Ідея створення президентського університету викликала великий резонанс у суспільстві. Але дискусії точилися переважно навколо вартості цього проєкту, його локації (не десь на околиці Києва, а у фешенебельному місці — на ВДНГ, біля Голосіївського лісу). Про те, як саме навчатиме університет своїх студентів, і чого навчатиме, говорили мало, бо концепції цього навчального закладу тривалий час ніхто не бачив. Певна інформація з’явилася під час презентації на форумі «Україна 30: освіта і наука», і відповіддю на неї були зауваження, що озвучені ідеї президентського вишу дуже нагадують Сколково й університет Назарбаєва.
Минулого тижня на сайті Кабінету міністрів України нарешті опублікували повний текст Концепції реалізації проєкту «Президентський університет». До речі, вже не вперше на урядовому порталі документи з'являються із запізненням. Так було, наприклад, із положенням про відкриття філій іноземних закладів вищої освіти (ЗВО) на території України. Можливо, урядовці таким чином намагаються уникнути критики професійного середовища, але освітянська спільнота пильно стежить за розвитком президентського проєкту.
Концепція дала відповіді на частину питань з приводу місії президентського університету. Проте чи зможе цей заклад «стати моделлю проведення глибинних реформ у системі вищої освіти і науки», як було обіцяно? Розгляньмо докладніше концепцію президентського університету.
Слід віддати належне, вона пропонує реалізацію деяких прогресивних принципів. Президентський університет планує фокусуватися на підготовці молодих науковців через інтеграцію науки в освітній процес. Студентів планують залучати до проведення наукових досліджень, як це роблять в університетах світового класу. Концепція передбачає досить низьке для України співвідношення студентів до викладачів: 7,5 на одного професора, але ці показники все одно залишаться вищими, ніж у провідних університетах світу. Наприклад, у Гарварді на кожного викладача припадає по 6 студентів, а в Массачусетському технологічному— по три. Президентський університет пропонуватиме міждисциплінарні програми на стику різних дисциплін, необхідні для розробки відповідей на проблеми сучасного світу, і це незаперечний плюс.
Цікавим видається визначення організації національних обмінів студентами як важливого завдання президентського університету. Але такі програми в Україні вже працюють. Наприклад, програма національних обмінів «Плацкарт» пропонує студентам навчання в іншому ЗВО упродовж тижня, проте кількість учасників програми залишається невеликою. Збільшення можливостей для українських студентів здобути досвід навчання в іншому ЗВО сприятиме міжрегіональній співпраці через ознайомлення студентів із досвідом своїх однолітків із різних регіонів та університетів, формуванню соціального капіталу молоді, розвитку навиків адаптації до нового середовища та порозуміння з людьми з різним досвідом. Відповідні навички стануть у пригоді як під час працевлаштування молоді, так і в розвитку взаєморозуміння між студентами з різних регіонів України.
Новацією для української вищої освіти стане залучення інвестицій у розбудову студентського містечка. Зокрема, концепція президентського університету передбачає побудову апарт-готелів замість традиційних у пострадянському просторі гуртожитків. Це може створити комфортніші умови для проживання студентів і викладачів. Проте не варто забувати про небезпеку зависокої вартості оренди в разі реалізації такого підходу. У країнах західної Європи та Північної Америки, які десятиліттями залучають бізнес до розбудови та управління гуртожитками, точаться гострі дискусії про доступність житла для студентів. Наприклад, у США чимало студентів воліють орендувати дешевше житло поза кампусом, а не мешкати в гуртожитку.
Варто звернути увагу й на інші вади концепції президентського ЗВО. Найбільшою я ких є ідея працевлаштування на постійній основі лише адміністративного персоналу університету. Тим часом із викладачами й науковцями планують підписувати строкові контракти, можливо навіть не на повну зайнятість Такий підхід є нічим іншим як цементуванням адміністративного феодалізму в українській вищій освіті. Дослідники на строкових контрактах не будуть захищені від адміністративного тиску. Їхня академічна свобода буде обмежена, адже вони муситимуть підлаштовуватися під адміністрацію для продовження своїх трудових угод. За таких умов президентський університет має всі шанси перетворитися, радше, на ще один корпоративний ЗВО, ніж на інноваційний науковий центр.
