В американському штаті Нью-Джерсі у знаменитому музеї Зіммерлі відчинила двері для відвідувачів резонансна виставка "Другий одеський авангард. Місто та міф". Заокеанські арт-цінителі відкривають для себе надзвичайно цікаве художнє явище, яке почало формуватися ще в середині ХХ ст.
Музей Зіммерлі з його десятками тисяч унікальних експонатів (від творів доколумбової епохи і до мистецтва наших днів) створений повністю на благодійній основі як дари його випускників. Або взяти всесвітньо відомі театри й музеї Нью-Йорка. Їх створювали насамперед за рахунок коштів та зусиль меценатів.
У відкритті української виставки брали участь чимало одеситів, які мешкають тепер у США: колекціонери Світлана та Євген Калинські, Анатолій і Поліна Глузмани, професор архітектури Ігор Бесчастнов, художники Люсьєн Дульфан і Ной Волков, президент одеської громади Нью-Йорка Валерій Савінкін. Серед гостей був і "живий класик" - творець соц-арту Віталій Комар. У спілкуванні з ними й американськими мистецтвознавцями особливо гостро відчувалося, що традиції культури нашого міста живі, не втрачають індивідуальності і додають нових сторінок до одеського міфу...
Власне, про "міф". У 60-70-х рр. ХХ ст. багато молодих авторів протистояли пресингові держави, що привело до виникнення в Москві, Ленінграді та Одесі груп художників, не згодних із такою практикою, які отримали назву "нонконформісти". Спроби вийти за межі соціалістичного реалізму далеко не завжди зводилися до політичного дисидентства. Багато авторів, особливо одесити, такі як Олександр Ануфрієв, Володимир Стрельников, Віктор Маринюк, Валерій Басанець та ін., ставили перед собою насамперед творчі завдання створення найсучасніших способів відображення світу.
Згодом цей рух назвали "другий авангард". Що нагадує про "перший", який виник на початку минулого століття.
На щастя, офіційним спробам замовчати творчість нонконформістів протистояли їхні
друзі (в Одесі - В.Сальников, В.Асрієв та ін.), які проводили виставки у себе вдома (так звані квартирні виставки); перші приватні колекціонери, котрі купували їхні роботи. Всі ці ентузіасти розуміли, що поряд із ними виникає нове мистецтво!
Серед покупців вирізнявся американський професор Нортон Додж. Він приїхав до СРСР наприкінці 1950-х для підготовки дисертації та продовження наукової діяльності. Зацікавився мистецтвом нонконформістів і став купувати їхні роботи, зокрема і в Одесі.
У 1970-х Нортон почав влаштовувати виставки нового неофіційного радянського мистецтва у США. На цей час він придбав понад 20 тис. творів близько тисячі авторів! (Це найбільша колекція радянського нонконформістського мистецтва у світі).
Про Доджа ходять численні легенди: про його експертів і посередників, які побували в різних містах СРСР для відбору майбутніх придбань; про пошуки заборонених художників та контакти з ними. І це - попри постійне стеження. Досі можна тільки здогадуватися про методи вивезення за кордон такої кількості творів, за зберігання кожного з яких звичайний радянський громадянин мав би великі клопоти...
Нортон і його дружина Ненсі Додж у 1995 р. подарували чималу частину своєї величезної колекції радянських художників найбільшому університетському музею США - Зіммерлі. Відтоді розпочалася нова історія унікальних творів: ретельне вивчення, атрибутування, каталогізація і, звісно ж, долучення до музейної експозиції.
Завдання музеєфікації спрощувалася тим, що багато художників і колекціонерів - учасників руху нонконформістів - під час перебудови та в наступні роки почали навідуватися у США, а багато хто з них переїхав туди назовсім.
На першому етапі активне долучення експонатів із колекції Нортона Доджа до музейної експозиції не торкнулося її одеської частини. Це було пов'язано передусім із переважанням впливу москвичів і ленінградців, які ще в часи діяльності Доджа в Москві мали з ним тісні контакти й відразу ж після падіння "залізної завіси" відновили давні зв'язки, але вже перебуваючи у США. Тому, навіть попри високу художню й історичну цінність творів з Одеси, вони, майже забуті, зберігалися в запасниках музею.
