Минулого тижня у столиці вирував "Книжковий Арсенал" - захід, що свого часу постав усупереч львівській книжковій домінанті, а нині є природною і дружньою противагою Форуму видавців у Львові.
DT.UA вже давало репортаж з відкриття "КА", ці ж нотатки з вражаючого своєю мультидисципінарністю форуму саме про головні об'єкти - книжки.
Як відомо, головна тема цьогорічного "Книжкового Арсеналу" - співжиття, співіснування на основі цінностей і домовленостей. Ця тема надзвичайно актуальна для розділеного після недавніх виборів українського суспільства.
Команду "Книжкового Арсеналу" можна привітати, - навесні фестиваль отримав відзнаку Лондонського книжкового ярмарку в номінації "Літературний фестиваль".
Важко уявити процес "плетіння" такого складного багатошарового заходу, як "Книжковий Арсенал". Особливо зважаючи на специфіку комунікації: з одного боку - прагматичні видавці, з іншого - вимогливі митці. А ще ж і про комфорт відвідувачів треба подумати! Цього року склалося враження, що все вдалося. І заслуга в цьому - звісно, дивовижної команди фестивалю, яка працювала динамічно й ефективно.
Правильний фестиваль - як живий організм - складається (крім стендів і експозантів) із кількох кураторських програм та проектів, які існують окремо, але доповнюють одне одного.
Так, письменники-ветерани представили "Ветеранський намет", у якому можна було не тільки побачити, погортати і придбати книжки про війну на Сході України, а й поспілкуватися з авторами-ветеранами. Музична програма "Уявні танці" зосередилася на поєднанні (сусідстві) музики, театру й танцю. У площині головної теми відбувались і заходи в рамках міжнародної програми, на якій варто зупинитись окремо.
Одним із сюрпризів цьогорічного "Книжкового Арсеналу" став численний канадський "десант". Митці Мо Кларк і Таня Евансон, перекладач Ростислав Нємцев (завдяки якому кілька років тому Київ насолоджувався культовим "Томом на фермі" Мішеля Марка Бушара в режисурі Павла Ар'є), письменники Кім Тхюї та Ларрі Трамбле, драматургиня Аннік Лефевр тощо. Посла Канади в Україні Романа Ващука можна було зустріти на фестивалі чи не щодня. А своєрідним центром канадської програми став стенд "Видавництва Анетти Антоненко", де виходили друком твори канадійців Домінік Фортьє і Жослін Сосьє, М.М. Бушара і К. Тхюї, Л. Трамбле та Крістіана Ґе-Полікена. Щодо останнього, то новинка - український переклад його роману "Вага снігу" - стала бестселером на стенді згаданого видавництва. Можливо, людям серед травнево-арсенальної спеки просто кортіло трохи прохолоди і снігу. Втім, Ґе-Полікен - неабиякий автор, лауреат найпрестижнішої канадської літературної премії генерал-губернатора та ще низки відзнак. Жаль, що автор не зміг приїхати до Києва сам.
Французький інститут в Україні теж привіз кілька цікавих авторів: філософа і керівницю проектів у Національному центрі наукових досліджень Франції (аналог української НАНУ), членкиню Французької Академії Барбару Кассен, а також добре відому в Україні письменницю Галю Акерман та директора Будинку-музею Оноре де Бальзака в Парижі Іва Ґаньо. Візит останнього дуже актуальний у зв'язку з ювілеєм близького Україні кавомана Бальзака. Як відомо, упродовж нинішнього року в Києві мають встановити пам'ятник цьому класикові французької літератури.
Звісно, після вже згаданої престижної відзнаки цьогорічний "Книжковий Арсенал" не міг обійтися без насиченої британської програми. Завітала на фестиваль і директорка Лондонського книжкового ярмарку Джекс Томас, публіцисти Марк Форсайт (автор цікавого дослідження про культуру та історію споживання алкоголю, що в українському перекладі побачила світ у видавництві "Фоліо") та Абір Мухерджі, видавець Ніл Тітман тощо. Посольство Сполучених Штатів Америки представило свою програму підтримки перекладів, у рамках якої вийшло чимало цікавих книжок переважно нон-фікшн, а також познайомило відвідувачів фестивалю з американсько-нігерійським поетом-перформером Крісом Абаді.
