У довідковій літературі його називають «придворним живописцем польського короля Яна ІІІ Собєського». Знаменитий художник Мартін Альтомонте прославився своїми батальними роботами «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами», які замовив сам король.
Цей художник - німець за походженням. Його німецьке прізвище - Гогенберг - з часом було змінене на Альтомонте. Дитинство і юність майбутнього живописця минули в Італії. Він навчався в Неаполі, а художню освіту здобував у художній академії Святого Луки. Вчителями художника вважаються Карло Маратті та Джованні Гаолі.
Так склалося життя, що з кінця XVII століття Мартіно Альтомонте працював «на короля» польського Яна ІІІ Собєського. У Львові та Жовкві.
Щоб пильніше придивитися до двох його відомих батальних картин, перш за все потрібно згадати деякі історичні перипетії…
Отже, 1683-й. Цей рік увійшов в історію під знаком розв’язання багатовікового протистояння Європи та Османської імперії і припинення турецької загрози для континенту.
11 вересня об’єднані сили коаліції «Священна Ліга», якими керував польський король Ян III Собєський (1674-1696), здобули перемогу над військами Османської імперії поблизу австрійської столиці, визволивши Відень із двомісячної турецької облоги.
І, хоча попереду була ще одна важлива битва - під угорськими Парканами, перелому в протистоянні досягнуто, власне, під Віднем (де турецька армія втратила 15 тисяч убитими і 5 тисяч полоненими). При цьому втрати коаліції становили 4,5 тисячі осіб.
Причиною поразки історики називають прорахунок турецького головнокомандувача, великого візира Кара Мустафи-паші. Замість того, аби, скориставшись двадцятикратною перевагою над захисниками Відня, з ходу взяти місто, він розпочав затяжну облогу. Це дало змогу коаліції, до якої входили війська Польщі, Австрії та німецьких держав, підійти на допомогу. 84-тисячному війську християн зі 152 гарматами протистояло майже 90 тисяч «воїнів ісламу». Але турецьким військам довелося битись на два фронти: навіть тоді, коли підійшли головні сили коаліції, вони зосереджувалися на облозі Відня. В результаті зазнали втрат.
Наступна, дводенна битва 7 і 9 жовтня 1683 року під Парканами (Остригомом), виявилася фатальною для мусульман. Командувач утік до Белграда, де, за наказом султана, його страчено.
Значення цих перемог важко переоцінити. Битва під Віднем стала переломною. Турецькі війська зазнали нищівної поразки.
Недавно віднайдений реєстр військ, із якими король Ян III прибув до Відня, переконує, що основний їх контингент було набрано на українських землях. Це не дивно: адже Ян III мав столицю у Варшаві, а майже всі маєтки - в околицях Львова.
Аби увіковічнити перемоги під Віднем та мадярським містечком Порколь (нині Паркани, Словаччина) Ян III Собєський замовив два монументальних батальних полотна.
Ян III приїхав у Вільнюс на запрошення литовського гетьмана Міхала Сапєги. Там перебував маляр Мартіно Альтомонте, учень італійських майстрів Джованні Батіста Гаулі та Карло Маратті, що прибув із Риму. Поки король добирався до Литви, Сапєга помер, а молодий маляр залишився у Вільнюсі.
Вже у 1685 р. він працював над темою Віденської битви.
У Музеї образотворчих мистецтв у Будапешті зберігається малюнок, на якому зображені найважливіші елементи майбутньої композиції. 1685-м датована картина з її варіантом, близьким до остаточного (Герцогенбург, Школа хористів).
Вочевидь шляхи Яна III і молодого італійського митця у Вільнюсі перетнулися, і він показав королю картину.
Незаперечним фактом є й те, що у квітні 1688 р. у Жовкві - місце підльвівських маєтків короля, - зшивали й ґрунтували полотно, на якому мали малювати баталії.
Історія не зберегла докладних обставин виникнення задуму художника та його реалізації. Однак, як вважає львівський дослідник, доктор історичних наук Володимир Александрович, Альтомонте підписав свій найвигідніший, щонайменше - найпам’ятніший, контракт.
