Время, которое трансформируется в сюжет - Новости кино, театра, искусства , музыки, литературы - zn.ua

"Время, которое трансформируется в сюжет"

28 февраля, 2014, 18:23 Распечатать

Есть тексты, которые действительно не нуждаются в подробных комментариях и аналитических отступлениях. И есть время, которое такие тексты рождает. Время драматичное и жестокое, обожженное вспышками очередных надежд на лучшее. 

От редакции ZN.UA. Есть тексты, которые действительно не нуждаются в подробных комментариях и аналитических отступлениях. И есть время, которое такие тексты рождает. Время драматичное и жестокое, обожженное вспышками очередных надежд на лучшее. Украинская трагедия начала 2014 года — это не только ужасные эпизоды войны, насилия, смерти, раздора, благородства, взаимовыручки... Это еще и пронзительные поэтические строки, "прошившие" болевым током весь Интернет, почти все социальные сети. Итак, избранные тексты нашего времени — без комментариев.

Мальчиков укрывают флагами. С головой. 

Не вой, дура, говорю, твой — живой. Живой. 

Он такой же, как они — тоже рвется в бой. 

Долго трубку не берет. Но не вой.  

Не вой. 

 

Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой. 

Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой. 

Твой такой же — как они — на передовой. 

Разбирает мостовую по кускам.  

Живой. 

 

Мальчиков выносят строем. Траурный конвой. 

Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой. 

Он придет. Под утро. Мятый и седой. 

Ты отпустишь снова. Просто жди.  

Не вой. 

Ольга КАШПОР 

Кто я? 

Я — мальчик.  

Я сплю, свернувшись в гробу калачиком. 

Мне снится футбол. В моей голове — Калашников. 

Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться! 

Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня… 

 

Я — девочка-врач.  

Я в шею смертельно ранена. 

В моём городке по небу летят журавлики 

И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела, 

Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере… 

 

Я — мама.  

О фартук вытерев руки мыльные, 

Звоню на войну я сыночке по мобильному. 

Дитя не берёт! Приедет, — огрею веником! 

"Его отпевают", — слышу ответ священника… 

 

Я — батюшка. 

Я собор свой открыл под госпиталь 

И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи! 

Слова для души, что чреву — пуд каши гречневой: 

За это крестил поэта я, пусть и грешен он... 

 

Я — просто поэт. 

Я тоже стою под пулями. 

Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной, 

Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного: 

Нужнее стихов сегодня — мешки с лекарствами… 

 

Я — старый аптекарь. 

Мне бы — давно на пенсию: 

Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями. 

Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы: 

Начальник, пришли термальной воды для Родины! 

 

Я — Родина. 

Я ребёнок — и сплю калачиком. 

Назначенный государством, ко мне палач идёт, 

Из недр моих вырыв мрамор себе на логово: 

Налоговой сдал налог он, но Богу — Богово. 

 

Я — Бог. 

И я тоже — Папа. Сынок Мой Ласковый 

У дауна в классе детский отнял Калашников. 

Сказал, мол: "Ни-ни!" — и прыгнул без парашютика… 

 

Спи, золотко. 

Спи, Мой Мальчик. 

 

Я Воскрешу Тебя. 

21 февраля 2014 г. (из соцсетей)

***

Гадаєш ти мене образив, 
коли бандерівцем назвав?  

Скажу тобі на це одразу —  

Я ним не був! Тепер вже став! 

Сприймаю це, як нагороду!  

Звання, присвоєне за те, 

Що сином став свого народу,

Любові почуття святе! 

Люблю безмежно рідний край,  

Цю чарівну, магічну мову,  

Дарований Всевишнім рай,  

Красу дівочу чорноброву. 

Люблю за щедрість і за спів,  

Шалені ночі солов'їні,  

Коли бракує навіть слів,  

Освідчитися Україні! 

А ти мене за цю любов 

Оскаженіло ненавидиш.  

Не я до тебе!  Ти прийшов, 

На мою землю і тут гидиш! 

Іди подальше від гріха,  

Моє терпіння не безмежне.  

Нехай святиться у віках  

В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!

Мирослав ВЕРЕСЮК, 
13 лет 

 

Ах, Иван Алексеич, Иван Алексеевич! 

Окаянные дни возвращаются снова. 

Пожинаем мы то, что когда-то посеяли. 

Все запомнят Год Лошади, потерявшей подкову. 

 

Все запомнят огонь и кровавые игрища 

Посредине Европы, нарядной и сонной, 

Посредине планеты, теряющей силищу, 

На дороге от храма к дому умалишённых. 

 

Ах, Иван Алексеевич, в Ваших "Тёмных аллеях" 

Так прекрасна любовь без печати насилия! 

Сколько нужно ещё потерять поколений, 

Чтобы снова чума всё вокруг не косила?!

Ирина КАРПИНОС

 

***

Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму,

В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,

Стоїш за плечима в синів найдорожчих —
незримо — 

Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.

 

Ще рано гасити це полум'я, Господи, рано, 

Згортати знамена у мороку зла позасвітнього, 

Бо зрада — ти добре це знаєш, —
ще глибша за рану, 

Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.

 

Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй 

Запалене місто-свічу, серед снігу і диму, 

Якщо тебе хтось не впізнає, дай знак, що ти свій, 

Що завжди стоятимеш поруч з синами своїми.

