У столиці стартує ГогольFest-2016. Його нова локація - Арт-завод Платформа на вулиці Біломорській (Лівий берег столиці). Нинішнього року особливий акцент у програмі - на цирк. Що за цим? Тонкий саркастичний натяк на те, що "цирком" (часто трагічним) стає вся наша повсякденна реальність? Чи тут суто творчий мотив?
Головний ідеолог ГогольFest Влад Троїцький торкнувся в розмові з DT.UA і цієї, і інших тем. Серед "інших", наприклад, його критичне ставлення до нинішньої театральної реформи, попередні підсумки якої режисер називає "злочином", а діяльність Мінкульту - реформуванням цвинтаря. Не менш важлива ідея пана Троїцького, озвучена в цьому ж таки інтерв'ю, - про необхідність обряду екзорцизму, щоб очистити світ (і нас у цьому світі) від дрібних бісів, які населяють телевізор і політикум.
Але насамперед, звичайно, про найближчу програму ГогольFest.
"Буде безумно гарно"
- Нинішнього року ГогольFest переїхав на "Платформу", оскільки арт-завод вирішив стати таким собі місцем сили для сучасного мистецтва: театру, музики, хореографії, перформансу, - розповідає пан Троїцький. - На арт-заводі, наприклад, проходить резиденція "Європейської школи режисури". В Україну приїхали 10 молодих європейських режисерів, які працюють із нашими акторами. У танцювальній резиденції в нас - іспанський хореограф. Уже 17 вересня - моя прем'єра "...але вітер...": це кінематична вистава. Такого Україна ще не бачила. Дійові особи - вентилятори! 50 вентиляторів різної конструкції - від промислових до побутових. Відеодекорації - у стилі анімації Міядзакі. Це буде пронизлива вистава - історія самотності, зустрічей, любові. Актори (люди) у ній, звісно, теж передбачаються: їх троє. Серед них - барабанщик Андрій Надольський. Одне слово, вітер, тонкий-тонкий поліетилен, медитативний шелест... Буде безумно гарно...
- Владе, крім "вентиляторів", в афіші ГогольFest заявлені й інші ваші проекти, так чи інакше пов'язані з оперою.
- Так, 18 вересня на ГогольFest - прем'єра моєї цирк-опери "Вавилон". Із цією ж командою, Романом Григорівим та Іллею Разумейком, ми робили "Йова", цикл "Нової опери". А тепер з'єднуємо непоєднуване - оперу і цирк. Такого теж, фактично, у світі немає. Циркові артисти, ляльки, опера. Буде веселий апокаліпсис! Несподівано і яскраво.
А давайте розкажу про всі свої прем'єри? 22-го вересня - нове велике шоу "Баби Babylon" Dakh Daughters. Це вже цирк-кабаре, абсолютно нова програма. 12 циркових артистів, повітряні акробати, еквілібристи, жонглери. Вистава у форматі нового цирку, коли артисти не просто демонструють свої вміння, а грають якусь "історію". Про те, хто ти, і як знайти себе. Мені здається, буде досить несподівано. І теж дуже цікаво.
- Чому так багато цирку в програмі?
- Просто цікаво. Мені, до речі, здається, що всі ці проекти точно будуть запрошені на гастролі в різні країни. А в наших Dakh Daughters - передпоказ великого шоу, яке робитимемо в Парижі цього року 16 грудня.
Отже, театральна фестивальна програма вийшла насиченою. І литовська нова опера, і "Дикі люди" (програма незалежних театрів). І концерти академічної музики в цікавій локації - у справжньому бункері. Уявіть, перед таким концертом - абсолютна темрява й тиша, щоб кожен міг зосередитися. У нас же, фактично, ніколи немає можливості побути в "чистому" просторі, наодинці з самими собою...
- Хай вас не здивує наступне запитання, але його інколи ставлять студенти й пенсіонери: вхід на ГогольFest - платний?
- Ну як? Все, звісно, платне. Вхід - 80 грн. Справді, ось цей інфантилізм про те, що щось має бути "безплатне"... А хто за це тоді повинен платити?
- Спонсор.
- (Сміється). Багато часу, доки міг собі це дозволити, я витрачав гроші на фестиваль... Ні, зараз це неможливо.
