Серед деяких очікуваних культ-«трендів» нинішнього року - перша Київська міжнародна бієнале в «Арсеналі»; кілька прем’єрних фільмів «на гроші Азарова», очевидна-неймовірна гастроль Мадонни на стадіоні «Олімпійський»; ексклюзивний візит до столиці суперзірки нової європейської режисури Томаса Остермайєра; а також продовження процесу телевізійного «здичавіння».
Рік Євро, рік виборів, рік «кінця світу»…
У такому «прекрасному» синонімічному ряду, здається, зовсім немає місця прекрасному - без лапок.
Проте рік настав, а медійні традиції зобов’язують (зазирати за обрій, мовляв, чим там завтра нас пригощатимуть майстри культури?), до того ж у суспільстві й так тотальна пошесть на «тренди» майбутнього... Тому (хоч-не-хоч), а доведеться - «трендіти», анонсувати. Тим більше і 2012-го буде що «драконити»…
Почну, очікувано, з «найважливішого із мистецтв».
Азаровські мільйони
Знову ленінське гасло (про «найважливіше») набуває для нас ситуативної актуальності. Особливо якщо за справу беруться хлопці міцні. Послідовні.
Уже, наприклад, публічно задекларовані деякі ініціативи Віктора Януковича (молодшого): персональна посильна участь у кінорозбудові нашої держави, створення кінофонду, підтримка окремих проектів.
Не байдужий до десятої музи і син Миколи Яновича. Олексій Миколайович. У його планах, судячи зі ЗМІ, створення фільму про сиріт «Пташинка». Спільно з Тимофієм Нагорним (колишнім чоловіком Подкопаєвої) та Єгором Кончаловським.
Тим часом, до кінця минулого року, дещо прояснилася доля «мільйонів Азарова». Тобто коштів, які передбачалися держбюджетом на розвиток українського кіно. На 2011-й, як відомо, було виділено близько 100 мільйонів (гривень). На 2012-й не пошкодували 176 (мільйонів).
Чи в надійні руки потрапили грошенята?
Рано чи пізно цю «надійність» визначать художній результат і депеші відповідних контрольних органів. Перед якими, не сумніваюся, відзвітує пані Копилова (голова Держкіно).
…І хоча «перед бійкою» кулаками не розмахують, мало чи не всі нині фінансовані державою кінопроекти (за винятком дебютів та документального кіно) викликають, швидше, скорботну кволість, ніж живий професійний інтерес.
Наприклад? У реєстрі українських кінопрем’єр-2012 значиться така собі «Хвороба кохання» режисера Д. Томашпольського (6,5 млн.). Майбутній фільм про нестримне бажання головного героя зайнятися сексом... у відкритому космосі. Цікаве, між іншим, бажання! І якби фінансували такий «прецедент» В.Ряшин чи В.Зеленський - ніхто б не пікнув. Але за «мільйони Азарова»? Це вже якась державна сексуальна неперебірливість, «випадкові зв’язки».
Або «Ломбард» (теж 6,5 млн.) від режисера Любомира Кобильчука-Левицького з участю, «нате вам здрастє», Отара Кушанашвілі. Нам що, з держскарбниці ще й «понаїхавших» удобрювати фінансово? Мало їм комерційні телеканали «башляють»?
Відразу на дві картини - для одного творця - розщедрилася та ж таки скарбниця. Про шедеври у виконанні Олени Фетисової раніше чути не було. І особливо видно їх не було. Але, може, ще почуємо 2012-го? Очікуємо в її виконанні фільм-біографію «Параджанов» (без Безрукова) - 11,2 млн. І від того ж автора «Тепер я любитиму тебе» - за 6,8 млн.
Окрема стаття видатків кінобухгалтерії Азарова - «спецзамовлення». Таким, безперечно, слід вважати проект обдарованого режисера і художника Сергія Маслобойщикова «Діамантовий хрест», присвячений житію Луки, архієпископа Кримського. Цей фільм ще на стадії сценарію підтримали отці Московського патріархату. Україна дає на кіно 12 мільйонів, решту - Росія (там і займатимуться дистрибуцією).
(Якою ідеологічною мірою майбутній байопік співвідноситься з нещодавнім кіноописом життя іншого священика - з фільму «Шептицький»? Порівняємо...)
Голлівудські ляльки
Очевидно, не все вищезгадане з’явиться на українських екранах вчасно, у році поточному.
Скажу більше. Очевидно, і не всі гроші, передбачені на кінотворчість у 2011-му, цілеспрямовано витрачені (якщо так, то де результат?). І частина коштів знову повернеться в держскарбницю. (Чи в яку кишеню?)
Як завжди, тобто. (2010-го повернули у держзасіки 1,2 млн. гривень, а деякі картини тоді ж зависли в повітрі).
