Всесвітній День музеїв традиційно святкують у середині травня. На відміну від країн Західної Європи, музейна справа в Україні поки що неприбуткова. За окремими винятками. Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький розповів DT.UA, що нинішнього року держава не виділила ні копійки на підтримку музеїв, а також згадав, що за роки незалежності знищено понад 90 церков.
- Музеям сьогодні не бракує відвідувачів, - каже Борис Григорович. - Навпаки: в наші зали намагається потрапити стільки туристів, що вже не вистачає музейних працівників! Але змінити нічого не можемо. Наприклад, на Львівщині є три замки. Вони працюють лише по сім годин на день. Отож багато туристів не встигають потрапити всередину всіх палаців. І тоді нарікають, що, мовляв, приїхали з Москви, Мінська, Варшави з метою відвідати омріяне місце, але не можуть цього зробити. Черги до замків - великі. Часто сюди приїздять до сорока автобусів. Розчарування людей можна зрозуміти, бо замків у країнах колишнього Радянського Союзу небагато.
Наші музеї живуть нині лише за власно зароблені гроші. В Україні працює багато туристичних агенцій, які підвозять туристів до наших замків-музеїв, але всередину не заводять. Показали - і поїхали далі. Ці люди на туристах непогано заробляють, а ось музеї й замки - не отримують нічого. Ситуацію вважаю неправильною.
Претензії маю і до власної організації. Все тому, що ми обмежені штатним розписом. У середньому в кожному замку працюють шість-вісім наукових працівників. Замість 20 екскурсій вони проводять по 40 і більше. Дуже бракує наглядачів у залах. Колись я мав право на літній період розширювати їх кількість за рахунок спецкоштів. Тепер такої можливості у мене немає.
Наприклад, у Словаччині є 39 замків із облаштованими музеями. Навіть замок, у якому міститься резиденція президента країни, відкритий для огляду. В Україні під дахом усього 20 замків. Більше половини їх не функціонує.
Дивуватися - нічого, адже за останні три роки на реставрацію замків держава не виділила жодної копійки!
Нинішнього року держава не виділила музеям бодай 10 грн. на ремонт. Біля головного входу до палацу Потоцьких довелося повісити стрічку, бо на голову може впасти штукатурка. Якби нам допомогли впорядкувати наші музеї, ті могли б на себе заробляти, ще й податки сплачувати. Як приклад - діяльність Олеського і Золочівського замків. Саме за їхній рахунок сьогодні виживає Львівська галерея мистецтв.
- Можливо, крім іншого, хочуть привести до банкрутства, щоб потім приватизувати за копійки?
- Замки, які можна віддати інвесторам, є. Один із них - у Поморянах. Його хотів узяти музей «Київська лавра», але Міністерство культури чомусь не дозволило. Кому від того стане краще, якщо він завалиться? Справжня катастрофа зі Свіржським замком. Дахи течуть, підлога погнила, опалення знищено. А він міг би давати великі прибутки.
- Що спричинило такий занепад замків?
- Брак коштів. Найпростіше було б їх продати. А що далі? Продали палац у Підгірцях (який за Стриєм), у Старому Роздолі. Тепер ось уже 20 років там ніхто нічого не робить. Натомість усі цінності, які були в замках, зникли... Ще трохи - і стіни впадуть! Згідно із законом про охорону пам’яток, власники не мають права нічого в них змінювати. Вікна, двері, фасади - все треба відновлювати у їх автентичному вигляді. А далі влаштовуйте, що хочете: готель, туристичну базу, музей. Можете навіть оселитися там.
- Можливо, причина ще й у тому, що в Україні пам’ятки архітектури належать різним міністерствам?
- У Польщі, наприклад, усі замки завжди належали одному міністерству. Скільки себе пам’ятаю, весь час прошу, щоб і в нас зробили так, як у Польщі, де палацами опікується міністерство культури і національної спадщини. Вже сама назва багато до чого зобов’язує. У Польщі багато пам’яток знищено, але так, як їх знищено в Україні, - не знищено більше ніде.
Недавно по допомогу до нас звернулися спеціалісти з Москви, які займаються відновленням поміщицьких маєтків. Реставрують і влаштовують там музеї. В Україні на ці будівлі взагалі ніхто не звертає уваги. У Судовій Вишні згорів гуртожиток профтехучилища, який містився в одному з таких маєтків. Тепер він доруйновується. Ще одну пам’ятку - єпископський палац у Оброшино - потрібно терміново рятувати. Самі місцеві люди просять зробити це!
Тепер усі почали все міряти у грошах. Щось роблять лише тоді, коли можна швидко заробити.
- Борисе Григоровичу, особисто вам і в радянські часи вдавалося багато зробити?
- У мене було дві безвідмовні цитати: В.Леніна «Искусство принадлежит народу», а друга Гітлера - «Для того щоб знищити націю, потрібно знищити її минуле». Тепер ці цитати ні на кого не справляють враження.
Більше того, пам’ятки нищаться руками самих українців. Недавно згоріла ще одна дерев’яна церква… Загалом, за часи незалежності вогонь знищив понад 90 церков! За всі роки радянської влади було зруйновано лише чотири! Відчуваю, що людям ці церкви не потрібні, вони ними не дорожать. Якось у одному з сіл Пустомитівського району бізнесмен захотів купити собі церкву!!! І люди погодилися продати її разом з іконостасом. Мені це до голови не вкладається.
Недавно в Яворові підпалили дерев’яну церкву. І що? Влада вирішує відновити її. Але коли приїхали туди, люди вже заклали фундамент для нової, більшої церкви.
- У вас не опускаються руки від усього цього?
- Навпаки, у мені народжується ще більше протесту. Люди не розуміють, що найцінніше надбання України - дерев’яна церква. Собор Юра - не український за архітектурою. Це, як і весь Львів, - Європа. На відміну від нас, інші країни як зіницю ока бережуть свої дерев’яні церкви. У Скандинавії, де клімат набагато гірший, збереглися церкви XIV століття. Без реставрації!
- Можливо, варто запросити міністра та його заступників до наших музеїв?
- Запрошували… Однак вони чомусь не приїжджають…