Вторгнення Росії в Україну — найдорожчий конфлікт у Європі з часів Другої світової війни — підштовхнуло Організацію Північноатлантичного договору до здійснення зусиль до перетворення на боєздатний воєнний альянс, яким він був в часи холодної війни, пише The New York Times.
Ця зміна є трансформаційною для альянсу, який десятиліттями характеризувався сплячкою та невпевненістю у собі.
НАТО швидко переходить від того, що військові називають «стримування шляхом удару у відповідь», до «стримування шляхом недопуску». У минулому теорія полягала в тому, що якщо росіяни вторгнуться, країни-члени намагатимуться втриматися, доки союзні сили, переважно американські, не прийдуть на допомогу, завдаючи ударів у відповідь, щоб спробувати відтіснити агресора.
Однак після російських звірств на окупованих територіях України — від Бучі та Ірпіня до Маріуполя та Херсона — прикордонні держави, такі як Польща та країни Балтії, більше не хочуть ризикувати будь-яким періодом російської окупації. Вони зауважують, що в перші дні українського вторгнення російські війська захопили території, більші, ніж деякі країни Балтії.
«Стримування шляхом недопущення», у свою чергу, означає постійне розташування союзних військ біля кордону з РФ, більшу інтеграцію американських і союзницьких військових планів, більші військові витрати і більш конкретизовані вимоги до союзників щодо наявності конкретних видів сил і засобів для ведення бойових дій у разі потреби.
Намір полягає в тому, щоб зробити сили НАТО не тільки більш надійними та боєздатними, але й більш помітними для Росії, що є ключовим елементом стримування.
Країни Центральної та Східної Європи наполягають на тому, що «більше недостатньо сказати, що ми готові стримувати, обіцяючи відвоювати, але що ми повинні захищати кожен дюйм території НАТО з першого дня».
Зараз НАТО розгорнув батальйон багатонаціональних військ у восьми країнах уздовж східного кордону з Росією і планує збільшити ці сили у прифронтових регіонах до кількості бригад, щоб посилити стримування та мати можливість відкинути сили вторгнення з самого початку.
Крім того, Альянс також має нові детальні плани мобільності та матеріально-технічного забезпечення, а також жорсткіші вимоги до готовності.
«НАТО — це організація, яка відпочила від історії», — вважає Іво Х. Даалдер, колишній посол США в НАТО. За його словами, Путін «нагадав нам, що ми повинні думати про оборону і думати про це колективно».
Альянс передасть більше військ під безпосередній контроль вищого військового офіцера НАТО, верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі генерала Крістофера Каволі, який також командує американськими силами в Європі.
Зміни в НАТО почалися повільно в 2014 році після того, як Росія анексувала Крим, розпаливши війну на східному Донбасі. На своєму саміті того року в Уельсі союзники по НАТО домовилися про збільшення до 2024 року обсягу військових витрат у розмірі 2% валового внутрішнього продукту.
На даний момент лише вісім із 31 країни, включно з новим членом Фінляндією, досягли цієї мети, однак військові витрати з 2014 року збільшились на 350 мільярдів доларів.
На наступному саміті НАТО в липні цього року буде погоджено новий план витрат, із мінімальним показником у 2% ВВП. В Альянсі вважають, що враховуючи труднощі Росії в Україні, якщо великі країни витрачатимуть від 2,5% до 3% ВВП на військові потреби упродовж наступного десятиліття, цього має бути достатньо.
Після 2014 року НАТО також погодився розмістити чотири невеликі батальйони у країнах Балтії та Польщі. Ідея полягала в тому, щоб затримати окупантів і чекати на підкріплення через тиждень-два після вторгнення.
Після вторгнення Росії минулого року НАТО додала ще чотири батальйони передового базування, щоб створити вісім таких сил уздовж східного краю НАТО: в Румунії, Словаччині, Угорщині та Болгарії. Але загальна кількість військ у всіх восьми бойових групах становить лише 10 232 особи.
Зараз НАТО планує розширити сили до розміру бригади, що означає розміщення приблизно 4000-5000 військовослужбовців у кожній країні. Це посилить можливості для стримування.