Марьяна САВКА

***

Не думав я, що він колись настане, 

Цей час, що трансформується в сюжет: 

Дві ери, дві епохи, два Майдани, 

І дві країни…ніби з двох планет. 

 

Автобуси, міліція, кордони, 

І клунки з "тормозками" у руках, 

Забуті і недіючі закони, 

І навіть різне небо у очах. 

 

Хтось хоче бути в небі зорельотом, 

І прогоріти свій короткий вік, 

А куликам достатньо і болота, 

Болотом завжди хвалиться кулик… 

 

Одні летять, бредуть, чи доповзають, 

Змішавши в серці людяність і лють, 

І їх пакують, в'яжуть, закривають, 

Їх вже вбивають... а вони все йдуть. 

 

А мешканців прилеглої планети, 

В Маріїнський… В Потьомкінське село… 

Їм напинають правильні намети, 

Проводять воду, світло і тепло. 

 

Одні лежать рядами на підлогах, 

Вслухаючись у шум нічних атак, 

І вороном чатує на дорогах, 

Надійний друг "тридцятих" — автозак! 

 

А іншим з польової кухні кашу, 

Гарячий чай і блоки сигарет, 

Стоять на двох майданах наші й наші, 

Та виглядає, ніби з двох планет. 

 

Поділені водою з водометів, 

Затягнуті в лиху, погану гру, 

Поділені брехнею в Інтернеті, 

Поділені межею по Дніпру. 

 

Поділені коктейлем, що палає, 

І чорним димом відшумілих шин, 

Поділені…Доведені до краю, 

Розділені Отець і Дух, і Син… 

 

Осліплені, замиті кров'ю очі, 

І кулі, що влучають в об'єктив, 

Плач матері, і зойк грудей дівочих, 

Два місяці пустих…порожніх слів… 

 

Заяви, маніфести, протоколи, 

Скінчились між "динамівських" колон… 

Згорів портрет філософа футболу, 

Накривши тілом рідний стадіон. 

 

Бо з двох боків підвозяться набої, 

І гострить брат на брата чорний ніж, 

Моя країно, все це не з тобою, 

Вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш. 

 

Красуне спляча…скільки ти проспала, 

Того,що в світі доброго було, 

Закресли день, коли ти дозволяла, 

Корону одягнути на чоло. 

 

Ти припиняєш буть смиренним птахом, 

Скажи це всім, забудь тваринний страх: 

Що той, хто сам себе назвав монархом, 

Відповідати має, як монарх. 

 

За те, що відстояли на колінах, 

За тих, що вже не мають вороття, 

За те, щоб пожила моя країна, 

Не на Майданах, а одним життям. 

 

Щоб молячись за скам'яніли "душки", 

Кучкуючись, як мухи в молоці, 

Пішли навік в тумани "простітушки", 

Стискаючи дві сотні у руці. 

 

Щоб після щирих слів святого Папи, 

Про істину возведену на трон, 

Голубку білу не хапали лапи, 

Розлючених і жадібних ворон… 

Петр МАГА

***

Що за дивная країна-непокірна Україна! 

Скільки літ її катуєм, скільки літ її мордуєм! 

Скільки ставим на коліна 

той народ завзятий, впертий — 

не скоряється віками, воскресає козаками! 

Русь-наймення в них украли, мову рідну звоювали, 

голодом ми їх морили , до Сибіру вивозили, 

на хрестах їх розпинали і церкви їм закривали, — 

той народ завзятий, впертий — 

він не кориться віками, воскресає козаками!

Мария БЕДНАРЧУК

***

Коли Україна за право життя 

З катами боролась, жила і вмирала, 

І ждала, хотіла лише співчуття, 

Європа мовчала. 

 

Коли Україна в нерівній борьбі 

Вся сходила кров'ю і слізьми стікала 

І дружної помочі ждала собі, 

Європа мовчала. 

 

Коли Україна в залізнім ярмі 

Робила на пана і в ранах орала, 

Коли ворушились і скелі німі, 

Європа мовчала. 

 

Коли Україна криваві жнива 

Зібравши для ката, сама умирала 

І з голоду навіть згубила слова, 

Європа мовчала. 

 

Коли Україна життя прокляла 

І ціла могилою стала, 

Як сльози котились і в демона зла,  

Європа мовчала.

Александр ОЛЕСЬ
22.08.1931 г.

Оставайтесь в курсе последних событий! Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Заметили ошибку?
Пожалуйста, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Добавить комментарий
Осталось символов: 2000
Авторизуйтесь, чтобы иметь возможность комментировать материалы
Последний Первый Популярные Всего комментариев: 1
  • bof123 bof123 4 березня, 18:15 Это не "Украинская трагедия начала 2014 года" - это трагедия всей Евразии, всего континента. Я из Сибири и у меня много друзей с Украины и тут и на Украине. А розжигатели сей трагедии - кукловоды госдепа и "Евросоюза". 100% Люди не будьте дураками, включите мозг. До этого все были живы и сыты, а после стали умирать. Что и попытались отразить некоторые "поэты"... Бороться надо с социальным неравенством и олигархией, А НЕ ДРУГ С ДРУГОМ! согласен 0 не согласен 0 Ответить Цитировать
Выпуск №15, 21 апреля-27 апреля Архив номеров | Содержание номера < >
Вам также будет интересно