У столичному "Кінопалаці" презентували чотири короткометражні кінодебюти за державний кошт. Молоді українські кінорежисери представили свої твори: "Не менше 50 кг", "Помин", "Перший крок у хмарах", "Алкоголічка". Всі чотири короткометражки стали переможцями Третього відкритого конкурсу кінопроектів під патронатом Держкіно України.
Чотири скромних "коротких метри" на велетенському екрані "Кінопалацу" (де традиційно "Люди Х" відривають комп'ютерні голови таким самим "Людям Y" в американських блокбастерах) - ще не діагноз і не райдужна надія для вітчизняного кінопрокатника. Ці прем'єри, швидше, дають тільки допуск ілюзорного позитиву. Справді, а що як після цих короткометражок той чи інший режисер знайде фінансування, фізичні сили й творчий ентузіазм, аби в найближчому майбутньому розгорнутися з якимсь повноцінним прокатним проектом?
Попри неоднаковість учнівських кінопочерків, попри несміливий режисерський поступ у великий світ кіно, все-таки є спільне між чотирма "метрами" від режисерів Марини Артаменко, Ірини Цілик, Аліни Горлової та Юлії Гонтарук. Не випадковий збіг: усі четверо режисерів - молоді вродливі дівчата! І, можливо, саме з цієї причини в їхніх різних чотирьох історіях трохи більше Любові (до життя та до людей), ніж огиди до нього, на що частіше здатні деякі молоді режисери-чоловіки, котрі справедливо виставляють свої рахунки нашим реаліям.
Дівочим коханням і ніжністю забарвлений кіносюжет "Перший крок у хмарах". Троє зів'ялих п'яничок вирішують поглумитися над чужим молодим еротичним щастям (підглядаючи за сексуальними втіхами). А потім начебто спохвачуються, начебто тверезіють... Нібито звертають увагу на власні обвислі черева, на поріділі "ікла" у власних пащах. Чуже зворушливе кохання для цих пияків в одну мить стає чимось на кшталт катарсису. У фіналі - дощ. Відповідно, це теж катарсис.
Закоханістю одержимий оператор короткометражки "Не менше 50 кг", який зустрічає і проводить чарівну дівчину Олесю в бізнес-центрі навпроти київської опери. Камера милується її обличчям. Буквально примушує закохатися в нього і кожного глядача. Якщо люди з кастингів запримітять артистку (прізвище Кулик) із цієї короткометражки, то нічого не втратять. Вона не тільки вродлива, а й не пуста.
Добрих слів заслуговує 30-хвилинна історія "Алкоголічка" (режисер Юлія Гонтарук) - про дівчинку, покинуту мамою, яку виховує базарна погань, про дівчинку, що мріє про прекрасний світ балету (просто вона нічого не знає про кислоту). Хай і виникають під час перегляду суперечливі питання з приводу сценарного повороту, пов'язаного з якоюсь педофільською мафією, що влаштовує "облави" на українських 12-річних дівчаток мало не в центрі міста... (А може, справді й до такого вже докотилися?) Однак захоплена робота з акторами, точне попадання в маленьку героїню (після перегляду довго не можеш забути цей образ) спонукає мене побажати режисерові Юлії нових успішних сходинок у її подальшій кар'єрі. Адже, оповідаючи про дитячу самотність, про відчуження дитини у світі дорослих нелюдів (правда, не всі такі!), вона однак не може приховати головного - знову ж таки, любові... До своїх героїв, до їхніх мрій.
Що буде далі з цими режисерами? Як завжди, покажуть час і обставини. Коментуючи для DT.UA попередні підсумки такого ось короткометражного кіноексперименту, керівник Держкіно України Катерина Копилова зізналася: "Знаєте, за схожі експерименти нас і хвалять, нам і по шапці дають. Але! Втішно, що такий складний соціальний діалог - між державою і молодими кінематографістами - все-таки відбувається. Причому вперше. Ці твори можуть трактуватися критиками й глядачами неоднозначно, але вони необхідні. Адже молоді режисери сучасно мислять. Вони гостро усвідомлюють, що мистецтво кіно відображає реальність. Тому ми повинні їх почути. І ще - допомогти зробити певний емоційний виплеск, щоб надалі вони формувалися як професійні митці".