Приємною несподіванкою стала звістка, що надійшла під час "Книжкового Арсеналу": письменниця Галина Шиян стала першою українкою-лауреаткою Літературної премії ЄС за роман "За спиною", який побачив світ у видавництві "Фабула". Це роман про звичайне життя, що круто змінилося через війну, - сюжет, нині до болю знайомий багатьом українцям. Ця відзнака автоматично робить Галину Шиян однією з найвпливовіших українських письменниць, адже програма "Креативна Європа" активно сприяє перекладові творів лауреатів мовами світу.
Слід сказати, що "літературне меню" в Україні нарешті почало змінюватися. Варто перелічити кілька цікавих вітчизняних новинок цьогорічного "Книжкового Арсеналу".
Скажімо, проект-видавництво "Вавилонська бібліотека" зазвичай тішить читачів не лише бездоганним добором текстів, а й чудовим оформленням книжок. Саме в цьому видавництві побачив світ документальний роман Олега Криштопи "Братство", побудований на матеріалах про Кирило-Мефодіївське братство, членом якого був Тарас Шевченко. Як не крути, а діяльність "братчиків" стала переломним моментом в історії України. Версій немало, а Олег Криштопа, як журналіст, намагається розібратися а них, подаючи матеріал у художній формі. Що ж, можна вангувати, що нині теорії змов в Україні стануть вельми популярним сюжетом для літераторів.
Харків'янка Юлія Ілюха, яка, без перебільшення, тріумфально дебютувала у 2016 році зі збіркою малої прози "Неболови", презентувала читачам довгоочікуваний роман - "Східний синдром". Тема книжки певною мірою перегукується з текстом Г. Шиян. Це роман про ветеранів та реабілітацію після участі в бойових діях.
У видавництві Meridian Czernowitz вийшов новий роман Володимира Рафєєнка "Мондеґрін. Пісні про смерть і любов". Після дивовижного тексту "Довгі часи" (цей роман у чудовому українському перекладі Маріанни Кіяновської був серед книжок, які представляли Україну на Книжковому салоні в Парижі торік, а ще - потрапив до шорт-листа Шевченківської премії) Рафєєнко подарував українським читачам книжку, яку написав уже українською мовою і присвятив інтеграції російськомовного переселенця до українськомовного середовища.
Оглянути всі новинки "Книжкового Арсеналу", безперечно, неможливо. У "Видавництві Старого Лева" вийшло продовження бестселера Доржа Бату (Андрія Васильєва) про життя колективу центру керування польотами НАСА "Франческа. Володарка офіцерського жетона". Це приклад ненав'язливої інтелігентно зробленої літератури з вочевидь дуже високим ККД, - читач не просто насолоджується історіями, а ще й дізнається багато нового зі світу науки.
Не менш цікаво й корисно буде читати і автобіографію відомого конструктора Енцо Феррарі, - зі створеними ним автомобілями нині асоціюються розкіш та успіх. Книжка під назвою "Мої страхітливі радощі" побачила світ у видавництві "Нора-Друк". Вона продовжує біографічну серію, в якій уже надруковані життєписи Вінсента Ван Гога та Фріди Кало.
Продовжуючи тему біографій, не можна не згадати і про життєпис Альберта Ейнштейна авторства Волтера Айзексона, який вийшов у видавництві "Наш формат". Цю біографію винахідника "теорії відносності" вважають однією із найповніших. Автор - головний редактор журналу Time, один із найшановніших журналістів США.
Певною мірою біографічною можна вважати анонімну книжку "Жінка в Берліні", яка побачила світ у видавництві "Комора". Це автентичний щоденник німкені, котра пережила вхід радянських військ до Берліна у 1945 році. Страшне свідчення про нелюдське поводження з жінками різного віку. Розповідь про справжнє обличчя війни. Щоденник пролежав аж до смерті жінки, яка його написала. Рідні тривалий час приховували ім'я авторки свідчення, що свого часу мало ефект бомби. Для України цей твір - надзвичайно актуальний, хоч і приходить до неї з певним запізненням: у Європі "Жінка в Берліні" була сенсацією більше десяти років тому.
