“Я пишу Тобі з міста, де немає ні вікон ні дверей. Мертвого міста, якого вже не існує. В якому життя не коштує нічого. Тут дощ заповнює до країв воронки від снарядів і вони розтікаються навколо, заповнюючи місто багнюкою і водою. Ми зникаємо в цих вирвах. В цьому місті… Поступово розчиняючись”. Документалісти із кінооб'єднання Вавилон'13 оприлюднили новий мініфільм із циклу “Війна-Ненажера” і це одна з цитат головного героя.
Кіноновела є візуалізацією есе старшого бойового медика Гліба Бітюкова під назвою «Моїй донє. Записки тата з війни».
Оповідь у формі листа батька-фронтовика до маленької дочки супроводжують відеорядом нових українських реалій. Ми бачимо як в одному просторі співіснують дитячі каруселі – символ колишньої безтурботності та воронки від снарядів чи наскрізь пробиті російськими ракетами будівлі. Часто без вікон та дверей.
“Десь всередині мене є непомітні двері. За ними завжди щось було. А зараз там порожнеча. Так, як в зруйнованих будинках. Є двері – і більше нічого. Ти відкриваєш ці двері, а всередині – руїни, вкриті щільним шаром пилу… і все вперемішку: речі, меблі, дитячі іграшки… і вже нічого не має сенсу”, - йдеться в монолозі героя.
За сприяння у виробництві фільму команда висловила вдячність 24-тій окремій механізованій бригаді імені короля Данила, зведеній тактичній групі «АДАМ», Командуванню Сухопутних військ та особисто Сергію Карнауху.
«Війна робить людей несвободними, — каже Гліб, — Але в цій несвободі ми виборюємо власну свободу».