У столичному кінотеатрі "Київ" проходить ретроспектива одного з класиків французького детективного кіножанру Жана-П'єра Мельвіля. У її рамках представлено п'ять знакових фільмів режисера, а також документальну стрічку про творчість майстра.
Мельвіль знімав суто глядацьке кіно. Його роботи ніколи не виборювали престижних нагород і не брали участі в конкурсних програмах авторитетних кінофестивалів. Незважаючи на це, важко переоцінити внесок режисера в жанр детективу. Вплив митця відчувається у стрічках Джима Джармуша і Мартіна Скорсезе. А Квентін Тарантіно постійно називає його серед своїх кумирів.
Ця ретроспектива - як нагадування про найкращі традиції детективного жанру. Адже фільми такого високого художнього рівня вкрай рідко виходять в український прокат.
Відкрила цикл кінопоказів стрічка "Стукач" (1968). У центрі сюжету - авантюрист Сільян, який живе за принципом "Треба вибирати - вмерти чи збрехати". Один із його друзів - комісар поліції, інший - злодій. Таким чином, Сільян, з одного боку, - поліцейський інформатор, а з іншого - співучасник багатьох злочинів. Але одного чудового дня така подвійна гра обертається проти нього самого.
За іронією долі, минулого тижня вийшла в прокат голлівудська стрічка під такою самою назвою. Її протагоніст теж вживається у злочинний світ, щоб допомогти поліції. Але в головній ролі там з'являється вже не елегантний Жан-Поль Бельмондо, а перекачаний Дуейн Джонсон. А замість авантюрних хитросплетінь у новому сюжеті все вирішується досить прямолінійними гонитвами та перестрілками. І якщо Мельвіль у фіналі своєї картини вишукано розв'язав Гордіїв вузол цього сюжету, то в голлівудській картині його просто розрубали.
Продовжить ретроспективу безперечний шедевр "Червоне коло" (1970). Головні ролі в цій стрічці виконали Ален Делон, Ів Монтан та Бурвіль - актори, які стали уособленням розквіту французького кінематографа 70-х років.
Картина розповідає про зухвале пограбування ювелірного магазину трьома закоренілими злочинцями. Два з них - злодії: один щойно звільнився з в'язниці, другий втік з-під конвою. А також деградований поліцейський снайпер, який відчайдушно бореться з алкоголізмом. Хоч усі троє відповідально продумують буквально кожен свій крок, у руках нещадної долі вони - не більше ніж маріонетки. Одного разу доля зведе цих трьох у "червоному колі" смерті. У стрічці вигадливо переплітаються риси кримінального трилера та драми, пронизані екзистенціальною філософією.
На жаль, у цій ретроспективі не знайшлося місця видатній картині "Самурай" (1967). Як і "Червоне коло", цей фільм отримав 8,1 бала у наймасштабнішому рейтингу світу IMDb. Такої високої оцінки удостоюються лише справжні шедеври. Обидві ці картини - мабуть, найтрагічніші гангстерські стрічки в історії французького, а може, і всього європейського кіно.
Уже стає традицією включати навіть у найменші українські кінофестивалі бодай один документальний фільм. Часто саме на таких кінопоказах нашому глядачеві випадає виняткова можливість подивитися документальне кіно на широкому екрані. Адже щорічно в прокат виходять усього одна-дві такі стрічки.
У рамках цієї ретроспективи буде показано документалку "Під ім'ям Мельвіль" (2008). У ній розповідається про зовсім ще юного хлопця, який воював під час Другої світової за французький Опір. Цей життєвий досвід у результаті вилився в три повнометражних фільми про війну. Два з них - "Армія тіней" (1969) і "Мовчання моря" (1949) - представлені в цій ретроспективі.
Режисер прославився насамперед своїми кримінальними фільмами. Але він став першим, хто з граничною чесністю показав у кіно французький Опір.
"Армія тіней" з Ліно Вентурою у головній ролі визнана критиками одним із найкращих фільмів, котрі викривають фашизм як репресивну систему. У центрі сюжету - один із керівників Опору, якому вдається втекти з гестапо. Його рятує Матильда, і вдвох вони розгортають терористичну діяльність проти загарбників. Однак гестапівцям вдається взяти в полон доньку цієї жінки, й вони починають її шантажувати. У зв'язку з цим партизани розробляють хитромудрий план, який би вивів їх зі складної ситуації. Нелюдські допити, криваві катування і розстріли, жорстокість воєнних дій у цій стрічці - дуже реалістичні.
Якщо "Армія тіней" показує війну натуралістично, то дебютний повнометражний фільм Мельвіля "Мовчання моря" - ідеологічно. Стрічка розповідає про те, як під час окупації у будинок до старого француза потрапляє німецький офіцер. Тривалий час вони вимушені жити під одним дахом, і це перебування проходить у нескінченних монологах німця, що розмірковує про дружбу Німеччини і Франції, культуру обох країн і несправедливість війни... Однак у відповідь - лише мовчання господаря будинку.
Останнім фільмом у ретроспективі стане "Боб-гравець" (1956). Головний герой стрічки страждає від гральної залежності і цілими днями просиджує за картами, рулеткою або костями. Одного разу фортуна відвертається від нього, і чоловік програє майже весь свій статок. Однак Боб не впадає у відчай і вирішує пограбувати казино. Для цього він збирає цілу команду: хтось зламує сейфи, хтось уміє поводитися з сигналізацією, хтось - дістати зброю. Сьогодні цей фільм виглядає як чернетка до "Одинадцяти друзів Оушена" (2001).
У фільмах Жана-П'єра Мельвіля простежується ідея про невблаганний фатум, який, незалежно від того, панує у світі мир чи війна, розпоряджається людиною. Одних він залишає живими на полі бою, інших - убиває посеред тихої вулиці. При цьому не має значення, чи захищає людина закон, чи порушує його. Доля жорстока до всіх, хто намагається підкорити світ своїм правилам.