Не менш актуальною є книжка, що вийшла перед фестивалем і встигла обрости скандалом. Це текст шведки Лів Стрьомквіст "Заборонений плід", видрукуваний у вже, практично, культовому видавництві "Видавництво". Скандал виник через тему - низку замовчуваних аспектів існування жіночого тіла та сміливе зображення на обкладинці. Така відвертість не сподобалася багатьом адептам "традиційних цінностей". Однак поки що на українському ринку це одна з дуже небагатьох книжок на важливу для дорослішання кожної людини тему. При цьому графічне виконання цього видання - бездоганне й чарівливе.
Сегмент арт-книжок, представлений на цьогорічному "Книжковому Арсеналі", вартий окремої уваги. Одна з книжок, яку гортали найбільше, - це, мабуть, монографія Василя Косіва "Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років". Альбом, без перебільшення, надзвичайно важливий для самоідентифікації та самоусвідомлення вже нинішніх українців - аби збагнути, як після винищення української інтелігенції у 1930-х та страшних подій Другої світової війни офіційна влада дозволяла представляти українську культуру і як українські митці різними методами та засобами боролися за збереження нашої унікальної спадщини. Альбом був представлений у рамках американської програми на "Книжковому Арсеналі".
Історик мистецтва Артур Рудзицький підготував до "Книжкового Арсеналу" першу монографію про Василя Седляра, ілюстратора "Кобзаря" Тараса Шевченка. Багато ілюстрований альбом вийшов у видавництві "Мистецтво" - але до ярмарку так чомусь і не доїхав. Седляр був розстріляний разом із багатьма іншими українськими митцями у 1937 році. Монографія Рудзицького на сьогодні є найповнішою розповіддю про цю унікальну сторінку історії української книжкової ілюстрації. Слід зауважити, що в часи радянської влади ілюстрації Седляра, які нині стали класикою, цькували й шельмували не менше, ніж роботи деяких сучасних молодих художників на шевченківську тематику.
З арт-видань ще варто згадати комікс австралійця Шона Тена "Прибуття" (видавництво "Видавництво"). Це історія про імміграцію в малюнках, без слів. Альбом, який в оригіналі побачив світ уже давно, зібрав кількадесят нагород по всьому світу і вже десятиліття впевнено тримається в читацьких топах.
Мистецтвознавець Діана Клочко видала дослідження-альбом "65 українських шедеврів. Визнані і невизнані" (видавництво ArtHuss). Під однією обкладинкою зібрані історії етапних для української культури творів від VII ст. до 1990 року. Діана Клочко ставить перед собою амбітну мету створити новий канон в історії українського мистецтва, представити його нелінійно, виходячи з реалій та інтерпретацій сучасного світу.
Звісно, є ще безліч книжок, вартих згадки. Це і новий роман Ірени Карпи "Добрі новини з Аральського моря" (видавництво #книголав), і переклад українською "Кентерберійських оповідей" Джеффрі Чосера ("Астролябія"), і дивовижний світ Чайна М'євіль у романі "Вокзал на вулиці відчаю" ("Навчальна книга - Богдан"), і "Високі гори Португалії" вже добре відомого українському читачеві канадця Яна Мартеля ("Видавництво Старого Лева"), і новий роман Марини Гримич "Клавка" ("Нора-Друк"), і прозовий дебют Ігоря Астапенка, роман "Чаполоч" ("Видавництво Анетти Антоненко"), і "Терор" Дена Сіммонса ("Видавництво Жупанського"), більше відомий як серіал, тощо.
Ми живемо у світі, де - хочемо того чи ні - сусідуємо з несхожими на нас. Ветерани - люди з різних регіонів України, різних віросповідань і мовних звичок; Канада - країна, в якій ідеально поєднуються представники дуже різних культур, і її втіленням, душею є твори канадійки в'єтнамського походження Кім Тхюї; Володимир Рафєєнко є прикладом успішної інтеграції російськомовного митця до українськомовної літератури; імміграція є темою, спільною для всієї земної кулі (тут варто згадати "Прибуття" Шона Тена); а стосунки автохтонів з прибулими загарбниками, певно, ще довго тривожитимуть уяву митців ("Терор" Сіммонса). Співжиття - це завжди несподіванка; головне, щоби ця несподіванка була приємною і взаємокорисною.