Полотна для Яна III Собєського стали візитівками італійського майстра. Працюючи із початку XVIII ст. понад 40 років в Австрії, він практично не вдавався до батального жанру. Робота над «Битвою під Віднем», як встановив В. Александрович, розпочалася пізньої весни 1688 р. 30 квітня каса жовківського замку виплатила «кравцеві від зшивання полотна на дві війни, віденську і стриґонську, яку малярики ґрунтували, чотири злотих, 15 ґрошів».
Під 7 червня записано видаток за чотири кварти олії «на ґрунтування полотен до баталій воєнних віденських і стриґоньських».
Того ж року замковий столяр Матіяш отримав 10 злотих «у столовій залі (найбільше приміщення Жовківського замку. - В.Х.) за великий підрамник, де мали малювати віденську війну».
Окрім цього, віднайдено запис про виплату в 1694 р. трачам «за дерева соснового до віденської картини вісім шнурів по шістнадцять ліктів, за лікоть по два ґроші… видано 816 злотих» та 820 злотих за «відрізання липового дерева на раму до віденського образу». Тоді ж теслярам оплачено «виготовлення підрамника до картини віденської війни».
Альтомонте, розвиваючи власні ескізи, виконав монументальне полотно в дусі барокового мистецтва з виразними класичними акцентами. Насамперед у портреті короля-переможця. Картина укладена як фризова композиція із заповненим динамічними постатями переднім планом на тлі панорами обложеного Відня з турецьким табором, над яким у небі янгол зі стрічкою в руках, на якій - напис: «Аби не питали невірні: «Де був їх Бог?».
Ще через два роки, а саме 24 березня 1696 року, до Жовкви з Варшави привезено «довге пуделко» з другою роботою Альтомонте - «Битва під Парканами». Вона більша розмірами й істотно відмінна за композицією. Майже все велетенське полотно займає пейзаж Парканів та їх околиць із високо піднятим горизонтом і лише у лівому куті вміщено групу вершників на чолі з Яном III та його сином Якубом, які прямують у бік поля битви. Загальними рисами позначено велику гармату ліворуч та нечисленні постаті на передньому плані.
У Жовківському замку раніше була серія з декількох батальних картин. Як встановив В.Александрович, картини малювалися не для короля, а вже після його смерті, за контрактом, приблизно у 1697-1698 рр. Вказівка на контракт особливо важлива.
Поширена думка, що італійський (так він названий у відповідному документі) майстер був придворним малярем Яна III. Але досі не віднайдено жодного документа, який би міг це підтвердити.
У Жовкві картини пробули до 1777 р. Після відходу родини Собєських (1740) місто і замок перейшли до внука сестри короля з родини Радивілів (польською - Радзівілли).
У 1777 р. останній його власник, князь Кароль Станіслав Радивіл, надав ці полотна для копіювання останньому польському королеві Станіславу Августу Понятовському.
Що з ними було далі?
Як розповів В.Александрович, зберігся лист жовківського управителя до князя Кароля Станіслава Радивіла, в якому він звертається з проханням, аби жовківській маляр Андрій Зашківський (родина походила з підльвівського села Зашків), який на той час перебував у Несвіжі в Білорусі, головному маєткові Радивилів, намалювати «ландшафти» (пейзажі), щоб прикрити «діри», залишені від картин у залах.
Є відомості, що у 1740-х роках картини, у тому числі «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами», були скопійовані для Несвіжа чи інших маєтків Радивілів. Проте що сталося з цими копіями - також невідомо.
В.Александрович припускає, що їх знищили або вивезли російські війська у 1764 р., коли, переслідуючи князя Кароля Станіслава, зруйнували Несвізький замок, як і замок в Олиці поблизу Луцька на Волині. Тоді, очевидно, загинула й частина збірки Жовківського замку, вивезена до Несвіжа в 1746 р.