- Бізнесмен Євген Уткін нинішнього року вам допомагає?
- Женя? Ні... У нього свій проект "Майстер-клас", із яким йому важко... Слухайте, ну це ж неправильно! Чому хтось має "допомагати"? Ви ж їжу купуєте? І не кажете, що вас хтось "повинен" годувати". А культура - така сама їжа. Якщо людині треба почуватися людиною, то вона й купує книжки, кіно, музику...
- Безумовно, ви маєте рацію. Але в української інтелігенції часто зарплати близько 3 тис. грн. І, на жаль, далеко не всі зможуть відчути себе модними людьми в просторі ГогольFest на арт-заводі.
- Якщо є потреби, то треба шукати можливості. А можливість підробити в Києві стовідсотково є.
- Повернімося до програми. Якщо стисло, особисті рекомендації Троїцького: заради кого на вашому фестивалі інтелігенції треба напружитися, але подивитися обов'язково?
- Безперечно, це литовська театральна програма - режисер Оскарас Коршуновас і видатний драматичний актор Юозас Будрайтіс (його вистава "Остання стрічка Креппа"). Ще - литовська опера. Резиденція молодих режисерів (вистави йтимуть 17-18 вересня, це невеликі ескізи хвилин по 20).
"Депресняк - це загальносвітовий тренд"
- З ким із актуальних театральних діячів так і не вдалося домовитися, щоб вони приїхали до Києва?
- Немає проблем привезти будь-кого. Питання тільки в грошах. Безплатно ніхто не поїде. З литовцями, до речі, допомогло Посольство Литовської республіки в Україні.
- За візуальну програму фесту нинішнього року відповідає куратор і галерист Євген Березницький. Чому в цій іпостасі він з'явився лише місяць тому?
- Я просто запропонував Євгену стати куратором візуальної програми тоді, коли сам визначився, якою вона має бути. Не можна ж займатися візуальною програмою, не розуміючи, якою буде локація, бюджет.
Однак, крім Березницького, у нас ще два візуальних проекти. Це "Скульптурний цех": скульптури оупен-ейр. На відкритті буде вогняна скульптура. Потім заплановано майстер-клас стімпанка. І абсолютно хуліганський проект - арт-ярмарка "2036. Продажне мистецтво". Кураторами стали хлопці з арт-групи "Хамерман знищує віруси".
- Арт-тусовка у зв'язку з "Продажним мистецтвом" іронізує: мовляв, непродажних сучасних художників не знайшлося! А взагалі, шукали?
- А хіба ви знаєте непродажних? Купівля- це ж не обов'язково гроші, це інтерес насамперед. Не буває художників, які б "не хотіли", щоб їхні твори цінували.
- ГогольFest постійно змінює локації. А якою, на ваш погляд, має бути ідеальна територія для фестивалю?
- (Замислюється). На кіностудії Довженка насправді непогане місце було. Та я навіть не знаю, коли чесно, - "де". Мені вже настільки звично переїжджати... Звичайно, хотілося б стабільності. Сподіваюся, арт-завод буде нашим постійним місцем сили.
- Цього літа ви робили фестиваль в Івано-Франківську. Чи буде досвід мандрівного ГогольFest перенесено на інші українські міста?
- Це залежить від інших міст. Не можна приїжджати туди, де тебе не чекають і куди не запрошують.
- Але ви самі зацікавлені в такому форматі?
- Так. Ведемо переговори з Одесою, Черкасами. Але поки що там тільки формуються
команди.
Розумієте, якщо приїжджають варяги - відбувається відторгнення. Мовляв, приїхали столичні штучки "вчити нас жити"! Так скрізь, завжди відбувається, не тільки в Україні. Люди ревниво ставляться до своїх місць сили. Якщо хтось приїжджає без запрошення і сам починає щось вирішувати - його не розуміють. Крім того, для організації фестивалю потрібна, крім людського ресурсу, мобілізація коштів, адміністративного ресурсу.
У нас, в Україні, всі зазвичай роз'єднані. Чому на ГогольFest "завелася" тема Вавилона? Спочатку він був утопією, мрією. Хочемо, мовляв, побудувати щось до небес, дерзновенно. (Україна "нова", Європа "нова"). А потім починається розбрід. Ніби говоримо однією мовою, але перестаємо одне одного розуміти. Це ключова проблема!
