UA / RU
Підтримати ZN.ua

Виклик мобілізації-2024: вимагаємо нового підходу до вирішення старих проблем

Автор: Роберт Зелді

Із 2023 року Україна стикається з критичними викликами у сфері мобілізації, що вимагають невідкладних змін і адаптації. У парламенті визріває закон, спрямований на радикальне переосмислення мобілізаційних процедур.

З одного боку, законопроєкт пропонує жорсткі заходи для тих, хто уникає виклику до ТЦК, з іншого — обіцяє заохочення, що мають стимулювати громадянську активність. Ці ініціативи мають на меті оновити ряди Сил оборони, але чи достатньо цього?

Читайте також: Закон про мобілізацію: чи змінилась тривалість відпустки для військових

Корінь проблеми — не в небажанні захищати рідну землю. Початок 2022 року яскраво засвідчив: коли люди готові стати на захист, неготовою може виявитися система. Отже, проблема не у відсутності патріотизму, а в системних недоліках, що стримують ентузіазм і готовність допомагати. Про це свідчить і те, що чимала кількість «ухилянтів», про яких рапортують обласні ТЦК, контрастує з великою кількістю відгуків на програму рекрутингу.

Ймовірно, внутрішні проблеми у Збройних силах значно більше впливають на готовність мобілізуватися, ніж уявляє собі військово-політичне керівництво країни.

Позитивним сигналом є те, що в пошуках рішень для поліпшення ситуації у Збройних силах Міністерство оборони ініціює низку змін, які мають вирішити нагальні проблеми:

Читайте також: Найближчими місяцями з'явиться версія законопроєкту про демобілізацію — Міноборони

Привілеї для контрактників

Проте ці ініціативи не скасовують інших проблем, що вимагають не меншої уваги. Наприклад, особливо контроверсійною проблемою є штучно створена різниця між мобілізованими та контрактниками.

Так, новий законопроєкт про мобілізацію пропонує привілеї у виборі підрозділу виключно для контрактників, чим підриває всю суть рекрутингової кампанії, що матиме негативний вплив на підрозділи, які розраховують на поповнення власними зусиллями. Крім того, в контрактників уже є фінансові стимули у вигляді «підйомних», тоді як мобілізовані не отримують таких мотиваційних пакетів попри відсутність відмінностей у виконанні бойових завдань.

Ця розбіжність навряд чи є випадковою або поверховою; вона, найімовірніше, відображає бажання військового керівництва забезпечити собі гнучкість рішень щодо персоналу в довгостроковій перспективі, особливо після завершення воєнних дій. Так, мобілізовані за призовом теоретично можуть бути звільнені зі служби набагато швидше після закінчення війни. Контрактники ж стають стабільнішим і передбачуванішим ресурсом для військового планування.

Але проблема в тому, що, як і в перші роки АТО, запроваджуючи контракти «на особливий період», військове керівництво не оголошує відкрито своїх планів. Хотілося б, аби недооцінка морального та психологічного впливу таких підходів не призвела до катастрофічних змін у суспільному сприйнятті військової служби як честі й обов’язку перед Батьківщиною, як це сталося після 2016 року.

Система грошового забезпечення залишається складним вузлом проблем, що вимагає невідкладного розплутування. Середня зарплата по країні зрівнялася з базовим грошовим забезпеченням новобранців без військового досвіду, й професіонали з високооплачуваних галузей, як-от ІТ чи фінанси, менеджмент, і навіть просто успішні ФОПи опиняються перед вибором, який може призвести до значного зниження їхнього доходу внаслідок призову. Водночас експертиза висококваліфікованих фахівців може бути критично важливою для військових потреб: наприклад, знайомий проєктний менеджер виявився настільки ключовим спеціалістом у галузі РЕБ для бригади, що про скасування його переведення «ходоки» просили самого Головнокомандувача.

