Обіцянки замість реформ на тлі стрімкого падіння гривні вже не сприймаються суспільством, і його реакція може бути досить жорсткою, оскільки стан економіки та банківської системи найгірший порівняно не тільки зі Східною Європою, а і з країнами колишнього СРСР. Пояснити це чимось іншим, ніж хибною політикою всіх трьох гілок влади упроовж багатьох років, неможливо.
Про це в статті для DT.UA пишуть екс-глава Держслужби з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Михайло Бродський, та кандидат фізико-математичних наук, екс-член Ради Національного банку України Олександр Дубров.
Навіть елементарний макроекономічний аналіз основних показників економічного розвитку України порівняно з тими ж країнами Східної Європи та СНД показує, що основною вітчизняною відмінністю є непомірна дорожнеча та дефіцит грошей. Порівняння динаміки ВВП України, Росії, Казахстану та Азербайджану дає невтішний висновок: маючи в 1991-му ВВП вищий, ніж Білорусь та Азербайджан, ми сьогодні вже вдвічі відстаємо від них і втричі - від Росії та Казахстану. Більш того, у них, як і в усьому світі, економіка до останнього часу зростала, а українська падає третій рік поспіль, йдеться в статті.
"Оскільки 70% грошової маси України становлять депозити, саме ставки за ними і визначають вартість кредитних ресурсів, що, як правило, мінімум на 5 відсоткових пунктів вищі від депозитних. Депозитні ж ставки в Україні в національній валюті в два, а в іноземній - в чотири рази вищі за аналоги в Росії або Азербайджані. Відмінність з розвиненими країнами досягає десятків разів.
Абсолютно очевидно, що така різниця в макроекономічних показниках не може не впливати на стан економіки. Останнім часом у нашій країні прийнято в усьому звинувачувати корупцію. Але ж корупція в Росії, Азербайджані чи Казахстані не менша за українську, а в Білорусі її практично нема, тому очевидно, що в цьому разі вона має другорядне значення", - зазначають автори.
Вони звертають увагу на те, що в елементарному підручнику з економіки можна знайти аксіому, що при відсотковій ставці (вартості кредитних ресурсів) вище за 20% річних економіка не тільки не може розвиватися, а й нормально функціонувати, її спад неминучий. При нинішніх гривневих депозитних ставках кредити бізнесу в Україні сьогодні видаються під 30%, споживчі кредити - до 80, а так звані мікрокредити - до 200% річних. Але позичальники, як підприємства, так і домогосподарства, не можуть обслуговувати такі дорогі кредити, вони банкрутують, що, в свою чергу, призводить до падіння ліквідності та втрати платоспроможності банків.
Як приклад успішної боротьби з девальвацією автори наводять приклад США, які в часи Великої депресії 30-х років минулого століття зіткнулися з такими ж відсотками за депозитами та кредитами і з таким же валом банківських банкрутств, інфляцією і падінням ВВП.
Тоді для виходу з кризи вперше було застосовано жорсткі кроки з регулювання депозитних і кредитних ставок. У 1933 р. у США був прийнятий так званий новий курс Рузвельта, тобто ряд законів, які разом склали правила регулювання банківської діяльності і отримали назву Regulation Q. Ці правила визначали тарифи банківських послуг, у тому числі і максимальні депозитні ставки в розмірі 3%, а кредитні - в розмірі 6%. Крім того, для стимулювання зростання економіка насичувалася грошима, в тому числі й емісійними, які спрямовувалися урядом на будівництво доріг, тобто в ті сфери, де продукувалися додана вартість і зайнятість, що стало локомотивом зростання ВВП. Уже через рік країна вийшла з кризи, а через десять років Сполучені Штати мали найпотужнішу економіку в світі. Регулювання діяло аж до 1996 р.
На сьогодні в розвинених країнах сформувалася така фінансово-кредитна система, за якої депозитні ставки становлять не більш як 2% (іноді вони нижчі за темпи зростання цін), що дає змогу уряду таргетувати інфляцію. Крім того, це стимулює населення вкладати гроші в економіку, а не тримати на банківських рахунках. В Україні ж депозитні ставки найвищі в світі і є основним джерелом немонетарної інфляції.По суті, кредитно-фінансова система нашої країни працює так, що доходи перерозподіляються з реального сектора економіки на користь власників депозитів, які нічого не виробляють і не створюють ВВП, але отримують непомірно великі доходи на вкладені кошти. В результаті при середній депозитній ставці 20% та обсязі депозитів на кінець 2013 р. у розмірі 560 млрд грн на оплату відсотків витрачається понад 112 млрд грн на рік, або 8% від ВВП, який становить приблизно 1600 млрд грн. Ці 112 млрд вилучено з реального сектора економіки, а значить, з реінвестицій, модернізації та розширення виробництва. Це ті 8%, на які собівартість української продукції вища, а отже, конкурентна спроможність на зовнішніх ринках нижча, зазначається в статті.
"Це - абсурдні цифри, а враховуючи, що в 2014 р. середні депозитні ставки виросли, за даними НБУ, до 21%, максимальні - до 27%, ВВП скоротився майже на 10%, а НБУ підняв облікову ставку до 19,6%, ситуація виглядає ще більш загрозливою для існування економіки країни", - пишуть автори.
На їхню думку, при депозитній ставці вище 20% і кредитах - під 30% банківська система є по суті гігантською пірамідою, яка може знищити не тільки банки, а й країну в цілому. Ця піраміда відрізняється від відомих нам з 90-х років тільки тим, що ставки дещо нижчі, а масштаби - на порядки більші
Для виходу з кризи і реалізації реформ в економіці автори рекомендують:
1. Прийняти поправки до законів (закон), що дозволить обмежити на законодавчому рівні депозитні та кредитні ставки. Обмеження депозитних ставок у гривні на рівні 8–10% річних і кредитів на рівні не більш як 12–14% при показниках інфляції до 13% на сьогодні є найоптимальнішим шляхом виходу із кризи як банківської системи, так і економіки загалом, причому в майбутньому ці показники мають ще знизитися.
2. Національному банку встановити прийнятну облікову ставку іперейти до таргетування інфляції, неінфляційної емісії та кредитування комерційних банків.
3. Існуючі кредити (як валютні, так і гривневі) слід реструктурувати з урахуванням нових процентних ставок, що дасть можливість позичальникам не збанкрутіти, а й далі обслуговувати кредити, і в такий спосіб зберегти банківську систему від повного розвалу.
4. Знайти кошти, виділити з бюджету або позичити на зовнішніх фінансових ринках для фінансування інфраструктурних проектів, що послужить каталізатором зростання економіки. За умови належної розробки та реалізації західні партнери на такі проекти гроші виділять.
Детальніше читайте у статті Михайла Бродського та Олександра Дуброва Ключове питання економічних реформ у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".