Чи можна уникнути таких наперед визначеності, фаталізму, і як це зробити? Тема фестивалю ГогольFest нинішнього року, з одного боку, - це зародження мрії і об'єднання навколо неї, подолання фаталізму. Друга тема - зняття "порчі".
- Це як?
- Розумієте, ми зараз перебуваємо ніби в режимі катастрофічної свідомості. Медіа нав'язують катастрофічний погляд на життя. 95% новин - про те, що "все погано" і що завтра буде ще гірше. Депресняк - взагалі, загальносвітовий тренд.
І ось ГогольFest бере на себе "прокляття жертви". Коли живеш в очікуванні, що завтра буде гірше, і раз у раз дізнаєшся зі ЗМІ підтвердження цього, потрапляєш у спіраль апокаліпсису. Але в ній жити неможливо!
Коли людина довго перебуває в напруженні, в неї з'являється страх. І нею дуже легко маніпулювати. Звідси з'являються всі ці трампи, ле пени, путіни... Вони працюють на страху.
Щоб вийти з порочної спіралі, перестати боятися й почати повноцінно жити, потрібен обряд екзорцизму. Або, за психологією, треба іронічно пережити травму.
Ми на ГогольFest весело програємо апокаліпсис, аби побачити, що життя - є, небо - є. Нормальні люди - є, і їх багато.
Живи, радій, твори, а не будь понурим лайном!
"Протест - річ неконструктивна"
- Чудово, що ви сьогодні такі оптимістичні. А ось, до речі, "про що" б ви саме сьогодні поставили, скажімо, нову версію своєї знаменитої "Собачої будки"? Адже не тільки через медіа в Україні відбувається те, що відбувається?
- По-перше, цю виставу ми граємо. По-друге, розумієте, якщо більшість тільки протестуватиме... Протест, звичайно, - річ хороша, але неконструктивна. Ми, природно, могли б побудувати нову історію на тому, що знову, там, тарифи, знову - катастрофічне усвідомлення, що нікому не довіряємо... Але постає запитання: а хто ж будуватиме щось нове?
Ось коли ця більшість перестане бути мовчазною, але підніме голос не "проти", а "за" (і не голос, а дію), тоді щось почне змінюватися на краще.
Слава Богу, нині в Україні справді з'явилося багато людей, готових творити. Пожвавлення - у театрі. Багато цікавої музики. Архітектори з'явилися. І навіть цікаве нове громадське харчування. Фешн, айтішники...
Українці перестають бути інфантильними істотами, які кажуть, що тільки президент або парламент їм щось винні. Самі при цьому перебуваючи в диванному бурчанні, що, мовляв, "усі - мудаки".
Та сам перестань бути мудаком - і все налагодиться.
- Українське суспільство, судячи з соцмереж, розділилося в основному на зрадофілів і порохоботів. Ви, виходить, певною мірою порохобот? Держава вам, до речі, коштами допомагає, той-таки Мінкульт?
- Невелику суму дає... Цього року, слід віддати їм належне, місто виділило на фестиваль досить значну суму - 900 тис. грн.
- А загалом скільки потягне нинішній ГогольFest?
- Реальна вартість фестивалю - мільйонів 10-12. Намагаємося побудувати сталу модель, щоб фестиваль був окупним. Чудово, що місто допомагає, - це сильна підмога. Але й ми залучаємо нових людей у Київ, формуємо позитивний імідж столиці. Тому й інвестиції у ГогольFest збільшують капіталізацію самого Києва.
- Перефразую своє жартівливе запитання про "зраду і ботів". Якщо вже заговорили про політику (що й не дивно, знаючи про вашу завжди яскраво виражену громадянську позицію), скажіть: ви, взагалі, за українською політикою стежите останнім часом? Що в ній подобається? А що, може, найбільш гидке в тому, що відбувається?
- У мене жодних ілюзій з приводу наших політиків немає. Думаю, що сам собою державний устрій у нашій країні, на жаль, так прогнив і так важко піддається трансформації... Причому не тільки на рівні "верхи не хочуть".
Дивіться, з тим-таки культурним менеджментом у нас ситуація катастрофічна. У нас немає жодної інституції, яка б готувала сучасних керівників культури, а вони потім могли б комунікувати зі світом: знали мови, сучасні підходи.