Getty Images

Різниця між передовою й тилом

Ще одним із найдискусійніших аспектів фінансової політики є відчутна різниця у виплатах між тими, хто виконує бойові завдання на передовій, та особовим складом, залученим до виконання логістичних і підтримувальних функцій у тилу. На передовій військовослужбовці стикаються з безпосереднім ризиком для життя та здоров’я, що об’єктивно вимагає адекватних виплат як форми визнання цих ризиків. Водночас фахівці в тилу, від технічних спеціалістів до діловодів, забезпечують критично важливу підтримку, яка дає змогу підрозділам на передовій ефективно функціонувати. Наявна наразі різниця у виплатах і постійний пошук «резервів» у вигляді тих, хто «не брав безпосередньої участі у бойових діях», створює враження недооцінки діяльності тих, хто працює в тилу, попри їхній значний внесок у загальний успіх оборонних операцій.

Хоча законопроєкт про мобілізацію й пропонує додаткові винагороди, система загалом потребує глибшого перегляду. Щонайменше «підйомні» виплати тим, хто вступає на військову службу або змінює пункт постійної дислокації, варто було б розширити й на мобілізованих за призовом, урівнявши їх із військовослужбовцями-контрактниками, якщо вже обидві категорії вимушено докуповують спорядження, іноді на значні суми.

Незважаючи на значну активність парламенту в напрямі відпочинку військовослужбовців минулого року, помітного прогресу щодо нововведень у цій сфері не спостерігається. Втім, на початку третього року повномасштабних бойових дій стає очевидною потреба в інноваційному підході до системи відпочинку військовослужбовців. В американській армії наприклад, кожен військовослужбовець має право на 15 додаткових днів відпочинку в разі довготривалого виконання завдань під час військової операції, а в британській — один день відпочинку за кожні дев’ять днів у зоні виконання завдань після повернення додому.

Наразі сповільнення процесів переведення військовослужбовців, спричинене зміною керівництва та іншими бюрократичними перепонами, обмежує можливості для швидкої адаптації до оперативних потреб і підвищення боєздатності частин, особливо в перспективі значного припливу новобранців, на який сподівається військове та політичне керівництво країни. Хоча реформування системи переведення військовослужбовців для забезпечення її більшої гнучкості й оперативності є вкрай необхідним, жодного прогресу в цьому напрямі не помітно.

Окремий аспект — звільнення військовослужбовців, які з різних причин не можуть робити значний внесок у діяльність армії, а іноді, відверто кажучи, стають тягарем для військових підрозділів. Чинна система, що залишає цих людей служити, зокрема в резервних батальйонах, без явної користі й водночас витрачає на них і без того вкрай обмежені ресурси, вимагає термінового перегляду. Надання командирам права ініціювати звільнення в таких випадках може значно підвищити ефективність використання військового персоналу.

Читайте також: Зникнення категорії обмеженої придатності не врятує ситуації з мобілізацією: названо причини

Неприпустима повільність змін

Проблеми, що турбують ЗСУ, мають стати предметом прискіпливої уваги на найвищому військово-політичному рівні. Вони безпосередньо впливають на здатність залучати новий особовий склад, як через мобілізацію, так і через рекрутинг, і тому гостро потребують ефективних рішень.

Проте, незважаючи на певні позитивні зрушення, загальний прогрес у реалізації необхідних реформ відбувається неприпустимо повільно. Таке враження, що державні заклики до єдності та внеску в справу захисту країни не завжди втілюються в дії на рівні впровадження змін. Як ілюстрацію можна навести процес ухвалення та підписання закону, спрямованого на спрощення військової бюрократії, який незрозуміло чому тривав майже чотири місяці.

Чи є надія, що описане вище широке коло проблем здобуде не лише широке визнання, а й активну підтримку з боку вищих ешелонів влади? Надзвичайно важливо, щоб час на підготовку та реалізацію ініціатив із викорінення радянського спадку в ЗСУ не нагадував повільність, із якою було підписано вищезгаданий закон.

Конституційні обов’язки є не лише в українських чоловіків. Зобов’язання уряду перед захисниками нації є не менш важливими, але значно менш визнаними в публічному просторі.