У "вогні революції" постраждав Чортів місток. "Частково вигорів!" - констатують деякі ЗМІ. Про долю пам'ятника закоханим Луїджі та Мокрині неподалік поки що нічого не відомо, оскільки пробратися до них важко. Хочеться сподіватися, закохані біля Паркового мосту, як і пам'ятник Лобановському виживуть у горнилі історичних випробувань... А доля Національного художнього музею, який опинився в епіцентрі вуличних боїв, поки що не вселяє оптимізму. У музеї напружені всі, навіть експонати.
Але спочатку зазирнемо до "засіків" Музею історії Києва. У його фондах зберігається близько 250 тис. експонатів. Здається, доля цих фондів не менш сумна, ніж стан Містка закоханих. Після захоплення в ніч на 26 січня Українського дому, де з 2003 р. квартирував Музей історії Києва, виявилося, що двері до частини фондосховищ відкриті! Скрині, в яких зберігалася колекція, позбулися пломб. Як з'ясувалося згодом, не всі з них і були опломбовані. Хто саме зламав вхід до "печери Алі-Баби" з київською історією? Це загадка. У своєму репортажі "Облога "Українського дому" і Музей історії Києва: як це було" Олексій Копитько стверджує, що хазяйнували у фондах не мітингувальники, а розквартировані в Укрдомі "силовики".
Поки що незаперечне в цій історії одне. Якщо комусь буде вигідний скандал, уже в недалекому майбутньому ми станемо свідками гучного з'ясування стосунків між хранителями нашого культурного надбання та міліцією (чи демонстрантами).
На жаль, як засвідчили недавні події, захищати культуру досить важко - навіть міліції, яка нібито "мене береже". Той-таки Парковий міст постраждав, випадково опинившись між мітингувальниками та блокпостом. А на вулиці Грушевського доки одні (мітингувальники) шпурляли "коктейлі Молотова" й палили покришки, інші (міліція) облаштували пункт обігріву прямо на східцях знаменитого Нацхуду...
Творіння Владислава Городецького, яке стало відмінною мішенню для двох "армій", і навіть його леви - нібито не постраждали, але взялися кіптявою великого багаття з шин.
Пригадується, ще зовсім недавно музейні працівники жваво обговорювали, як терміново ця будівля потребує ремонту і з яким тріском у ній може провалитися дах чи розвалитися давно не ремонтований фасад... Реальність вносить свої корективи. Національний художній музей проходить серйозне випробування "на міцність". І якщо вистоїть після всіх нинішніх землетрусів, тоді справді ніякий ремонт йому не страшний, а можливо й не потрібний.
Ситуація з НХМУ стала знаком гуманітарної тривоги - як для культурної спільноти в Україні, так і для закордонних експертів. Російський телеканал "Дождь" присвятив драмі нашого Нацмузею розлогий репортаж. І прямо порівняв ситуацію зі схоронністю музейних раритетів... в Україні і Єгипті, в Україні й Сирії. Цитата: "Українські музеї недарма о тривожаться. Наприклад, в арабських країнах революція безпосередньо зачепила культурні об'єкти. Кілька разів страждав знаменитий Каїрський музей Єгипту. Тоді, у 2011-му, з музею винесли кілька сотень надзвичайно цінних експонатів давньоєгипетського мистецтва. На щастя, більшість артефактів знайшли. Зовсім недавно у Єгипті внаслідок потужного вибуху постраждав великий музей ісламського мистецтва: біля будинку вибухнув автомобіль. Цей музей також пам'ятка архітектури, його побудовано у 1903 р.".
Звісно, ці паралелі трохи зловісні. Дуже тривожні. Кожен із нас сподівається, що до такого не дійде. Директор Національного художнього музею Марія Задорожня вчасно забила на сполох: "Ситуація може призвести до незворотних наслідків! Один і найдавніших київських музеїв під загрозою". І є чого остерігатися, є чого панікувати, є причини посилювати охорону. Як відомо, у колекції безліч робіт українських і російських художників. Там рідкісні ікони й унікальні скульптури, твори Кричевського, Єрмилова, Рєпіна. Та й самій будівлі на вулиці Грушевського, 6 вже понад сотню років.
