Україна входить до десятки світових експортерів аграрної продукції і тому багато хто сумнівається, що наш агросектор потрібно зводити до крафтового виробництва у сільському господарстві, чого від українців чекає фермерська Європа. Однак насправді ці думки хибні, зазначив в інтерв’ю ZN.UA один із авторів земельної реформи, перший фермер України (з 1987 р.) Іван Томич, з яким поспілкувалася редакторка відділу внутрішньої політики Інна Ведернікова.
«Якщо взяти аграрну продукцію, яка виробляється в Україні і агрохолдингами, і фермерами, і порівняти з тією ж Польщею, то поляки з гектара виробляють продукції у 3,5 раза більше, ніж Україна. При цьому я не порівнюватиму земельних ресурсів, природних та всіх інших факторів, які у нас 10 із 10 балів. Але тільки ці показники говорять про те, що це міф і цинічна брехня», – зазначив Томич.
Тобто, силами фермерів Польща виробляє більше, ніж Україна силами великих підприємств. При чому за словами експерта, фермери й агрохолдинги можуть доповнювати один одного. Для цього на такому принципі потрібно побудувати державну агрополітику.
«Якщо взяти структуру українського експорту, то 80% — це зерно та олійні культури. Якщо брати виробництво цих культур, то агрохолдингам належить десь 70–80% обсягу», – додав Томич.
Водночас якщо говорити про трудомісткі культури, то 90% картоплі в Україні вирощують фермери та особисті селянські господарства. Та сама ж ситуація з овочами. Також фермери й особисті селянські господарства є виробниками понад 95% фруктів та близько 70% молока. Тому, зазначив експерт, якщо взяти весь продуктовий кошик, то уряд має спрямувати політику на трудомісткі продукти та насамперед орієнтувати виробництво фермерських господарств на внутрішній ринок.
«Огірок сьогодні коштує 70 гривень! Але огірок і вся інша продукція можуть бути набагато дешевшими, якщо збільшити товарне виробництво. Допомогти дрібним зробити інфраструктуру, кооперацію, упаковку, розфасовку, транспортування, і вони дадуть українцям набагато дешевшу продукцію трудомістких продуктів за усім спектром. Тут поле неоране, і не треба змагатись у тому, скільки ми виростимо соняшнику і скільки продамо», – розповів Томич.
За словами експерта, він ще на початку земельної реформи говорив, що Україна не повинна вести війну на знищення. Натомість краще шукати компроміс. Але, підкреслив Томич, влада усунулася від пошуку балансу інтересів на всіх рівнях, і, зрозуміло, хижак поводився як хижак.
Журналістка запитала експерта, на які все-таки зовнішні ринки спрямувати хижака, щоб він міг спокійно полювати, не пожираючи своїх і не дратуючи Європи.
«Україна мала традиційні ринки по олійних культурах і зерновій групі на Близькому сході, в арабських країнах і Китаї. Це була стабільна відпрацьована дорога реалізації продукції. І тут ніяких конфліктів не виникало. Але все змінила війна. Тому що ці країни не належать до тих, хто є нашими союзниками. А коли критично змінилася ситуація з інфраструктурою, порти почали блокувати, тоді наша продукція об`єктивно мала кудись рухатися. Цією щілиною для великих компаній стала Європа. Саме це і перелякало й економічно притиснуло європейських фермерів», – відповів повів Томич.
Проте, за його словами, є ще багато світових ринків для реалізації продукції агрохолдингів, і держава повинна цим займатися. Що ж стосується європейського ринку, то це насамперед стандарти та частка продукції, якої не вистачає на європейських ринках.
«Тут якраз є потреба в деяких трудомістких культурах, які з часом можуть бути на європейському ринку. Але це має відбуватися поступово, щоб не обвалити ринку партнерів. Так, це завжди компроміс і диверсифікація ризиків для обох сторін», – додав експерт.
Водночас Томич розповів, що фермерські господарства, які мають до 500 га землі, або навіть до 100 га, не виходять на зовнішній ринок з жодними продуктами. Адже такі господарства не мають інфраструктури зберігання, транспортування, пакування, менеджменту, а значить, можливості працювати на світових ринках.
«Понад те, ви знаєте, що дрібні виробники, порівнянні з агрохолдингами, отримують реалізаційні ціни, на 40–50% нижчі. Схему, яку держава створила власними руками, можна довго розшифрувати, але суть одна: сьогодні фермер до 100 гектарів продає пшеницю 3 класу приблизно за 5,5 тисячі гривень. Водночас велика компанія, я не говорю навіть агрохолдинг, продає за 9 тисяч гривень і більше. І це економічне вбивство», – підсумував Томич.
Експерт вважає, що децентралізація та земельна реформа в Україні поступово пішли в різних напрямках. Це сталося тому, що коли в Україні 2015 року відкрили вікно можливостей для децентралізації, ні її автори, ні влада не розуміли, що для успіху реформи обов’язковими є антимонопольні та правові механізми.
А зараз, коли українська влада говорить, що фермерство в нашій державі – це важлива секція економіки, то вона цинічно бреше. Зокрема, влада маніпулює статистикою, в той час, як агрохолдингам належить 60–70% землі.