Проблема стабільності оподаткування, доведена до абсурду, а її вперто не помічає тільки сама держава, не так проста, як здається на перший погляд, і має кілька взаємопов'язаних граней.
Згідно п. 4.1.9 Податкового кодексу, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом податкового року. Відзначимо, що даний пункт 4 ст. НК встановлює обмеження для внесення змін у норми, регулюючі елементи податку. Інші норми можуть прийматися протягом усього бюджетного року практично без будь-яких суттєвих обмежень, що також породжує правову невизначеність податкових відносин. Ретроактивний закон сам по собі не може регулювати поведінку особи, а тому не відповідає основним ознакою правової норми. Ст. 58 Конституції містить абсолютно певну норму, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний суд у рішенні від 9.02.1999 р. по справі №1-7/99 роз'яснив конституційну норму, вказавши, що дія правової норми починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Однак у податкових правовідносинах ми часто стикаємося з ситуаціями, які виходять за чіткі рамки, здавалося б, однозначної правової норми, пише в статті для "Дзеркала тижня. Україна" "Ретроналоготворчество. "Помилки" держави, за які відповідальність несе платник податків" доктор юридичних наук, професор Київського національного університету ім. Шевченко Данило Гетманцев.
На його думку, ретроактивність має місце, коли правова норма змінює правові наслідки фактів (подій), що відбулися в минулому, перед тим, як норма була офіційно опублікована, будучи застосованою до минулим податковим подій. Переважна більшість зарубіжних правових систем негативно ставляться до подібних правових норм, незважаючи на те, що в багатьох країнах ретроактивність прямо не заборонена законом (напр., у США, Великобританії). Складніше справа йде з ретроспективностью, під якою розуміється негайне введення в дію правової норми без встановлення т. н. перехідного періоду, тобто застосування старих норм до подій (фактів, операцій), які відбуваються (тривають) в момент опублікування норми, але почався до моменту її опублікування. Як правило, ретроспективность податкових норм допускається у різних правових системах світу, проте з різними застереженнями. Однією з основних проблем ретроспективности є проблема податкового періоду. Так спірним в українському податковому праві є питання про ретроактивности правової норми, яка вступила в силу протягом податкового періоду і застосовною з його початку. Норма, юридично вступає в силу з моменту її опублікування або пізніше і тому не має зворотної сили, фактично застосовується "заднім числом". Адже облік економічних результатів податкового періоду і звітність повинні здійснюватися за новим законодавством, яке таким чином пошириться і на відносини, що діють до моменту прийняття норми. Іншими словами, ми не приймаємо сьогодні податкових законів, що зобов'язували сплатити податок вчора, хоча ми і можемо прийняти сьогодні податковий закон, який визначає податок на основі події, що має місце в минулому.
"В законі необхідно прописати чіткі правові механізми компенсації збитків платника податку, заподіяних порушенням закону з боку держави, а також його права протягом одного податкового періоду застосовувати стару податкову норму в разі, якщо нова норма має, на його думку, ретроактивный ефект", - вважає професор Гетманцев. З іншого боку, очевидно, що існують випадки, в яких прийняття ретроактивной норми є доцільним з метою виправлення технічних помилок закону, а також приведення закону у відповідність з рішеннями Конституційного суду. Вже сьогодні у випадку ретроактивности (ретроспективности) податкових норм, незважаючи на відсутність прямих норм законодавства України, платник податків має право, як на позов у суд, так і на подальше звернення до ЄСПЛ. При цьому йому слід довести неправомірність і безпідставність позбавлення його права власності (в широкому розумінні цієї категорії), а також сам факт зворотної дії правової норми. І нехай сьогодні задоволення такого позову українським судом (крім випадків очевидних формальних невідповідностей підзаконного акта закону) виглядає фантастично. "Але ми не залишаємо надію на те, що ще при нашому житті аналіз відповідності українських податкових норм ну хоча б критеріям рівності, доцільності і определенностипоявится в рішеннях і наших адмінсудів", - резюмує автор статті.