Аграрне виробництво має свої об'єктивні економічні закони, які необхідно враховувати, вирішуючи питання раціонального використання землі. Це потребує дотримання певних принципів і норм. Про це у своїй статті для DT.UA пише Андрій Гриценко, член-кореспондент НАН України, професор, доктор економічних наук. На його думку, у першу чергу, потрібно дотримуватися умов збереження родючості ґрунтів, що забезпечується системою сівозмін та іншими заходами і регулюється на законодавчому рівні.
По-друге, земля повинна передаватися у різних формах реалізації прав власності тільки тим суб'єктам, які мають безпосередній стосунок до сільськогосподарського виробництва, вважає автор. По-третє, юридичні особи можуть набувати права на землю сільськогосподарського призначення тільки у тому разі, якщо їх засновниками є суб'єкти, які безпосередньо зайняті сільськогосподарським виробництвом.
"Розмір земельних ділянок, на які набуваються певні права власності, визначається, виходячи із завдань забезпечення раціонального й ефективного використання земель (відповідь на це питання дає аграрна наука, враховуючи особливості країни), - зазначає професор. - Не повинно існувати власників, які отримують земельну ренту, не беручи ніякої участі у сільськогосподарському виробництві, тобто абсолютна і монопольна рента має привласнюватися державою".
Крім того, за словами економіста, купівля-продаж земельних ділянок може здійснюватися разом із зобов'язаннями та обмеженнями щодо використання земель, а іноземні громадяни можуть набувати права на земельні ділянки разом з усіма зобов'язаннями лише у тому разі, якщо на ці ділянки відсутній попит з боку громадян України. Також повинен існувати державний інститут, який здійснює контроль за дотриманням законодавства на ринку прав власності та забезпеченням раціонального використання сільськогосподарських земель.
"Враховуючи складність і особливості ціноутворення на ринку сільськогосподарських продуктів, повинна існувати фінансово-кредитна установа, яка займається фінансовими умовами здійснення аграрної діяльності, - вказує А.Гриценко. - Кінцевим власником землі є держава як представник суспільства як цілого. Вона має право у разі нагальної суспільної потреби вилучити земельні ділянки із приватної власності, компенсуючи власникам її ринкову вартість".
Член-кореспондент НАН України підкреслює, що ринок землі (це таке ж ірраціональне поняття, як і обіг землі, бо реально в обігу перебуває не земля, а права щодо неї) може нормально запрацювати лише після попереднього забезпечення викладених вище умов. Недотримання навіть тільки першого принципу призведе уже через покоління до повного виснаження земель. Недотримання другого пункту відкриє можливість нераціонального і спекулятивного використання земель і т.ін.
За роки незалежності в Україні розікрали половину державних земель сільськогосподарського призначення. Про це повідомив міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов.
Детальніше про проблеми ринку землі читайте в статті Андрія Гриценка "Спільно-розділена земля" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".