Для подолання цінової і валютного кризи, які одночасно спіткали Україну, Національному банку, уряду і парламенту необхідно чіткіше розмежувати компетенцію та інструменти цих державних інститутів у рамках 3.
Про це пише в своїй статті для ZN.UA під назвою "Монетарна політика: проблема цільових орієнтирів" доктор економічних наук Сергій Кораблін.
Він пояснює, що перехід до так званого 3 (ІТ) (комплекс заходів, в першу чергу спрямований на управління інфляцією - ред.) Україна почала ще в 2010 році, коли прийняла поправки в закон і зробила пріоритетним в монетарній політиці України не валютно-фінансову складову цінову (інфляційну), тобто не стабільність курсу, а рівень цін в економіці. До речі, це було однією з вимог МВФ для видачі кредиту.
Таким чином, автор підкреслює, що рамках поточних компетенцій Нацбанку немає ні слова про відповідальність за курс нацвалюти.
У той же час, автор зазначає, що розв'язувати кризу у валютній системі, так само як і утримувати майже 30%-ну інфляцію, країні, безумовно, доведеться. І доведеться це робити не тільки адміністративним обмеженнями з боку НБУ або рівнем процентної ставки, але й також за допомогою кредитів МВФ.
При цьому автор задається питанням: який з орієнтирів монетарної політики - утримання цінової (питання інфляції) або валютно-фінансової стабільності (питання, в тому числі, курсу), має бути в пріоритеті у української влади?
У своїй статті автор наводить безліч прикладів економічних кроків інших держав. Наприклад, за його словами, заради фінансового благополуччя індустріальні країни з легкістю закривають очі на цільову інфляцію.
У цілому, за його словами, уряду, парламенту і національному банку належить "розподілити тягар" компетенцій і введених обмежень, тому що валютні обмеження не можуть бути врегульовані одним Центробанком.
Кораблін також пояснює, що з моменту економічної кризи 2008 року, стала нетрадиційна монетарна політика (unconventional monetary policy), яка у своэму підході більш гнучка і не встановлює чітких меж компетенції для державних фінінститутів та ІТ в цілому.
Влада України не може забезпечити контроль над своїми фінансами
У цілому, проблема української фінсистеми, за словами Корабліна, полягає у впертій нездатносты держави забезпечити контроль над своїми фінансами та їх прозорістю. На думку автора, приклад нескінченно супердефіцитного "Нафтогазу" - найкращий цьому приклад.
"Для відомості фінансового балансу "Нафтогазу" Мінфін в минулому році випустив в обіг ОВДП на 96,6 млрд грн - майже в 1,5 рази більше, ніж для покриття дефіциту всього держбюджету. Зазначені папери був змушений викупити Нацбанк, щоб не зірвати постачання імпортного газу при позамежних геополітичних ставках", - зазначає економіст.
Також, за його словами, необхідно вирішити питання мільярдних потоків, щорічно кочують в офшори і назад.
"Втрати бюджету за цієї міграції не піддаються точній оцінці. Але навіть часткова їх компенсація за рахунок введення "надзвичайного" податку була б доречною підмогою для державних фінансів та курсу гривні", - додає експерт.
Повну статтю читайте у свіжому номері журналу "Дзеркало Тижня. Україна" в п'ятницю увечері.