За певних умов залучення науковців на проєктній основі може бути перевагою, але коли йтиметься не про всіх, а про частину працівників. Наприклад, для підвищення наукового потенціалу китайських університетів у них на тимчасовій основі залучають закордонних дослідників. Їм пропонують можливість кілька місяців на рік викладати і проводити дослідження в Китаї, що сприяє процесові обміну досвідом, формуванню міжнародних партнерств, а також залученню китайських науковців до міжнародних дослідницьких проєктів. Аналогічний підхід в українському контексті мав би шанс на позитивний результат. Концепція президентського університету передбачає залучення 20% іноземних дослідників, тож логічніше запропонувати їм строкові контракти, адже Україна не зможе платити конкурентну заробітну плату для їх працевлаштування на постійній основі. А в українських науковців має бути вибір: долучитися до роботи над проєктом чи укласти безстроковий контракт. Такий підхід є стандартом в університетах світового класу.
Урядова концепція також закладає основи для конфліктів. Зокрема документ акцентує увагу на активній співпраці університету з Національною та галузевими академіями наук, розглядаючи їх як місце для подальшого працевлаштування молодих науковців. При цьому в концепції немає жодного слова про роль президентського університету в розвитку науки в університетах, хоча з 2014 року реформа вищої освіти спрямована на подолання радянської спадщини — традиції відокремлювати науку від університетів. Класична модель університету світового класу передбачає три місії ЗВО — викладання, дослідження і служіння громаді. Таким чином, молодих науковців потрібно готувати до працевлаштування не лише в академіях, а й в українських ЗВО.
Не уникнути й конфліктів між пріоритетами бізнесу та інтересами науковців і студентів. Співпраця між різними гравцями — ключова в концепції президентського університету, проте автори документа не пояснили, як досягатиметься баланс між інтересами бізнесу та академічною свободою студентів і викладачів. Документ передбачає, що у ЗВО проводитимуть і фундаментальні, і прикладні наукові дослідження, хоча для потреб бізнесу останні вочевидь важливіші. Таким чином, науковці, яких, нагадаю, планують брати на роботу на строкові контракти, можуть опинитися в невигідному становищі, коли їхніми інтересами поступатимуться через потреби бізнесу. В українському суспільстві дедалі частіше лунає критика вітчизняних науковців за їхню начебто відірваність від потреб реального сектора економіки, проте варто пам'ятати, що чимало інновацій стали можливими саме завдяки фундаментальним дослідженням. Наприклад, технології для проведення таких звичних сьогодні лазерних операцій із корекції зору стали можливими завдяки саме фундаментальним дослідженням Жерара Муру (Рочестерський університет, США) та Донни Стрікленд (університет Ватерлоо, Канада).
Закладені в концепцію ідеї інтернаціоналізації університету, на жаль, не відповідають сучасним успішним практикам. У документі урядовці визначили пріоритетами академічну мобільність та укладення міжнародних угод. Можливість поїздок за кордон, очевидно, не є актуальною через пандемію коронавірусу. Впродовж останнього року більшість університетів змінили свої пріоритети, сфокусувавшись на комплексній інтернаціоналізації. Ця концепція, розроблена професором Мічиганського державного університету Джоном Ґудзіком у 2011 році, передбачає інтернаціоналізацію через освітні програми, позанавчальні заходи, університетські політики, які стимулюють міжнародну співпрацю між викладачами та студентами. Кілька українських університетів також уже практикують ці підходи. Звісно, місце для мобільності залишається, але вона набуває дедалі більш віртуального характеру. Фокус концепції президентського ЗВО на міжнародні угоди втратив свою актуальність, щонайменше, декаду тому. Міжнародна співпраця не залежить від кількості підписаних меморандумів, і всі університети світового класу фокусуються на стратегічних партнерствах на інституційному рівні, паралельно забезпечуючи академічну свободу викладачам і студентам на співпрацю з цікавими для них особисто іноземними колегами.
Концепція залишає без відповідей чимало питань щодо президентського університету. Документ не містить жодної інформації стосовно обґрунтування запланованих кількісних показників. Наприклад, чому планується реалізовувати теоретичне і практичне навчання саме у співвідношенні 30% часу до 70? Чому необхідно залучити саме 20% іноземних дослідників? За результатами яких досліджень було визначено напрями освітньої діяльності університету? Чому автори концепції, плануючи будувати екологічний кампус, не вважають за потрібне включити екологію до переліку пріоритетних напрямів освітньої та наукової діяльності університету? Які саме бізнес-організації готові долучитися до розбудови президентського університету?
Робоча група Міністерства освіти і науки мала б доопрацювати всі ці питання і запропонувати нову концепцію університету, якщо вони справді мають на меті створити новий науковий та інноваційний центр.
Проте шанси президентського університету стати взірцем для реформування системи вищої освіти України досить примарні. Запланований ЗВО існуватиме в контексті, дуже відмінному від параметрів інших українських університетів. Передавати досвід президентського ЗВО іншим університетам не буде сенсу, якщо вони працюватимуть в умовах різного фінансування та законодавства.
Більше статей Єлизавети Щепетильникової читайте за посиланням.