З іншого боку, коли жива людина приходить у стару структуру, її представники об'єднуються і...
Хоча всередині, між собою, вони - тераріум однодумців, проти живої крові повстають усі.
- "Нове вино у старі міхи" - так?
- Мабуть. У старі, засохлі. Це як тарантіновський фільм "Від заходу до світанку". Ти туди приходиш, а вони ночами... Причому ці люди старої формації набагато досвідченіші в різних бюрократичних речах. Ти приходиш - і вони об'єднуються, і зразу починаються різні суди, збори колективів. Одне слово, різна хрінотінь, яку відчував у цьому трешевому Театрі опери для дітей.
- Навіщо ви, даруйте, взагалі туди пішли?
- Ну як? Ви, взагалі, розумієте, скільки грошей коштує культура в нашій країні? Це понад 2 млрд грн - бюджет Міністерства культури. На що це витрачається? На утримання прекрасних хорів, ансамблів, національних театрів...
Я запитую: для молодої людини до 35 років - що робить країна по культурі? Наскільки це конкурентне у світі?
Якщо ти розумієш, що не конкурентне і що молоде покоління цього не вибирає - отже, щось не так. Практично жодного проекту в культурі, які були б "заточені" на завтрашній день, у нас немає. Більш-менш дзвінкі культурні проекти "дає" в Україні тільки приватна ініціатива. Чи то Львівський Форум видавців, Одеський кінофестиваль, джазові фестивалі, чи ГогольFest...
Ви знаєте хоча б один живий проект, ініційований державою? Ні! Виходить, система неправильна. Виходить, не вироблено критеріїв. І хтось же повинен ситуацію змінювати.
- А може, проблема ще й у самому Мінкульті? Те, що не піддається реформуванню, хоч як намагаються, - треба просто закривати.
- Мінкульт сьогодні реформує цвинтар...
"Не люблю авторитарних, пірамідальних систем"
- Як нині справи у вашого ДАХу? Ви, взагалі, граєте в Києві? І де можна побачити ваші вистави?
- Нині у ДАХ я запустив молодих людей-режисерів. Серед них є навіть ляльководи. Думаю, десь із жовтня й до Нового року сформуємо новий репертуар. Під кінець року з'являться 6 вистав. Гратимуть на Либідській. У мене самого, на жаль, немає часу займатися постановками.
- Як і раніше, плануєте працювати за кордоном?
- Так, звичайно. Багато роботи. В Україні я зробив відразу три прем'єри, про які вже сказав. Просто не можу собі дозволити працювати в ДАХу як режисер. Це, знову ж, питання коштів. Щоб утримувати команду, необхідні ресурси. А так - я навіть не втручаюся у творчий процес. Я не художній керівник. Я тільки "по любові". Не люблю авторитарних, пірамідальних систем.
Навіть на ГогольFest я до кінця не знаю всієї театральної програми. Віддав її на відкуп Андрію Палатному. Зверніть увагу: через кілька років саме цей режисер буде головним обличчям театрального простору України. Наразі він веде нашу "Школу європейської режисури". Через рік ця резиденція буде в Німеччині, Франції, Грузії, Естонії, Литві, Польщі. Це проект формування обличчя європейської нової режисури. Ринок же треба формувати як всередині країни, так і зовні.
…Так, я часто кажу слово "продаж". Але якщо ти щось робиш, а це нікому не потрібне (не продається), - отже, ти щось робиш не так.
- Владе, ми в розмові, здається, оминули досить актуальну тему - гучно заявлену театральну реформу в Україні. Як оцінюєте її попередні результати?
- По-моєму, те, що сталося з Національним театром імені Лесі Українки, - це просто злочин. Не може бути такого, щоб у конкурсі брав участь лише один кандидат! І щоб про сам цей конкурс ніхто навколо не знав...
Друге зауваження - повторюся, в нас немає структури, яка б готувала театральних менеджерів. Ось тому таке й відбувається.
Частково, звісно ж, нове в театральному мистецтві все-таки з'являється й пробивається. У цьому плані показова історія злету театру "Золоті ворота" і молодого режисера Стаса Жиркова. Цей приклад та деякі інші все-таки вселяють надію.