Тим часом помалу підбирається до екранів черговий «перший» український блокбастер «Той, хто пройшов крізь вогонь» режисера Михайла Іллєнка, який фінансувався в чотири етапи (прем’єра - 19 січня у столичному кінотеатрі «Київ»). Міністр культури обіцяв персональне сприяння у просуванні цього масштабного полотна в маси, у кінотеатри.
В основі інтриги, нагадаю, історія «українського Рембо» з Полтавщини. Завзятий парубок, що був радянським військовим пілотом, опісля несподівано стає вождем індійського племені в Канаді.
Ще рекламні матеріали картини навівали філософські роздуми, буцім режисер наважився на вчинок відчайдушний. Образно кажучи, вирішив «схрестити» в одній стрічці деякі прийоми українського поетичного кіно і окремі трюки Голлівуду...
Чи вдалося йому «повінчати» троянду білу з чорною жабою - знову ж таки, слід дочекатися прем’єрної долі «українського Рембо».
Недовго залишилося. Якщо в нашому кіно - традиційно - «туман яром...», то на голлівудських пагорбах усе контрастно. Уже відомо, який блокбастер найактивніше прагнуть бачити маси у 2012-му (на основі опитувань порталів). Це - «Голодні ігри» режисера Гері Росса за мотивами успішної книжки Сьюзен Коллінз.
Принцип апокаліптичного реаліті-шоу (утрамбований в основу модного твору) вніс помітне збудження в читацькі лави. Роман проріс продовженням. А героям «Ігор» віщують світову славу персонажів «Сутінків».
Чергові «Сутінки», втім, теж у списках народних кіномарень. Як і «Гоббіт», «Нова Людина-Павук», новий «Темний лицар», «Месники».
Із картин серйознішої «формації» у 2012-му слід не проґавити «Дж. Едгара» від мастодонта якісного голлівудського кіно Клінта Іствуда. Лео Ді Капріо, якого «зістарили» переконливим віковим гримом, грає голову ФБР, мимохідь піднімаючи завісу над різними інтимними пороками найвпливовівшої в Америці людини. Перед носом Ді Капріо (за цю роль) може навіть сяйнути «Оскар».
Прогнозують потрапляння у найближчі оскарівські розклади і новому фільму Мартіна Скорсезе. Його «Хранителі Часу» (вже на наших екранах) - добра (і добротна) кіноказка про тимчасово втрачений час.
Олімпійська Мадонна
Поки що - таке - на рівні розмов і перемовин. Але, як повідомило DT.UA надійне джерело в керівному складі НСК «Олімпійський», концерт Мадонни на українському стадіоні (уже після Євро-2012) - не така й фантастика.
Одна з чільних вітчизняних промоутерських компаній зараз саме у стадії перемовин із «агентурою» співачки. І, очевидно, саме тепер верстається програма світового туру поп-ікони - на підтримку її нового альбому (платівка за сприяння Вільяма Орбіта планується до виходу навесні).
Трохи раніше прес-секретар співачки Ліз Розенберг заявила на публікації у ЗМІ про новий тур: мовляв, немає і не буде!
Але тут уже сама діва оголосила «набір» у свій балет. І розпочала у Нью-Йорку вербування підходящих танцюристів у прем’єрне шоу.
Тож місце зустрічі з Мадонною змінити можна - не в Лондоні, а в Києві.
(З міжнародних зірок великого калібру 2012-го у Києві також є надія почути Джо Кокера, Джорджа Майкла.)
Німі сцени
Про знакові театральні проекти найближчого майбутнього поки що важко сказати щось певне.
Серед пристойних гастролерів, власне, можна виділити Бориса Ейфмана з його знаменитим балетом. На сцені Національної опери в лютому покажуть ейфманівську, відому в усьому світі, «Анну Кареніну».
На кінець березня заплановано візит до Києва й одного з основних сценічних провокаторів Європи - режисера Томаса Остермайєра. У Німеччині він керує театром «Шаубюне». І регулярно «по-своєму» інтерпретує класиків (Брехт, Шекспір, Метерлінк). Як правило, не залишає від них «живого місця». І норовить різні вічні тексти втиснути в нашу ненадійну сучасність. Його творчий метод називають «театром жорстокості». Бо в цих сценкомпозиціях не бракує й «жмуриків».
Цікаво, що до Києва всесвітньо відомий майстер-ламайстер приїде вперше. А ще цікавіше - що покаже не німецький, а російський проект. З головними на сьогодні російськими артистами - Чулпан Хаматовою та Євгеном Мироновим.
Постановка Остермайера «Фрекен Жюлі» у Театрі Націй (Росія) очікувано перенесе глядача не в авторські інтер’єри Августа Стріндберга, а в підмосковну Рубльовку. («Жмурики» теж очікується.)
Із власне київських (притомних) театральних очікувань 2012-го (якщо такі можливі, звісно) - це...