Та час минав. Нова незалежна держава розвивалася, і дедалі частіше в Ратгерському університеті з'являлися аспіранти з України, серед них - випускниця Києво-Могилянської академії, аспірантка програми "Історія мистецтва" Олена Мартинюк. Час вивчення другого одеського авангарду настав у 2009-му, коли Мартинюк зацікавилася українським нонконформізмом і через два роки приїхала в Одесу для знайомства з місцевими художниками й опрацювання інформації, зібраної в міському Музеї сучасного мистецтва.
На тоді музей повністю сформував добре пророблений розділ, присвячений нонконформізмові та творчості його учасників. У ньому створений і досі є окремий зал попередника нонконформізму, першого абстракціоніста в радянській Одесі, поета й дисидента Олега Соколова. Візитною карткою музею стали зали, що реконструюють квартирні виставки одеських нонконформістів і легендарну "Парканну виставку" біля оперного театру художників В.Хруща і С.Сичова - першу несанкціоновану художню акцію в СРСР.
Ознайомлення з нашим музеєм та зустрічі з одеськими художниками справили на О.Мартинюк велике враження, що втілилося в бажання сконцентрувати свої наукові інтереси на творчості нонконформістів України. Відтоді розпочалися контакти працівників Музею сучасного мистецтва та Музею Зіммерлі з вивчення одеської частини колекції.
Знадобилося близько трьох років, щоб ідею повернення глядачеві незаслужено забутого мистецтва і створення великої виставки творів одеських художників втілити в життя. Цей факт закономірний і глибоко символічний. Одеса, поряд із Москвою та Пітером, завжди була центром нових ідей, вікном у зовнішній світ -у часи як Російської імперії, так і Радянського Союзу, і незалежної України. На цій відомій нам істині наголошували під час урочистого відкриття виставки і американські мистецтвознавці, підкреслюючи, що багатолика Одеса безперервно генерує міфи про саму себе, розмиваючи межі між реальністю та уявою. Місто пишається своїм особливим статусом і духом, надихаючи багато поколінь митців, які тут жили й творили.
Ці складові творчості одеситів наочно представлені в їхніх творах на виставці і доводять, наскільки вона органічна для культури Одеси, її історії та міфів. Адже творчість відомих представників другого одеського авангарду - О.Соколова і Л.Яструб,
О.Ануфрієва й В.Маринюка, В.Наумця й В.Сазонова, а також їхніх послідовників - концептуалістів С.Ануфрієва та Ю.Лейдермана - досвідчений погляд завжди відрізнить від творів колег із Москви й Пітера. У їхніх роботах немає політизованості й навмисного згущення соціальних проблем. Релігійність глибоко замислена, а не надривно пафосна. Вони іронічні, тактовні й камерні. Навіть у експресивних творах форма пластична, а кольори м'які, без різких контрастів.
Природно, викладачів університету, працівників Музею Зіммерлі, мистецтвознавців та численних аматорів живопису, які взяли участь у церемонії відкриття виставки, цікавив нинішній стан мистецтва України, і зокрема Одеси. Цьому й була присвячена моя лекція.
В основній частині виступу йшлося про історію створення Одеського музею сучасного мистецтва та його колекції, про те, що його місії зі збереження, вивчення й експонування творів другого одеського авангарду не приділялося б так багато уваги, якби не яскравий приклад діяльності Нортона Доджа і Музею Зіммерлі. Особливий інтерес, крім інформації про новий музей, численні представники одеської діаспори в Нью-Йорку виявили до розвитку сучасного одеського модернізму як продовження другого авангарду.
Їх дуже здивував той факт, що створення одеського музею було приватною ініціативою молодого бізнесмена. Наскільки я зрозумів, більшість американців досі сприймають розвиток музеїв у країнах колишнього Союзу виключно як діяльність держави (а отже, надзвичайно консервативну й відсталу), хоча у США та більшості розвинених країн музейний рух - значною мірою рух прогресивних громадян. Особливо це стосується сучасного мистецтва, яке ніколи не підтримували тоталітарні корумповані держави зі слабо розвиненою демократією.