Зі зверненням убезпечити приміщення та колекції, що зберігається в ньому ("утриматися від дій, які загрожують будівлі музею"), до керівництва країни і політиків офіційно звертався весь колектив, окремо - голова правління УЦРМС Владислав Піоро. У Мінкульті недавно також емоційно прокоментували ситуацію.
Врешті-решт, схоронність цінностей забезпечили самі співробітники (здебільшого співробітниці) музею.
Самотужки вони демонтували експозицію на першому поверсі будівлі: не дай Боже запалають
унікальні барочні ікони. Закрили щитами (!) вікна другого поверху. Деякі просто поселилися в рідному музеї, самостійно охороняючи, так би мовити, матеріальну основу національної культури цілодобово.
Парламентська бібліотека, легендарна книгарня "Наукова думка", будівля Академії наук України з "гуманітарними" інститутами (мовознавства, шевченкознавства, фольклористики та етнографії) теж де-факто в епіцентрі воєнних дій. І порятунок потопаючих - знов-таки справа рук самих потопаючих?
"До Українського центру розвитку музейної справи останнім часом надійшли численні звернення від працівників музеїв з різних регіонів України. До нас звертаються колеги зі Львова, Донецька, Рівного, Криму, Вінниці, Харкова та інших регіонів. Усі вони надзвичайно стурбовані тим, що буквально під стінами Національного художнього музею, де знаходиться колекція найцінніших творів українського мистецтва за 1000 років історії нашого народу, відбуваються сутички протестувальників з міліцією. Музейники України закликають зупинити дії, які створюють загрозу музею", - від імені музейної спільноти каже Владислав Піоро. З офіційним зверненням виступив і колектив "Мистецького Арсеналу". Національний заповідник "Софія Київська" теж заявив: "Висловлюємо цілковиту підтримку колегам з Національного художнього музею України у їхньому зверненні до президента, прем'єр-міністра та уряду України, а також до представників опозиції та громадського сектору з проханням координувати свої дії таким чином, аби не завдати шкоди пам'яткам архітектури міста Києва".
Тим часом, як кажуть у народі, кому війна, а кому мати рідна...
Унікальні історичні об'єкти в центрі - у зоні ризику. Новобуди, які стирають історичне обличчя столиці, квітнуть і множаться. Поруч із революційною Могилянкою "перебудовують" ще одну перлину столиці - Гостиний двір. Коли з тиждень тому я проїжджала Подолом, він стояв ніби обідраний: побілку зчистили, стіни незвично й страшно руділи цеглою - а всередині ворушилися пальці кранів...
"Події на Майдані і Грушевського стали манною небесною для київських забудовників. Їм революція на користь. Тепер усі на Майдані, а вони можуть потихеньку спотворювати місто", - кажуть активісти-борці із забудовами.
І справді: свою "революцію" в історичному центрі столиці влаштували зодчі всіх мастей. Без зайвого галасу в медіа та гучних гасел. І саме її результати - очевидні і скасуванню не підлягають. "За п'ятсот метрів від революційного Майдану триває будівництво на історичному місці палацу князя Володимира", - кажуть учасники "Публічної мережі Андріївського узвозу". За три кроки від цієї "будови століття" (замість стародавніх будиночків у Десятинному провулку стахановськими темпами зводять "господарський будинок" УПЦ КП), на місці Десятинної ось-ось можуть з'явитися "музей і храм".
"Якщо буде угодно Богу, то цього року ми розпочнемо будівництво музею і храму", - каже газеті "Взгляд" намісник Десятинного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці архімандрит Гедеон (Харон). Окрему вдячність за підтримку священик висловив Міністерству культури.
Утім, рити котловани навпроти Історичного музею ще не почали. Але для невеселих думок вистачає й того, що є: цілого списку потерпілих тією або іншою мірою "культурних об'єктів" тільки в Києві та відчуття повної беззахисності всіх без винятку музеїв, пам'ятників, бібліотек, архівів в Україні. Про це потрібно не просто говорити. Потрібно виробляти спільну стратегію ставлення до культури - і доносити її до кожного члена суспільства. Адже справді: нас не стане - музеї, архіви і пам'ятники залишаться. Вони повинні зберегтися. А вандали назавжди запам'ятаються лише як вандали.