Давно анонсований «Войцек» Г.Бюхнера у постановці Дмитра Богомазова в Театрі драми й комедії на Лівому березі Дніпра.
Також «Місяць для пасинків долі» Юджина О’Ніла: у театрі ім. І.Франка за цю п’єсу має взятися режисер Андрій Приходько, що зараз особливо цікаво працює. І, може, покаже Києву свого «Вія» Владислав Троїцький в рамках майбутнього ГогольFest (проект створювався спільно з однією із західноєвропейських культурних інституцій).
Жовта гвардія
До веселих телевізійних ілюзій нового року...
Мабуть, це уже давно очікуване «дофінансування» українського телеканалу «Культура». І, як наслідок, не три, а хоча б чотири камери на цьому підприємстві.
Ще… Самовичерпаність усіх колись гамузом закуплених імпортних реаліті-форматів. І - як результат - «давно не бачена» нами «Діамантова рука» (на тих-таки каналах).
А також… Останній відчайдушний ривок 2012-го у відповідальній справі «оптової закупівлі» російських телеклоунів. І - як сюрприз - поява тут хоча б одного пристойного теледіяча. Познера, наприклад. Тому що скоро вже нікого не залишиться на історичній північній батьківщині. Усі новоявлені революціонери прямо з Болотної (в Москві) будуть негайно «депортовані» на Борщагівку (у Київ). За прикладом телефриків з єльцинських 90-х (Лазарєвої і Шаца), яких недавно «придбав» телеканал «Україна», що базується на Борщагівці й контролюється Самі Знаєте Ким.
І про хороше. Насамперед, давно очікуваний кіносеріал Сергія Урсуляка «Життя і доля» за романом Василя Гроссмана (виробництво телеканалу «Россия»). Найкращі акторські сили й чудовий режисер, що раніше зняв «Ліквідацію».
Потім - «Біла гвардія» за Булгаковим, яку для тієї ж «России» продюсує Олександр Роднянський та компанія. Як сказала б і цього разу мама Жені Лукашина (актриса Любов Добржанська) - «Поживемо - побачимо!»
Тріумфальна арка
Ну а головну, без перебільшень, вітчизняну арт-подію з міжнародним розмахом (на радість В.Пінчуку) презентує у травні-липні «Мистецький Арсенал». Перша Київська бієнале сучасного мистецтва. 100 актуальних художників із 40 різних країн. Від США до самих до «окраїн». Анонсують усі види сучасного мистецтва: від традицій до арт-«збочень».
Багато робіт створені спеціально «під» київський проект, а деякі відібрані спеціально.
Тема нашої бієнале філософська - «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві».
Якщо «по-народому», то цей слоган можна читати й так: «Добре там, де нас немає!»
Куратор проекту - із Британії, вельмишановний Девід Еліот.
Площа експозиції тільки для головного творчого задуму - близько 15 тисяч квадратних метрів (загальна площа «Арсеналу» - 10 гектарів).
Одне слово, семимильними кроками рухається світове актуальне мистецтво -прямо у наше міщанське зібрання... Згідно з однією вивіскою, виявленою мною днями в наших реаліях, - «Хватит жить убого! Снимай ковер - повесь Ван Гога!»
Чого очікуєте, що здійсните?
На старті нового року на запитання DT.UA - які очікування пов’язуєте з 2012-м і що збираєтеся «сотворити» безпосередньо? - відповідають помітні представники нашого культурного соціуму.
Михайло КУЛИНЯК, міністр культури України:
- 2012-й зустрічаю з оптимізмом. Мені здається, що вже можна говорити про стабільність у розвитку нашої культурної царини. Є увага до культурної сфери - з боку президента України, уряду. Насамперед це проявляється в чіткому розумінні гуманітарної політики, яка орієнтована на європейські цінності. І в цьому плані Міністерство культури разом з Національним інститутом стратегічних досліджень має завершити розробку Концепції стратегії нової культурної політики. Одна з головних тез майбутньої концепції в тому, що культурна (більш широко - гуманітарна) політика є складовою частиною державної безпеки у плані осмислення наших національних інтересів.
Цього року продовжуватимемо роботу над законодавчими ініціативами щодо авторських прав. Розраховуємо на ухвалення законопроекту «Про національну культурну спадщину». Уже з лютого буде впроваджено систему електронних квитків в українські театри. Один з головних пріоритетів - підтримка академічного мистецтва. Плануємо виділяти кошти для запису CD українських переможців і лауреатів міжнародних конкурсів. У контексті підготовки до Євро-2012 одним з наймасштабних проектів стане Перша київська бієнале в «Мистецькому Арсеналі».
Сергій ЖАДАН, поет, письменник, публіцист:
- Сподіваюся, в 2012-му Україна буде гідно представлена на книжковому ярмарку в Лейпцигу (там цього року «Україна» - одна з тем).
