічним інвестором, ніж держава, тому його роль і вплив на зростання через публічні інвестиції — досить значний, проте ефективність публічних інвестицій місцевого самоврядування поки що не оцінювалася.
5. Практика публічного інвестування в освіту переважно досі концентрується на будівництві та ремонті закладів освіти, а не на наповненні їх новим змістом освіти.
6. Рівень шкільної, а особливо професійної освіти — дуже різний, залежно від регіонів і типів поселень, що неприйнятно.
7. В умовах тривалої ковідної кризи змінюється структура регіональних і місцевих економік, скорочуються транспортні потоки між країнами та регіонами, люди більше часу проводять у межах своїх громад. Це слід використати для перетворення шкіл на центри розвитку громад, де не тільки отримують формальну освіту діти, а й обмінюються знаннями дорослі, де шкільне обладнання дорослі можуть використовувати для потреб домогосподарств, де формується нова місцева ідентичність.
8. Здається, в найближчій і середньостроковій перспективі має відбутися переорієнтування публічного інвестування з фінансування переважно твердої інфраструктури на інвестування в людину — освіту, здоров’я, адаптацію до вимог середовища, яке швидко змінюється.
Постковідний світ уже точно не буде таким, яким був раніше. Схоже, освічені, активні й креативні люди простіше пройдуть останні випробовування, і це, можливо, змінить підходи до публічного інвестування.
Більше статей Анатолія Ткачука читайте за посиланням.