У Львові завершився ХIХ Форум видавців. Традиційно це і виставка досягнень друкованого та електронного господарства, і спосіб комунікації всіх причетних до виробництва книжок, і ярмарок, а загалом - лакмус для галузі та читацької спільноти. На офіційних заходах і в кулуарах обговорювали найактуальніші теми, і їхня динаміка більш показова, ніж об’єктивна статистика. Літературно-мистецьких акцій - 800, учасників - 587, авторів - 230, фестивалів - п’ять, на конкурс «Найкраща книга Форуму-2012» подано 378 книжок.
На порозі ювілею форум опинився між змагальними подіями - Олімпіадою та виборами. І хоча ситуація не унікальна, відмінність від попередніх років разюча. Дух суперництва, яким були раніше інфіковані учасники ринку, нервову напругу через податковий тиск, відсутність державної політики в цій сфері й проблеми із розповсюдженням - змінила нормальна робоча атмосфера.
Бізнес = інновації
Але це зовсім не означає, що з’явилися підстави для оптимізму. Чиновники й досі не вважають за потрібне розглядати книжку як стратегічний національний продукт. Закон «Про засади державної мовної політики» загрожує фундаменту, на якому вітчизняні видавці будували - хто свій палац, а хто - хатинку. Брак українських книготорговельних точок особливо дається взнаки в областях, проте й Київ за цим показником на звання «європейської столиці» не тягне.
Та нарікати на сакраментальні негаразди нині стало моветоном. Хронічні потопельники усвідомили, що рятуватися доведеться самотужки, і час уже від жебрацького кредо «дайте, не минайте» переходити до розуміння своєї діяльності як підприємництва, котре мусять розвивати в украй несприятливій ситуації.
Про це в різних варіаціях говорили доповідачі триденного Видавничого бізнес-форуму, де йшлося про законодавство, диверсифікацію ринку, формування авторських брендів, тенденції, які впливають на поведінку споживачів.
І практики, і теоретики (економісти, маркетологи, юристи, фахівці з брендингу) акцентували увагу на кількох, здавалося б, нехитрих думках, які, схоже, тільки тепер набули для наших видавців неабиякого значення. По-перше, пропонували ставитися до книжки як до надскладного товару, створеного різними фахівцями, й у кожному аспекті праці автора, редактора, дизайнера, художника, перекладача, рекламіста, друкаря вбачати не втрати, а можливості - передусім перспективу достукатися до читача, і то не обов’язково масового. Для досягнення успіху достатньо чітко визначитися із профільною аудиторією.
По-друге, закликали видавців думати про унікальну споживчу цінність їхньої продукції. Адже не секрет, що вони, причетні до створення довгострокової інформації, часто не встигають за суспільними потребами й викликами, керуючись принципом «спочатку продати те, що на складі».
По-третє, попросили не прикриватися, наче фіговим листком, фразою «нас це не стосується» й усвідомити: в країні з нестабільною бізнес-структурою та за відсутності соціологічних і маркетингових даних про ринок та аудиторію лише інноваційні ідеї дадуть змогу не просто виживати, а й розвиватися. Без останнього пункту - розвитку - весь процес позбавлений сенсу: нині в Україні за рік друкується один примірник книги на одну людину. Це найнижчий показник у Європі.
Тренди = співпраця
Під час форуму неодноразово озвучувалися результати дослідження групи вітчизняних науковців. Вони сформулювали основні тренди кількох найближчих десятиріч. Серед 150 пунктів об’єктивних змін, що впливатимуть на нашу свідомість, двома абсолютними лідерами стали дві больові точки: відсутність довіри в суспільстві й утрата навички читати.
Отже, головна функція форуму - пропагувати читання як процес, звичай, задоволення та як підставу для критичного мислення - набирає ще більшої ваги. Особливо в умовах імітаційного сьогодення. У час, коли політичні обговорення замінюються цирковими номерами на телебаченні, коли українці мусять вибирати між клонами та клоунами, коли вільне слово застряє кісткою у владній горлянці, здатність розрізняти справжнє й підробку, що формується значною мірою завдяки читанню, стає наріжною.
ХІХ форум зі сходинки «книжковий ярмарок» піднявся на щабель «професійне середовище». Чи не найяскравіший доказ цієї тези - ініційоване президентом Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександром Афоніним і генеральним директором «Фоліо» Олександром Красовицьким створення книготорговельного альянсу українських видавців.
Раніше річ немислима - потрібен був час, аби колеги навчилися слухати й чути одне одного, шукати й знаходити точки перетину, дискутувати й отримувати відповіді на дражливі питання.
І навіть якщо проект альянсу залишиться на папері, симптоматичне вже саме бажання співпрацювати.
Ця ж тенденція проявилася і в акціях освітян, медійників, бібліотекарів, а в межах фестивалю Translit - і перекладачів. Поняття «солідарність» і «самоорганізація» супроводжували мало не всі їхні подіумні дискусії та презентації. Крім того, драгомани, не відмовляючись від конкретики «переклад з мови на мову», сформулювали принципово інший підхід - «переклад з культури на культуру». Він більш плідний з огляду на потребу самоідентифікації в нашій багатонаціональній країні. Напрочуд чітко він викристалізувався в дискусії «Перекладацький досвід: російська, українська», де йшлося не так про філологічні нюанси, як про ментальні картини світу - докорінно різні в українців і росіян.