Що ж стосується оригіналів батальних картин Альтомонте, то їх доля справді тісно пов’язана з костелом у Жовкві. Це невеличке місто на Львівщині могло б стати одним із найцікавіших туристичних центрів у Європі. Воно - стародавня межа земель Галичини і Волині, Звенигородського і Белзького князівств. Колись Жовкву було вибрано як вигідне в оборонному плані місце. І не випадково жовківський замок з 1678 року став королівською резиденцією Яна ІІІ Собєського. З часом у місті діяло п’ять церков, чотири костели, синагога. Велика слава супроводжувала народних майстрів цього міста. Були відомі іконописці та різьбярі Жовківського мистецького осередку.
Але, безперечно, особливої уваги в цьому містечку заслуговували батальні полотна Альтомонте…
Як відомо, до середини ХХ століття його картини «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» розміщувалися в костелі. Потім, аби врятувати ці роботи від більшовицької навали, Борис Возницький знайшов їм місце у Львівській галереї мистецтв.
Згідно із задумом Возницького, «Битва під Віднем» у 2012 році мала повернутися до Олеського замку. Заради цього у замку підняли стелю - аби експонувати роботу. А «Битва під Парканами» мала зайняти своє місце у Золочівському замку.
Однак самому Борисові Григоровичу побачити картини на призначених для них місцях не судилося… 23 квітня він загинув в автокатастрофі дорогою до Золочівського замку. За словами Віри Отчич із головного управління з питань внутрішньої політики національностей та релігій Львівської ОДА, є офіційний лист львівського латинського архієпископа, в якому йдеться про повернення картин до костелу Святого Лаврентія - як власності римо-католицької парафії у Жовкві.
На його переконання, картини в Польщі реставрували на умовах повернення їх до костелу в Жовкві, і це був тільки перший етап. А далі очікувалася реставрація ще двох батальних полотен.
Українські музейники - іншої думки.
Головний хранитель фондів Львівської галереї мистецтв Ігор Хомин, який готував юридичний супровід проекту реставрації, зазначає, що, згідно з угодою, картини мали повернутися до Львівської національної галереї мистецтв, і жодних домовленостей про зміну їхнього місцеперебування не було.
Заступник генерального директора Львівської національної галереї мистецтв із наукової роботи Володимир Пшик переконаний, що заради збереження картини мають залишатися в музеї. Там вони доступні для всіх. Що ж стосується історії, то Олеський замок теж пов’язаний із постаттю короля Яна Собєського, військовим перемогам якого присвячено картини, - адже в Олеську він народився, Золочів теж належав до західноукраїнських маєтків Собєських.
«Я розумію польську сторону, яка наголошує на своїх історичних правах на ці картини, - каже Володимир Александрович. - Цього від них ніхто не забирає, але історично склалося так, що власником унікальних баталій є Україна, і вона відповідає за їхню долю. Це пам’ятки абсолютно виняткового значення, не кажучи про те, що їх малював німецький маляр, який народився й навчався в Італії, а потім понад 40 років жив і працював в Австрії. У нас залишилися ці картини, і наша відповідальність - їх зберегти. У цьому головному завданні - незалежно від «прав», костел для картин - далеко не найкраще місце. Досить нагадати, що їх реставрували у 1820-х, 1860-х та 1900-х роках, тобто майже кожних сорок років. Відновлена силами фахівців галереї перед 1975 р. «Битва під Віднем» після 40-річного перебування в експозиції Олеського замку не потребувала реставраційного втручання. У музеї картини під наглядом фахівців і - що теж важливо - загальнодоступні, чого в діючому костелі, відповідно до його призначення та особливостей функціонування, на відповідному рівні, природно, бути не може».
Тут слід нагадати, що йдеться про полотна кінця XVII ст. площею понад 60 кв. м., які належать до виняткових об’єктів історичної та культурної спадщини: аналогічних їм у Центрально-Східній Європі немає. Відтак вони є пам’ятками з окремим, спеціальним статусом. Такі картини, природно, потребують особливих умов. Фахівцям відомо: будь-яка переміна, пов’язана з ризиками, негативно позначається на стані полотна і може стати причиною його ушкодження.
Втім, очевидно, що загадкова історія з картинами Альтомонте ще не завершена. Що буде далі? Покаже час.