Ще сподіваюся, що ті важливі й цікаві літературно-книжкові ініціативи, які виникли в попередні роки, розвиватимуться. Тобто ситуація, щонайменше, хоча б не погіршиться.
Ну й головне: сподіваюся в 2012-му на появу великої кількості цікавих книжок.
Олег КОХАН, кінопродюсер, один з творців найгучніших українських фільмів останнього часу:
- Очікування зазвичай пов’язують із запущеними процесами в національній культурі (у контексті світової). І такі самі очікування передбачають можливість докорінно змінити нашу культурну ситуацію.
При цьому в Україні практично в кожному напрямі є яскраві досягнення та окремі успіхи. «Гогольfest» і «Даха Браха» не соромно представляти як візитну картку сучасної культурної України. Рівень гри Богдана Ступки визнають вищою акторською майстерністю в усьому світі. Книжки Марії Матіос і Юрія Андруховича знаходять читачів у різних країнах. Це авангард.
Проте дехто в нас створює такі «шедеври», під якими можна поставити будь-яке ім’я, настільки вони безликі. А тим часом не зрушимо ми з місця, ігноруючи високе мистецтво та звеличуючи тільки маскульт, який розквітне й без допомоги держави.
Кіноіндустрія в Україні - і продюсери, і дистриб’ютори, і кінотеатри - проходить етап формування. Такий етап обіцяє запам’ятатися як мінімум довгограючими переговорами, а максимум - це створення оперативної, самостійної та працездатної моделі ринку з перспективами зростання.
Мені зрозуміло одне: у 2012-му все стане ще цікавіше.
Сподіваюся, кількість глядачів не скоротиться, а фільмів, які можуть стати подіями і провокувати суспільний резонанс, побільшає. Вважаю, залучення держави та приватного бізнесу в кіносферу пройде перевірку часом. А число справжніх професіоналів зростатиме.
Можливо, я ідеаліст, проте хочеться вірити, що завдяки особистим зусиллям відбудуться зміни на краще в країні, де ти народився й відбувся як людина.
От і персональні мої плани пов’язані з новими фільмами та чудовими іменами, різними цікавими історіями. Уже закінчили зйомки нового фільму Кіри Муратової, який настільки не схожий на всі її попередні роботи, що з нетерпінням чекаю завершення монтажно-тонувального періоду, щоб показати цю картину в Україні та за її межами.
Ігор СТАВЧАНСЬКИЙ, генеральний директор Національної кіностудії імені О.Довженка:
- Минулий рік приніс кінематографістам надію на позитивні зміни. Уперше за багато років держава виділила гідне фінансування. Тим самим закладено основу перспективних проектів. Зокрема, з’явилася можливість підтримати талановиту молодь.
Сподіваюся, завдяки інтересу, що виник з боку держави до національного кіно, з’являться й нові імена, які згодом посядуть гідне місце у світі кіномистецтва.
Кіностудія імені Довженка сьогодні робить ставку на молодь (у рамках проекту «Дебюти»).
Підтримуючи початківців, намагаємося зберегти й раніше накопичений досвід. Фахівці студії ведуть роботу з відновлення стрічок Держфільмофонду, які визнано шедеврами.
Олексій БОГДАНОВИЧ, народний артист України, голова столичної СТД:
- На наших культурних теренах не тільки торік, а й раніше ухвалювалося чимало важливих законів… Але, як бачимо, не всі з них ефективно «працюють». І столиця, як і раніше, не може побачити кращі твори майстрів з провінції, а в провінцію не завжди можуть доїхати столичні професіонали…
Тому в нас і немає такого необхідного культурного взаємообміну.
Наївно сподіватися, що новий рік змінить уже узвичаєну ситуацію - і культуру (на місцях чи в центрі) не розглядатимуть за «залишковим» принципом.
Про творчі плани? Та щойно заїкнешся про них, як тут-таки неодмінно насмішиш Бога… Однак признаюся, хотілося б попрацювати над матеріалом, який розрахований не на скороминущий «бульварний» ефект, а над твором, який довго відлунюватиме й у глядацьких серцях, і в моєму власному серці.
Владислав ТРОЇЦЬКИЙ, режисер, керівник театру «ДАХ», місіонер нашого сценічного мистецтва за кордоном:
- Щодо деяких моїх проектів… Є розуміння міністерства та керівництва міста, що Києву потрібен «Гогольfest». І сподіваємося провести його у вересні 2012-го. А тим часом ставлю в Угорщині оперу «Місто мертвих».
Уже давно в «інституті» вітчизняного театру назріло питання ротації керівних кадрів. І художні керівники, і директори наших держтеатрів повинні обиратися на конкурсній основі. І не більше ніж на два строки (як і президент). Чи змінить щось рік, який настав, у цій давній проблемі? Не вірю!