Вибір = свобода
Ще одна прикмета ярмарку - він захоплює дедалі більший простір у місті. А що в добі тільки 24 години, то на кожну 60-хвилинку робочого часу припадають до двох десятків заходів. Звісно, це утруднює життя учасникам, які заледве встигають на власні презентації, натомість нам усім дає свободу вибору. Бо жанровий асортимент (читання-марафони, авторські семінари, зустрічі, круглі столи, лекції, автограф-сесії, перформанси, поетичні конкурси, публічні інтеракції, творчі вечори, доповіді, покази фільмів, спеціальні проекти, творчі майстер-класи для дітей) настільки широкий, що здається, ніби всі ці нові форми вигадують спеціально, аби ошелешити гостя/учасника/відвідувача «з порога». До того, як у нього голова піде обертом від тематичного розмаїття та прагнення - і то нереального - відвідати, наприклад, лекцію архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря Ісіченка «Сакральний простір «Саду божественних пісень» Григорія Сковороди» та послухати доповідь «Книжка як рекламний носій», побувати на дискусії-майстерні «Як перекладати непристойне» та публічній інтеракції «Фестиваль сучасного мистецтва «Артодром». Нереального - бо заходи паралельні.
Окрема пісня - іноземні візитери: Адам Заґаєвський, Богдан Задура, Зигмунт Мілошевський (Польща), Віктор Шендерович, Валерій Панюшкін, Віктор Єрофєєв, Захар Прилєпін (Росія), Лінор Горалік (Росія/Ізраїль), Генрік Ґрінберґ (США), Димитр Христов (Болгарія), Нада Гашич, Юріца Павичич (Хорватія), Ігор Мароєвич (Сербія), Бене (Словаччина), Мартін Поллак, Петер Штайнер (Австрія), Марлен Рьодер (Німеччина), Вугар Асланов (Азербайджан/Німеччина), Бруно Ферреро (Італія), Гюнстейн Бакке (Норвегія), Рагнар Стрьомберг (Швеція), Юріс Кронбергс, Петеріс Цедреньшис (Латвія). Перелік не повний, але промовистий: поети, прозаїки, есеїсти, сатирики, дитячі письменники, автори духовної літератури, публіцисти, значна частина їх - перший ешелон літератури своїх країн.
«Вигідним» гостем виявився Букерівський лауреат ДіБіСі П’єр: він не лише гарував на презентаціях власного роману «Світло згасло в Країні Див», а й брав участь, зокрема, в дискусії навколо проблематики книжки Сьюзен Зонтаґ «Хвороба як метафора».
Народ віддячив за старанність - театр Леся Курбаса, де британець і Юрій Андрухович спільно вели дискусію «Як боротись зі зневіреністю в епоху світового декадансу?», брали штурмом.
Книжки = проекти
Традиційно слабка ланка - конкурс «Найкраща книга Форуму» - такою й лишилася. Позаяк подають на розгляд журі набагато менше книжок, ніж привозять. Звичка друкувати наклади «під подію» поки що невитравна: чотири дні продажу у Львові без посередників - це ж вам не те, що чекати на повернення коштів протягом року.
А от звичка активної промоції завдяки конкурсу так і не сформувалася, певною мірою через відсутність критеріїв (кого й за що нагороджують?). Не можуть змагатися видання художньої літератури (тим паче сучасної) з фотоальбомами, поетичні збірки з ілюстрованими дослідженнями - фоліанти із золотим тисненням, кольоровими малюнками на крейдованому папері завжди посунуть «пересічних конкурентів».
Цього року серед переможців чимало робіт дослідних і музейних інституцій, як-от: «Мальована кераміка Косова і Пістиня ХIХ - початку ХХ століть» (Л.: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ), «Анатоль Петрицький. Театральні строї та декорації» (К.-Л.: Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, «Оранта Арт Бук»), «Добрилове Евангеліє 1164 року» (Л.: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ), «Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва. Українська теоретична думка ХХ століття: Антологія» (Л.: Львівська Національна академія мистецтв; Інститут народознавства НАНУ), Григорій Сковорода «Ізраільський змій» (Х.: Харківський приватний музей міської садиби), Ансельм Кентерберійський «Монологіон. Прослогіон» (Л.: Видавництво Українського католицького університету).
Якби цей перелік побачила зовсім не знайома з вітчизняною книгоситуацією людина, то могла б дійти хибного висновку, що українці нічим, окрім високоінтелектуальної та мистецької літератури, не цікавляться.
Але ми не гірші за інших - і детективами розважаємося, і жіночі романи почитуємо, і фентезі полюбляємо.
А оскільки в «укрсучліті» вже фактично заповнено більшість сегментів, а в наших авторів руки дійшли й до тих, що раніше вважалися лакунами завглибшки як Маріанська западина (наприклад, жанри технотрилера чи антиутопії), то й конкурсна картина швидше дезорієнтує, ніж дає дороговказ.
І насамкінець про прекрасне. Форум скінчився, та до 30 вересня у Львівській Національній галереї мистецтв триватиме виставка «Бруно Шульц. Горизонт часу». До цієї камерної експозиції включено оригінали графічних робіт художника, твори його земляків і сучасників - Мауриція Готтліба, Марцелія Гарасимовича, Ярослава Музики, а також фантастичну інсталяцію Лешека Мондзіка «Кімнати пам’яті Бруно Шульца».